Про це в коментарі АрміяInform розповів боєць батальйону безпілотних систем 14-ї бригади оперативного призначення імені Івана Богуна «Червона калина» Владислав, який щойно повернувся на службу…
Окремий батальйон Київської бригади Сил територіальної оборони сформовано з добровольців, які самостійно прийшли до війська з початком широкомасштабного вторгнення. Абсолютна більшість військовослужбовців батальйону не мали жодного військового досвіду, однак їхні цивільні кваліфікації та нешаблонне мислення стали головною перевагою та нищівною зброєю цієї легкої піхоти, що дає по зубах ворогу на околицях Бахмута.
Бажання якнайшвидше вигнати загарбника з рідної землі, повернутися до родин, роботи та улюблених справ — ось головна мотивація військовослужбовців ТрО. Іншою характерною рисою мобілізованих до війська цивільних є їхній принциповий підхід щодо якісної реалізації отриманого завдання та критичний погляд на логічність порядку дій під час його виконання.
Про особливості служби в ТрО, досвід боїв, ефективність та вмотивованість — говоримо з командирами та військовослужбовцями батальйону на околицях Бахмута, де точаться найжорстокіші бої.
Битва за Бахмут поєднала у собі жахи окопних реалій Першої світової, безглузді та криваві піхотні атаки Другої світової, жорстокість росіян до цивільного мирного населення та нехтування нормами міжнародного гуманітарного права, що вже була демонстрована ними у Чечні та Сирії. І все це сукупно помножується на небачений досі масштаб застосування всіх відомих зразків важкого озброєння та надсучасних військових технологій у невеликому та донедавна мирному українському місті, про яке зараз говорить увесь світ.
Як розповідає кореспонденту АрміяInform заступник командира батальйону полковник Ігор Юровець, батальйон був сформований ще до широкомасштабного вторгнення військ рф в Україну. З першого дня війни військовослужбовці стали на оборону столиці — в аеропорту Жуляни, на виїзді з Києва у напрямку Броварів та інших локаціях. Після цього три місяці разом з 92-ю окремою механізованою бригадою брали участь у бойових діях на Харківщині поблизу Чугуєва.
Після цього — піврічна ротація у Київській області та Києві, де вогневі групи батальйону успішно протидіяли дронам-камікадзе «Шахед». Паралельно з військовослужбовцями проводилися бойові вишколи, батальйон доукомплектовувався та готувався перед відправкою на фронт.
«Наразі перебуваємо під Бахмутом, основні зусилля батальйону з відсічі ворога знаходяться на південно-західній околиці Бахмута. Жодного відмовника у нас немає, всі на бойових позиціях, все добре.
У батальйоні 99% добровольців — усі мобілізовані за власним бажанням, самі прийшли відстоювати нашу державу. Середній вік військовослужбовців — 45 років, це у всіх сенсах сформовані особистості, мають досягнення у своєму житті, люди різних цивільних професій.
Є і водії, і підприємці, і прокурори — САП, військовий прокурор, суддя Верховного суду. Спочатку складно було зібрати все до єдиного цілого, але минув рік війни й всі гідно, як на мій погляд, виконують свої військові обов’язки.
Батальйон результативно виконує бойові завдання, командування також позитивно оцінює нашу бойову роботу», — говорить офіцер.
Доброволець Олексій Рудський у 2012 році переїхав із родиною з Донецька до Києва, у 2014 році перевіз з району проведення АТО до себе батьків дружини та остаточно оселився в Ірпені. У цивільному житті розробляв та впроваджував системні рішення у галузі передачі даних, зокрема, обліку електроенергії, постачання газу та води для громад, обласних та міських рад, комунальних підприємств, бізнес-структур тощо.
У перші дні широкомасштабної війни вивіз рідних до знайомих у Прикарпаття, а сам став до лав київської ТрО. Брат Олексія також добровільно приєднався до Збройних Сил України.
«Люди позалишали свої СТО, кав’ярні, ресторани, я залишив три проєкти у Києві, бо треба допомагати країні.
Спочатку не розумів, куди я потрапив. У 95-му закінчив донецький політех та військову кафедру, став офіцером запасу. Однак, через втрату військового квитка, я записався звичайним солдатом і нічого за тим поганого не бачив — бо військовий фах то була більше формальність, ніж ті навички, які повинен мати на цей час офіцер. Я є електриком зв’язку і спроможний виконувати ті завдання, які мені ставлять: розгорнути КСП, комп’ютерну мережу, під’єднати генератори, встановити Старлінк, налаштувати систему відеоспостереження.
У ТрО комунікації з усіма командирами на всіх ланках не є проблемою. Нормально спілкуємось, можемо жартувати, ставити питання і отримувати на них відповіді — мені подобається. Тут я поборов свої страхи щодо армії, через які я, власне, і пішов на військову кафедру, аби не потрапити до війська зразка дев’яностих років. Про своє рішення не жалкую, але, звичайно, важко знову кардинально міняти своє життя на п’ятому десятку. Тільки-но переїхав, все налагодив — і знову прийшли «асвабадітєлі»… — сумно усміхаючись говорить Олексій.
Аби поговорити з командиром батальйону, рушаємо на іншу локацію. Дорога Бахмут—Костянтинівка, яку ще називають «Дорогою життя», закурена димом пожежі, що вирує у нескошеному полі. За кермом «праворульного» пікапа — начальник логістики батальйону.
Колишній військовий прокурор розвозить по позиціях харчі, пальне, обладнання, спорядження й батальйонні новини.
Полковник юстиції В’ячеслав Вітко про себе розповідає, що він кадровий військовий, за першою освітою — зв’язківець, другу здобув у Харківській юридичній академії імені Ярослава Мудрого. На заслужений відпочинок пішов у 2015 році з посади військового прокурора Київського гарнізону.
«Думав, що скінчилась моя військова служба, але не так сталося, як гадалось. Тому з 24 лютого пішов до ТрО. І тут я до перемоги», — говорить мобілізований військовий пенсіонер.
Питаю у досвідченого співрозмовника про те, як саме народився військовий колектив — не в організаційному сенсі, а що зробило батальйон дійсно злагодженим бойовим організмом?
В’ячеслав відповідає, що, на його думку, саме літні бої на Харківщині загартували та згуртувати військовослужбовців батальйону, перетворивши групу незнайомих між собою цивільних людей на бойове братерство.
«Наші сусіди не вірять, що ми ТрО, позаяк те, як діють наші підрозділи у бойовій обстановці — їх дивує. Кажуть — не може ТрО так відчайдушно, впевнено в собі і професійно діяти. Але це все за покликом душі, і це неоціненно — хлопці стоять і тримають позиції. Так було, що втратили позицію, але вже наступного дня її відбили у ворога. Я пишаюсь хлопцями з нашого батальйону, та усіма, хто став на захист — це потужна сила, яку ворог ніколи не переможе», — розповідає чоловік.
Чекаючи близько години на комбата, спостерігаю за злагодженою роботою штабу — з рутинною круговертю людей, документів, доповідей, переміщень, радіоперемовин.
Командир батальйону підполковник Олександр Білоус повертається з позицій задоволений — особисто пройшов увесь передній край, аби на власні очі, а не з доповідей, побачити стан справ, володіти оперативною обстановкою та вислухати про потреби підлеглих. Жартома говорить, що довелося трохи побігати і постріляти.
Знайомимось, розпитую комбата про його попередній досвід військової служби та людей, з якими зараз виконує бойові завдання.
Олександр Білоус був призваний під час четвертої хвилі мобілізації у 2015 році. Говорить, що широкомасштабне вторгнення, у порівнянні з подіями часів АТО, у яких доводилося брати участь, вражає високою інтенсивністю бойових дій, які не вщухають. Це змушує всіх працювати швидше і ефективніше — як управління батальйону, так військовослужбовців на позиціях. Побаченим на місцевості — задоволений, від роботи підлеглих — у захваті.
«Хлопці там так обладнали позиції, що звідти їх викурити дуже складно. На кожній позиції всі працюють, оскільки розуміють навіщо це потрібно.
Уже не можна говорити, що ці люди без військового досвіду. Ми вже рік і три місяці, як здобуваємо цей досвід, і він дуже сильно відрізняється від того, що було в АТО/ООС. Для нас це вже друга ротація, і я хочу сказати, що ми ефективні й це бачить командування.
Безпосередньо ці люди, які прийшли рік і три місяці тому — були зовсім цивільними, але вони принесли до Збройних Сил дуже великі й позитивні зміни. Ставиш завдання, відходиш убік і просто дивишся й „прозріваєш“ від результату, який вони дають.
Я досі ще дивуюсь тому, як це відбувається — це люди з різним досвідом і різних професій. У них мозок працює по-іншому — знаходять рішення там, де здавалось би складно це зробити. Це дуже ефективно насправді.
Тому я вважаю, що Сили ТрО досягли своєї мети — вони мобілізували той прошарок суспільства, який є найбільш патріотичним, найбільш вмотивованим. Ці люди самі прийшли 24 лютого, кілька діб стояли, коли формувався батальйон — просто перед ґанком. Цих людей не шукали, не приносили їм повістки — тобто це ті, хто хочуть і хотів це робити. І вони продовжують це робити», — розповідає командир батальйону й усміхається. Він тисне мені руку на прощання і повертається до нелегкої, але найважливішої для усіх нас роботи — захищати свою Батьківщину.
