Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Ще рік тому наш герой був типовим львів’янином: мав свій невеличкий бізнес, носив стильний одяг, ходив із друзями на каву, виховував маленького сина й до нестями кохав свою дружину. А що ще робити, коли тобі ледь тридцять і весь світ відкритий перед тобою?!
За його словами, він і військо — це було щось далеке. Проте ворог знахабніло вдерся в оселі українців: бомбардування мирних міст, пограбовані та знищені міста й села змінили і світогляд, і життєвий устрій багатьох наших співвітчизників. Чимало чоловіків обрали собі позивні та, покинувши рідні оселі, взяли до рук зброю — пішли захищати свою країну, свій дім, свою родину. Так зробив і «Вовк».
Він не шукав собі «теплого місця» чи служби «для відмазки», а відразу попросився до однієї з найбоєздатніших військових частин Десантно-штурмових військ, що дислокується в його рідному місті. Після навчання нашого героя скерували до спеціального підрозділу, завданням якого було першими заходити на позиції ворога й утримувати їх до підходу основних сил.
— В армії я відчув, що означає слово «побратим», — каже «Вовк». — Адже в цій роботі без повної довіри до того, хто поряд із тобою, просто ніяк. Коли я лягаю спати, то знаю, що побратим буде берегти мій сон. А він, зі свого боку, знає, що в будь-якому випадку я не залишу його сам на сам із небезпекою, якою б пекельною вона не була.
До військових завдань «Вовк» готувався так само ретельно, як і робив усе у своєму житті. Так сталось, що ще з молодих років він залишився найстаршим чоловіком у родині й був змушений взяти на себе відповідальність за добробут усіх своїх родичів. Тому кожен вихід він і його побратими ретельно готували з урахуванням найменших дрібниць, підбирали зброю, амуніцію, розподіляли завдання. Адже в штурмовій групі, як у симфонічному оркестрі, кожен має своє місце, партію і місію. Проте під час чергової вилазки розривна снайперська куля поцілила в нашого героя. І хоч життя воїна врятував бронежилет, однак «Вовк» дістав численні поранення живота та грудей. З поля бою його винесли побратими.
— Хлопці мені казали, якби не змогли врятувати мене, то залишились би всі там, зі мною, до кінця, — пригадав він. — І я це розумів сам, тому намагався, як міг, самотужки вийти з бою.
Далі були військові шпиталі й численні операції. Пройти крізь усе це «Вовку» допомогла його дружина, яка завжди була поруч, своєю теплотою та коханням.
— Я завжди знала, що мій чоловік мужній і справжній, — поділилась вона. — Він Герой для нашого сина й усієї України. Ми ним пишаємось!
Нині «Вовк» проходить реабілітацію після чергової операції. Він докладає всіх зусиль, щоб якомога швидше відновитись і повернутись на фронт, до своїх побратимів, які дуже чекають на нього.
— Ну як я маю залишити незавершеною справу, яку розпочав?! — каже він. — Зараз від мене й усіх нас залежить те, у якій країні будуть жити наші діти. Рік тому ми показали світові й ворогу, що таке українська нація. Тепер ми маємо всім довести, що Україна має свої недоторкані кордони. Україна переможе! Я в це вірю. І роблю для цього все, що в моїх силах.
Фото автора
