Серед причин популярності бригади серед військовослужбовців — довіра до командира частини Кирила Вереса, високі результати на полі бою та позитивні…
Про мужніх і героїчних захисників, котрі зараз боронять українські кордони на Запоріжжі у складі Дніпропетровської бригади тероборони, АрміяInform розповідала вже чимало. Проте щоразу, коли гостюєш у їхній частині, завжди з’являються цікаві та не зовсім звичні для війська персонажі, і, без перебільшення, всі вони заслуговують на найвищу похвалу від народу України.
Роботу сучасної військової аеророзвідки переоцінити важко, вона врятувала не одне солдатське життя та допомогла знищити тисячі одиниць ворожої техніки. Її сьогодні називають «очима піхоти» в небі.
— Ми працюємо у постійному контакті з нашою піхотою, мінометниками та артилерією. В основному розвідуємо позиції орків та місцеперебування їхньої техніки, але й, час від часу, скидаємо їм «подарунки» з неба, хай відчують всю нашу українську доброту, — усміхається аеророзвідник на прізвисько «Київ». — Завдяки нашому наведенню з неба українська артилерія «перекрошила» купу російського залізяччя, є знищені склади з боєприпасами, бліндажі та інші рашистські нори. Ми не даємо окупантам шансів на «розслабуху», жалимо з неба несподівано та гучно. Мабуть, тому наш командир «Смерч» і дав таку назву підрозділу — «Шершень».
У складі цієї бригади, як і зрештою в багатьох інших, у перші тижні війни створювалось багато нових підрозділів — штатних і позаштатних. Часу та можливостей фактично теж не було, аби повноцінно забезпечити військових всім необхідним. Допомагати теробороні тоді взялась практично вся українська спільнота та міжнародні благодійники.
— У перші дні війни складно було всім і не одразу розуміли, як виконувати завдання без того чи іншого обладнання, чи техніки, — каже боєць підрозділу з позивним «Куба». — Але у цей підрозділ я потрапив разом зі своїми друзями дитинства, тож і разом працювали над тим, аби у нас та наших побратимів були дрони. В основному допомагали дніпровські благодійники, небайдужі підприємці з області та люди з-за кордону. Вони й тепер допомагають усім необхідним, аби московитським терористам було на нашій землі, м’яко кажучи, недобре.
— Наша робота полягає у цілодобовому спостереженні за противником, якщо є можливість і можемо кинути з «пташки» «хохлуху» — так ми називаємо спеціальний потужний вибуховий заряд, котрий кріпимо до дрона — ми це робимо неодмінно. Часом, коли зависаєш над ворожими позиціями, то бачиш, як окупанти зі швидкістю світла пірнають у свої сховки, бо ж знають — скоро може бути українське «триста тридцять три!» — розповідає військовий аеророзвідник з позивним «Чечен». — Інколи ми їх дістаємо навіть там, де вони нас не очікували, і вже там й залишаються на вічно.
На позиції групи аеророзвідників людей не багато, аби не було гамірно і подалі від рашистських очей. В основному дроном управляють два пілоти й штурман, є група прикриття.
— Ситуацій цікавих і не дуже у нас було чимало, — продовжує «Київ». — Є випадки, коли ми можемо витягнути дуже цікаву та цінну інформацію за 15-20 кілометрів з тилу ворога. Доводиться демонструвати вищий пілотаж з нашим «Мавіком», аби оминути російську РЕБ чи їхню протиповітряну оборону. Та, як бачите, ми вже навчились обманювати ворога і з’являтись там, де нас не чекають. Проте, завжди маємо потребу у дронах-розвідниках, в іншому обладнанні та спецзасобах, аби ще краще виконувати свою роботу. А ці гаджети, повірте, зовсім не дешеві.
«Шершні» розповіли дуже багато цікавих історій та пригод, про які, напевне варто розповісти уже після перемоги. А вони ж її наближають з кожним днем і жалять ворога все частіше та сильніше.
Фото автора та з архіву «Шершень»
