Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 20 грудня 2024 року Президент України присвоїв 65 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України почесне…
Художниця Беата Куркуль створює картини, присвячені українським військовим, ще з 2014 року. Її роботи в жанрі комп’ютерної графіки — це картини на військову тематику, про героїв війни, людей і міста України, воїнів ЗСУ та прикордонників. Більшість — реальні українські військовослужбовці. Картини Беати неодноразово були представлені на виставках по всій Україні, і лише цієї весни майстриня представила свої роботи в рідній Литві.
— Беато, як виникла ідея нарешті презентували свою творчість співвітчизникам?
— Ще на початку широкомасштабного вторгнення я онлайн познайомилася з литовським бізнесменом Юстисом Гавенасом, одним зі власників розважальних комплексів для дітей Adventica. Він займається волонтерською допомогою, регулярно приїздить в Україну. Йому вдається привозити українські сувеніри в Литву для аукціонів і збирати кошти, які перераховують Благодійному фонду «Жовто-блакитний». Навесні я збиралася до батьків у Литву і Юстас запропонував провести доброчинну виставку у Вільнюсі. Після виставки картини продали з аукціону, а кошти передали на волонтерську допомогу.
— Які роботи ти обрала для першої виставки на Батьківщині?
— Для цього проєкту я обрала 23 роботи, які були написані з 2014 року і до сьогодні, зокрема картини, створені після широкомасштабного вторгнення рф та за допомогою нейромережі MidJorney. Виставку назвали Kovojanti Ukraina — «Україна, що бореться». Я намагалася добирати картини з урахуванням менталітету моїх співвітчизників. Сприйняття цієї війни тут в Україні і в Литві значно відрізняється. На мою думку, у більшості люди сприймають війну через призму воєнних фільмів, зокрема наші страхи щодо війни сформовані радянським військовим кіно, а згодом американськими кінострічками. Картина війни, яку показують закордонні ЗМІ — найгірша з можливих. Іноземці насправді іноді запитують: чи вистачає їжі в Україні, їм здається, що тут нічого не працює через війну. Формуючи експозицію, я намагалася обрати загальні теми і символи зрозумілі всім, наприклад образ прикордонника з донькою на руках. Я свідомо не взяла на виставку картини, де представлена новітня військова техніка чи елементи бойових дій. Натомість віддала перевагу картинами, які несуть світлі, але сильні емоції, без подробиць війни. Також на виставці були дві картини з образами мотанок.
— Чому ти обрала саме образи мотанок, щоб показати литовській громаді?
— Це яскравий символ української культури, який запам’ятається. З початку військової агресії українська міфологія і, зокрема, мотанка з її глибокою духовною символікою знову набули актуальності, ожили і набули нових значень. Мотанка — початково берегиня, хранителька домашнього вогнища і родини. Нині, якщо звернути увагу, як її зображають, мотанка стала захисницею з мечем, месницею, це сильний оберіг. Я вважаю, що унікальним для цієї війни стало те, що в суспільстві ожили язичницькі символи, поєдналися слов’янські та скандинавські традиції, всі ці сакральні образи можна побачити на оберегах, браслетах, гербах, шевронах, татуюваннях українських бійців.
— Завдання художньої виставки не шокувати, а зацікавити, привернути увагу, тому ти не фокусувалася на суто мілітарних образах своїх робіт?
— Мої картини покликані нагадати європейцям, що війна зовсім поряд. А ця виставка була покликана вкотре нагадати литовцям про російсько-українську війну, яка по суті, точиться зовсім поряд з ними. І якщо ми програємо, то вони наступні. Я кажу «ми», бо я тут в Україні «у строю» разом з усіма українцями. Головне в моїх картинах — психологічний вплив, емоції, що пробуджують думки і почуття.
— Експозиція викликала зацікавлення литовської громади?
— Так, важливо, що виставка тривала в одному з найбільших торгово-розважальних комплексів Вільнюса — OZAS, щоб якомога більше людей могли побачити ці картини. Крім того, за кожною роботою закріплений QR-код, за яким можна прочитати про неї, я підготувала тексти трьома мовами: українською, литовською та англійською.Був і варіант російською, але якщо абревіатури перших трьох: UKR, LT, ENG, то російський варіант з малої літери — ru. Як знак неповаги. Між іншим, відкриття виставки вшанувала своєю присутністю Міністерка соціального захисту та праці Литви Моніка Навіцкене. Одну з картин подарували їй. Це був зворушливий захід, де звучала українська музика, на невеликій сцені на тлі моїх картин гралися і танцювали діти. Багато говорили про Україну, українські міста, постраждалі від війни, на виставку прийшли люди, яким не байдужа доля українців. Я сподіваюся, що ця виставка принесе користь і українцям, і литовцям, а також розуміння, що ми всі разом — сильні. Ми зможемо створити хороше майбутнє для наших країн.
— Розкажи, будь ласка, над якими проєктами працюєш нині?
— Хочу створити серію робіт про повітряний міст на «Азовсталі». Про його існування я здогадувалася ще, коли місто перебувало в оточенні російськими військами. Нині захисники «Азовсталі» поступово повертаються з полону, інформації більше, тож можна приступити до роботи. Крім того, відновлюю співпрацю з Національним історико-архітектурним Музеєм «Київська фортеця», є плани щодо оздоблення картинами зовнішньої стіни музею. Також зібрала матеріали для створення картин про прикордонників, зокрема період оборони Києва. Війна триває і хочеться зберегти пам’ять про всіх, хто боронить країну.
Фото Gytė Česnulė (Гіте Чяснуле) та Evaldas Činga (Евалдас Чінга)
