Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Війна затьмарила дитинство юних українців. Тяжкі випробування можуть назавжди змінити їхні долі. Тож дорослим слід пильнувати, щоб зберегти їхнє емоційне здоров’я і позитивне бачення майбутнього. Якщо ваша дитина переживає втрату близької людини, а її поведінка лякає вас, не гайте часу, отримайте пораду психолога. Щоб дитина пережила це горе, знову відчувала радість, рухалася далі, слід вчасно допомогти їй розібратися у скорботних почуттях і думках.
Група психологів, що спеціалізуються на темі горя та втрати, запускає Програму для підтримки підлітків, що переживають втрату близької людини. Докладніше про ініціативу та принципи роботи з підлітками кореспондентці АрміяInform розповіла психологиня, президент Міжнародної асоціації психологів по роботі з горем та тяжкою втратою Лариса Рибик.
— В Україні багато дітей, які переживають травматичний досвід. Як ви визначаєте, яка допомога їм потрібна?
— Зараз ми набираємо групи підлітків, які переживають втрату, у віці 11-18 років. Нині діти переживають різні види втрат: хтось втратив близьку людину, батьків, друзів, рідне місто та відчуття безпеки. І всі діти по-різному переживають їх. Одна дитина, бачила, як вибухнув сусідній будинок і там загинули його друзі, тобто зазнала травми від побаченого, що накладається на горе від втрати друзів. А інша дитина не бачила тіла загиблих чи вбивства, але переживає втрату близької людини. Це різні види втрати і різні сценарії переживання горя. Тому що з одного боку додається травматичний досвід, а з іншого лише безпосередньо горе втрати.
У наших реаліях важливо розрізняти це і розуміти, з чим звертається дитина. Ми не знаємо, яка саме допомога їм потрібна, тому створюємо групи підтримки, спираючись на те, що говорять діти — проводимо тестування. Це декілька тестів, підібраних таким чином, щоб визначити і вплив травматичного досвіду, і вплив втрати на психічний стан підлітка.
Безпосередньо програма підтримки, на яку ми спираємося, розроблялася в Боснії, коли тамтешні діти переживали горе від втрати близьких. Крім того, тестування визначає, чи стала травматична подія центральною в житті дитини. Це не завжди так — люди з адаптивною психікою здатні переключатися на інші події. Наприклад, дитина пережила руйнування її будинку, але переїхавши, пішла в нову школу, знайшла нових друзів, і ці зміни стали настільки значимі, що дитина переключилась на нові позитивні події. Ми не знаємо, хто з дітей переключився, а хто ні. Тестування це покаже.
Також ми досліджуємо самосприйняття горя, рівень уникнення звичайних речей, що можуть нагадувати про втрату, та типові переконання під час переживання втрати.
— Чому ви сфокусувалися саме на підлітках, у чому особливість цієї вікової групи?
— Дорослим властиві певне світосприйняття та переконання щодо життя, смерті і стосунків на момент втрати. Підлітки ж перебувають на стадії, коли вони відходять від дитячого мислення, але ще не досягли дорослого. У них лише формуються сенси, цінності, розуміння поняття смерті. Тобто вони вже сприймають смерть як дорослі, але цінність власного життя ще не сформована. Важливо їм допомогти в цей момент, адже підлітковий вік і без війни досить складний, а нині до гормональних змін, формування особистості додається величезне психічне навантаження через бойові дії у країні.
Тому ми пропонуємо не просто допомогу, а з’ясовуємо в дітей, яка саме допомога їм потрібна: змінити фокус уваги, допомогти пережити горе чи впоратися з травмою.
Ми не можемо змінити ситуацію, вберегти дітей від травматичного досвіду, не можемо повернути їм близьких, але здатні бути поруч, коли їм боляче.
— Які існують ризики переживання горя в родині, де є діти?
— Коли в родині стається втрата — руйнується родинна система. Часто батькам боляче дивитися на горе дітей, а дітям здається, що батьки їх не розуміють і дистанціюються. Насправді ж батькам так боляче, що вони не можуть підійти ближче. Батьки підходять до болю дитини з відкритим серцем і це нестерпно для них. А дітям здається, що це відчуження з боку батьків.
А коли навпаки діти бачать скорботу — вони рятують батьків. Діти прагнуть захистити маму, особливо сини, у них часто включається лицарство, вони стають головними, іноді займають місце загиблого батька.
Часом вплив соціуму може бути негативним, коли дитині кажуть: мамі й так погано, а ти ще більше засмучуєш її. Цим знецінюється горе самої дитини. У групах підтримки ми створюємо простір, у якому стверджуємо: «Твоє горе і горе твоїх батьків — різне. Ми це знаємо і визнаємо твій біль. Тут простір, де ти можеш поспілкуватися з такими ж дітьми, які пережили втрату, і ви впораєтеся разом».
— Що вирішує, чи стане пережите дитиною когнітивни ресурсом, чи пожиттєвою травмою?
— Тут багато чинників вирішальні, по-перше, важить, які були відносини із загиблим/загиблою. Наведу приклад, з одного боку, батько, який ходив з дитиною на футбол, навчав усього, водив до школи, допомагав з домашнім завданням, з іншого, батько, який був постійно у відрядженнях і не був присутній у повсякденному житті дитини. Тоді щоденна рутина буде складніша для дитини, батько якої був з нею. Для дитини, батько якої приїздив час від часу, було важливо досягти чогось за час його відсутності, щоб показати це. У цих дітей будуть різні завдання: в одного впоратися зі щоденними задачами, а в іншого — знайти в собі ресурси хвалити себе чи знайти якогось дорослого, який замінить втраченого батька.
Мама зазвичай не може виконувати функції і батька, і матері, її любов безумовна, а тато хвалить за досягнення. І тому похвала від тата має інше значення, якщо він хвалить, то за щось суттєве, так відбувається особистісне зростання дитини. А мама створює простір безумовної любові, у якому це особистісне зростання відбувається.
Тому горе відрізняється залежно від того, кого втрачено: маму, яка створювала простір безумовної любові, чи тата, який забезпечував особистісне зростання дитини.
— Причина загибелі близької людини також впливає на переживання втрати?
—Так, причина з якої померла близька людина теж важлива: через хворобу, під час вибуху, чи в катівні. Також важливий ступінь споріднення: брат, сестра, батьки, дідусь чи бабуся, друзі. Все це різні види горя.
Що стосується брата чи сестри, особливо молодших, очікується, що вони завжди будуть один у одного. Батьки підуть, а брат чи сестра лишиться умовно на все життя. Тому їхня смерть не сприймається як нормальна. Що стосується смерті друзів дитини — не можна знецінювати горе словами «чого ти плачеш, це ж лише друг, це не рідна людина». Або «чого ти підеш на похорон, там буде лише родина, а ти ніхто».
Це страшно, коли знецінюються почуття дитини, яка переживає втрату друга. Дитині потрібно пройти через цей етап, усвідомлюючи, що і вона смертна.
— Які ризики переживання втрати саме в підлітковому віці?
— У підлітків сприйняття життя і смерті унікальні, тому що в цей віковий момент формується особистість. Підліток, що пережив втрату, може стати сильнішою і добрішою людиною або більш закритою людиною, ізольованою від суспільства. На жаль, батьки цього часто не бачать, але одним із прикрих факторів горя підлітків є вживання психоактивних речовин і суїцидальні тенденції. Підлітки настільки не можуть впоратися, що пробують алкоголь, «травку». Вони сподіваються, що в якийсь момент їм від цього стане легше, а насправді так закладаються патологічні прояви горя і дезадаптивні моделі проживання втрати. Батьки мають бути пильні в такі моменти.
— Посттравматичне зростання — радше виняток під час переживання втрати?
— Насправді посттравматичне зростання властиве лише 25% людей, так само як патологічна низка подій характерна для 25%, натомість 50% вчаться адаптуватися і живуть нормальним життям. Наше завдання виявити ці 25%, які відчувають, що не впораються, і їм потрібна психологічна підтримка у групах чи індивідуальне консультування. Це побачать психологи під час спілкування.
Водночас дитина в будь-який момент може знайти внутрішній ресурс і впоратися з горем. Наприклад, побачить, що дітям у групі вдається впоратися і «включиться» за ними. Або побачить своє майбутнє таким, заради якого варто подолати втрату і жити далі. Наприклад, хлопчик закохається в дівчинку і це дасть ресурс для життя.
— Яким фактором буде втрата батька або матері на фронті, в бою?
— Це може стати зоною ризику. З одного боку, це гордість, а з іншого — це соціальне очікування. Часом на похороні можна почути фразу: «дружина офіцера не може плакати». Може, людина має право переживати своє горе по-своєму, кричати і плакати. Це про соціальні очікування щодо того, яка скорбота є правильною.
Ми часто чуємо: вона усміхається, мабуть, не любила чоловіка, діти сміються — вони не переживають горе. Це нерозуміння ситуації з боку соціуму. Дитина швидко відволікається, щойно сміялася, а через хвилину піде в куточок плакати. Соціальні очікування можуть мати руйнівний вплив — твій тато герой, як ти поводишся? Або формувати образ жертви — бідна дитина, тато на війні загинув. Загибель батьків під час бойових дій — це фактор, з яким слід бути обережними.
— Слід дозволити дитині пережити горе так, як їй дано?
— Так, я як вдова офіцера, яка виховувала двох хлопчиків, розумію, що це додатковий фактор ризику, тому що від дітей вимагають відповідати статусу батька. Звісно, правильно стимулювати дітей до розвитку, але діти не повинні відповідати вашим очікуванням. Також є ризик під час переживання горя — ідентифікація з померлим, коли людина повторює долю померлого, тому що хоче бути схожим на нього. Який сценарій життя чекає на цю дитину, якщо ми будемо нав’язувати такі стереотипи? Те, що батьки загинули на фронті — це і великий біль, і велика відповідальність для дитини. І мені здається, що з боку дорослих тут можливі маніпуляції.
— Що робити, коли в родині загинув військовий, які кроки будуть правильними?
— Говорити дітям правду. Мами часто ховають сльози — ховаються і плачуть, а при дітях тримаються. І так створюють картинку — я справляюсь, а потім зриваються на крик, знервованість. Чесніше зізнатися: зараз я не справляюся, я кричу не тому, що ви щось не так зробили, а тому що мені боляче. Краще чесно сказати: давайте поплачемо разом, а потім підемо і разом щось зробимо, вип’ємо чаю, скажімо.
Дозвольте собі і своїй родині відкрито проживати горе. Так ви навчите дітей, що втрата — це частина життя. І горе — це те, через що можна пройти, як би не було боляче. Ховаючи своє горе, ми віддаляємося один від одного і кожен переживає свій біль на самоті. Краще підійдіть і скажіть дитині: мені боляче, можна я тебе обніму і поплачу біля тебе.
Головне — будьте чесними з дітьми і помічайте їхній біль.
— Набір у групи психологічної підтримки підлітків триває?
— Так, це наш другий крок допомоги підліткам у скорботі. Перший — розробка застосунку Lero для смартфонів. Уже маємо зворотній зв’язок від дітей. Водночас зошити самодопомоги для дітей також розповсюджуємо. Заняття у групах відбуваються офлайн і онлайн. Нині в Івано-Франківську, Кременчуці та Одесі — офлайн.
Психологи, які працюють з групами підлітків, проходили підготовку протягом трьох місяців (навчання пройшли 36 психологів з різних міст). Щоб взяти участь у групах психологічної підтримки підлітків, слід зареєструватися, раз на кілька днів психологи-волонтери перевіряють списки зареєстрованих і контактують з ними. У групі 6-8 дітей, з якими працюють двоє психологів. Якщо в місті зголошується одна дитина, то заняття відбуваються індивідуально.
Під час реєстрації можна обрати заняття онлайн чи офлайн і вказати місто. Щойно збираються групи — стартують заняття. На першій зустрічі — тестування, потім вісім занять і знову тестування, щоб побачити, що змінилося в житті дитини. І ми зможемо показати дитині її результати.
