У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
Видатний дослідник давньоруського епосу, вихованець і професор Харківського університету Михайло Халанський свого часу помітив, що в різних варіантах билини про першу поїздку богатиря Іллі з Мурома до Києва він слідує до столиці Русі різними шляхами. Халанський справедливо зауважив, що всі ці варіанти з’явилися внаслідок побутування билин про Іллю Муромця в різних місцевостях колишньої Давньоруської держави.
Київські билини мають більш давнє походження, ніж російські
Михайло Халанський доводить, що «західні» (Київські та литовсько-білоруські) перекази про Іллю Муромця мають більш давнє походження, ніж «великоросійські», які відомі за записами XVII— XX століть.
Але й серед тих, що означені Халанським як «великоросійські», найдавнішими і найцікавішими є ті, що походять із середовища старовірів. Старовіри — це релігійно-суспільний рух, що виник у середині XVII століття в московії як реакція проти церковних реформ тамтешнього патріарха Никона. Вони були відомі тим, що відмовлялися молитися за царів-«іродів», боролися із переписуванням історії і спотворенням традицій, а також збройно повставали проти царської влади.
Так, в одному з архангельських варіантів билини про першу поїздку Іллі Муромця богатир звільняє обложене ворогами руське місто Краків (!):
Подъезжали они ко городу ко Крякову.
Город Кряков обсажен обсадою.
Морят кряковцев смертью голодною.
Говорит Илейко Соловью-разбойнику:
«Пособи мне-ка выручить
Кряков из неволюшки»
Поехал Илья по праву руку,
Соловей пошел по леву руку.
Под Кряковым добры молодцы силу выбили.
Выносили Кряковцызолоты ключи,
Отворили ворота городовыя:
«Покланяемся тебе, богатырь честной, нашим городом.
Приходи к нам в становьë
Вот тебе город наш, будь набольшим»
Цей уривок засвідчує два важливі моменти. По-перше, одвічний зв’язок Русі з Європою з давнім торговим шляхом Прага — Краків — Київ, який домінує також в інших ранніх Київських та Литовських (білоруських) легендах. По-друге, те, що давньоруський епос зародився у Києві та вже значно пізніше набув форми так званих російських літописів та билин.
А підтвердження тому, що Краків міг бути руським (тобто українським) містом, можна побачити хоча б на карті Map of the Races of Europe 1919 року (автор Альберт Хойт Бамстед (Albert Hoit Bumstead, 1875-1940; американський картограф і винахідник), де західна межа розселення українців проходить на 60 км західніше Кракова.
Соловей Розбійник — бойовий побратим Іллі Муромця
Більш детально зупинюся на постаті згаданого тут Солов’я Розбійника. У загальній уяві він — лісовий розбійник, половецький хан або чудовисько, що в часи Русі нападав на подорожніх і вбивав їх смертоносним свистом. Переможений богатирем Іллею Муромцем, який відвіз його на показ до Києва, а потім стратив.
Проте у вищенаведеному фрагменті і деяких інших варіантах легенди Соловей Розбійник є помічником Іллі Муромця в його богатирських звитягах і міг бути його бойовим побратимом. В українській казці про Іллю, опублікованій Порфирієм Мартиновичем, Соловей допомагає йому «нечисту силу звоювать».
Хорватський епос називає Солов’я Розбійника Разбивойом Будимировичем, шваґром князя Моравії Олега. В одному з варіантів билини про Іллю Муромця батьківщиною героя названо прикраківське село Березов.
Найстаріша архівна згадка про Солов’я міститься у листі київського шляхтича Філона Кміти, оршанського старости, до Остафія Воловича, троцького каштеляна, від 5 серпня 1574 року. У листі Кміта також називає Солов’я Будимировичем і згадує поряд з Іллею Муравлянином як героя-силача:
«Бо прийде час, коли треба буде Ілії Муравленина і Солов’я Будимировича, прийде час, коли буде служб наших потреба!»
Звідти ж «из того из города из Крякова, из того села ли из Березова» — походив і герой билини «Королевичі з Крякова», польський королівський син Петрой Петрович. В одній з пам’яток Іллю Муромця названо навіть його хрещеним батьком.
Можливо, сталося це в часи Західних походів Київського князя Володимира Святославича. У першій половині 980-х років він приєднав «Червенські городи», включно з Краковом, до Русі. російський історик Василь Татищев писав про цю подію так: «пішов Володимир на польського князя Мечислава за Віслою». Праця Татищева «Історія російська з найдавніших часів» є унікальною тому, що він користувався найдавнішими літописами, що збереглися у глухих монастирях старовірів. Деякими з цих літописів, ймовірно, міг користуватися сам Нестор (пізніше, під час боротьби зі старовірами, усі вони або пропали, або були знищені).
А може воювали Ілля та Соловей пізніше — за Ярослава Мудрого та Мстислава Хороброго, які 1031 року повернули Червенські городи до складу Русі. Тож Соловей Будимирович та Ілля Муравленин могли повертатися до Києва як герої саме з західних походів.
Чому Соловей став Розбійником
Проте більшого поширення набула пізніша легенда про двобій Солов’я та Іллі. Можливо, стався він уже після того, як вони здобули славу в боях і мешкали на власних «уділах». Так, за легендою, яку записав поет і політв’язень Микола Барбон, Соловей контролював переправи на Дніпрі й Десні. Головний терем-фортеця Солов’я розміщувався із краю Броварського лісу на шляху з Києва до Чернігова. Тут жила його сім’я, діти. У Броварському лісі, біля лісових озер Стиглого, Ковпитського, в зазимському Добрянському яру, в селі Княжичах, на Орловщині Соловей мав свої укріплення, пункти-фортеці, звідки нападав на охрещених княжих дружинників і християнське духівництво. Солов’я київські охрещені князі прозвали Розбійником. Вони наслали на Солов’я Іллю Муромця — православного воїна з міста Морівська, що на Чернігівщині. У двобої Ілля Муромець переміг Солов’я, але й сам зазнав тяжких поранень — списом у ділянку серця та мечем у руку. Пораненого Іллю Муромця з Броварського лісу забрали ченці Києво-Печерської Лаври. Тут від ран він і помер, згодом був канонізований. Його нетлінні мощі до нашого часу покояться в Антонієвих печерах.
Могила ж Солов’я лишилась у Броварському лісі над старим «розбійним» шляхом у 36 кварталі. Його тіло поховали в дубовій колоді-домовині. Над могилою насипали курган. Після смерті Солов’я його терем-фортецю було спалено разом з дітьми-Солов’ятами, дружинами і челяддю. Палац Солов’я був пограбований на користь Києво-Печерської лаври і київських князів. Пізніше, у XII столітті, на місці терема Солов’я зять Володимира Мономаха острозький князь Всеволод Городецький заснував своє зимне дохідне господарство — Зазим’я.
Але існує інший варіант переказу про поховання Солов’я Розбійника, записаний ще в середині ХІХ століття Едвардом Руліковським — видатним дослідником історії Правобережної Київщини. Згідно з ним Соловей звив собі «гніздо на дванадцяти дубах в пущі, де нині село Соловіївка», біля Брусилова (тепер — Житомирська область), а жінка й діти його мешкали в селі Грузькому (тепер — Фастівський район на Київщині).
«Вбивши Солов’я, Ілля поклав його у труну і їхав через Грузьку. А на дитинці Соловіївої хати застав його жінку і дочку, яка до матері мовила: „Ось, мамо, тато йде!“. „На тобі тата!“, — крикнув Ілля, вкинувши труну в ворота, і поїхав далі», — не дуже поетичний фрагмент, проте типовий для середньовічного епосу.
Можливо, цей варіант легенди повертає нас до героїчних походів князівського війська на захід. І Ілля Муромець насправді не вбивав свого побратима, а просто привіз тіло Героя родичам, щоб вони мали змогу його поховати?
Принаймні на цю думку наштовхує доля ще одного богатиря на ймення Соловей, який воював у війську галицького князя Мстислава Удатного. Він вперше згаданий в літописі у 1209 році, а загинув у битві з монголами на річці Калці (тепер — Донеччина) у травні 1223-го, рівно 800 років тому.
Ця битва була першою сутичкою військ Чингісхана і Русі. Через 15 років потому монгольська імперія розпочала широкомасштабне вторгнення і ліквідувала нашу першу державність, а її спадкоємці московити через кілька століть вирішили присвоїти і переписати історію Русі, героїв якої нарекли ворогами. Можливо, саме тому Соловей став Розбійником?
