Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
Від кінця квітня до середини травня 2022 року тривав завершальний етап оборони Харкова — контрнаступальна операція, проведена Силами оборони України під керівництвом командувача Сухопутних військ ЗСУ генерал-полковника Олександра Сирського. Головним завданням було відтіснити сили ворога з найближчих околиць міста. Наступ українських військ розвивався на північ та північний схід від обласного центру.
Про те, як українські військові визволяли Харківщину у квітні-травні 2022 року, якими побачили деокуповані українські села визволителі та як їх зустрічали місцеві мешканці, кореспонденту АрміяInform розповів перший заступник начальника Харківської районної військової адміністрації Володимир Усов.

— Коли було визволено перші тимчасово окуповані росіянами населені пункти Харківщини?
— Найпершою, наскільки я пам’ятаю, вже у березні вдалося визволити Рогань. Вона дуже запам’яталася, бо це був перший визволений населений пункт, куди ми змогли потрапити вже 26 березня. Це була успішна операція Сил оборони України, в результаті якої вдалося відкинути ворога від східних околиць Харкова. Завдяки цьому знизилась інтенсивність ворожих обстрілів міста, насамперед промислового району ХТЗ та Роганського житлового масиву.

Значущою подією стала деокупація наприкінці квітня Руської Лозової, села, розташованого поблизу Харківської окружної дороги. Її визволення стало справжньою вишенькою на торті, тому що у цьому населеному пункті є ключова висота, з якої росіяни обстрілювали П’ятихатський та Олексіївський житлові масиви Харкова. Тому вкрай необхідно було повернути цю висоту під контроль Збройних Сил України.
Зараз вже всім відомо, що безпосередню участь у визволенні Руської Лозової брав начальник Головного управління розвідки МО України Кирило Буданов. Там показали себе хлопці з Kraken, зі славетної 92-ї бригади та інших підрозділів ЗСУ.

Практично одночасно з цим визволили Кутузівку. Звільнення цього села дозволило відігнати ворога у напрямку Шестакове і Старий Салтів. Так вимальовувалась втішна картина — східні околиці міста вдалось деокупувати, однак російські загарбники ще лишалися західніше від звільнених територій у Циркунах. Це, з одного боку, розрізало наступальні дії українських військових, однак, з другого боку, створювало для росіян загрозу оточення.
Ситуація, що склалась, дозволила вже до п’ятого травня витіснити російських окупантів з Циркунів, а десятого травня українські військові визволили розташовані далі на шляху до російського кордону села Черкаські Тишки та Руські Тишки.

Нарешті, важливим на цьому напрямку стало визволення селища Питомник, де також є дуже важлива висота. Воно розташоване всього за якихось три кілометри від Руської Лозової, однак йшли до нього майже два тижні, бо там складна лісиста місцевість, в якій росіяни міцно окопалися. Визволити його вдалося 10 травня.
— Що ви побачили у звільнених населених пунктах, коли вам вдалося туди потрапити, в якому стані вони були на момент визволення?
— Перші яскраві враження лишила визволена Рогань, куди ми змогли потрапити вже 26 березня. Це була успішна операція Сил оборони України, в результаті якої вдалося відкинути ворога від східних околиць Харкова. Завдяки цьому знизилась інтенсивність ворожих обстрілів міста, насамперед промислового району ХТЗ та Роганського житлового масиву.
Рогань була неймовірно розбита бомбардуваннями росіян, відразу впадали в око величезні вирви від авіабомб. Запам’яталась одна з них діаметром близько 15-18 метрів і близько шести метрів глибиною. Вона утворилась на місці зруйнованого будинку, від якого лишився один тільки газовий лічильник.
Руська Лозова була зруйнована частково через те, що росіяни били по населеному пункту під час окупації. Робили вони це для того, щоб звинуватити в обстрілах ЗСУ і налаштовувати проти України місцевих мешканців.
Також це робилося для того, щоб вигнати людей до російської федерації, провести примусову евакуацію, по суті, депортацію людей до росії. Це було потрібно окупантам для того, щоб безборонно розграбовувати майно селян. Щойно господарі покидали обійстя, росіяни підганяли машини й вивозили геть-чисто все.

Класикою стали згадки про те, що окупанти крали пральні машинки та унітази, але мені траплялись ще більш кричущі випадки, коли мародери вирізали зі стін будинків нові пластикові вікна. Уявіть собі — красти вікна! І це не кажучи вже про масово викрадені побутові речі, одяг, велосипеди, дитячі іграшки.
Картина, яку ми побачили у визволених селах, була дуже сумною — розбиті й розграбовані будинки, понищена інфраструктура. Однак ще більше населені пункти постраждали від російських обстрілів потім, вже після визволення, коли окупанти мстилися, стираючи деокуповані села з лиця землі. Сильно постраждала від обстрілів росіян Руська Лозова, вщент був розбитий Питомник.
У Циркунах понад 70 % будинків постраждали, і щонайменше третина з них не підлягає відновленню. Катастрофічно постраждали Руські та Черкаські Тишки, які перебували на лінії зіткнення аж до вересня. У цих двох селах повністю зруйновані майже всі будинки.
Тож переважна більшість руйнувань у деокупованих селах сталась вже після визволення, коли російські загарбники навально обстрілювали ці населені пункти. У травні, під час евакуації місцевих мешканців, ми практично кожного дня потрапляли під обстріл, вивозили поранених. А росіяни сипали і з градів, і з мінометів, і зі ствольної артилерії. Наприклад, у Циркунах росіяни умисне розстріляли з танка будівлю лікарні, яка була споруджена понад століття тому і пережила Другу світову війну.
— Великою проблемою в усіх визволених населених пунктах, про яку часто згадують, є висока забрудненість території мінами та іншими вибухонебезпечними предметами. Якою була ситуація в цьому плані на Харківщині у травні 2022 року?
— Ця проблема лишається і зараз, а у травні 2022 року взагалі не можна було безпечно кроку ступити, бо все було суцільно заміноване. Окупанти, коли відходили, не лишали українським військовим шансів пройти безпечно — мінами були всіяні всі узбіччя доріг, стежки, замінованими були будинки. Це були й протипіхотні міни «Лепесток», які розкидувались дистанційно, і розтяжки, які росіяни залишали на подвір’ях, у будинках та навіть на цвинтарях.

Крім мін, було дуже багато інших вибухонебезпечних предметів — боєприпасів, які не розірвалися, або які росіяни покинули на своїх позиціях. Інколи ракети з РСЗВ стирчали прямо посеред дороги, і між ними доводилось маневрувати, щоб проїхати до визволеного села. При цьому з’їжджати зі второваної колії було небезпечно, бо сапери встигали оглянути і розмінувати лише проїжджу частину й усі узбіччя були зоною смертельного ризику.
Коли фахівці бачили рівень забруднення мінами та вибухонебезпечними предметами на Харківщині, то стверджували, що він був щонайменше утричі вищим за те, з чим їм довелося мати справу на визволених територіях Київської, Чернігівської та Сумської областей. Робота, яку виконали сапери з розрахунків ЗСУ, ДСНС, Національної поліції України, колосальна, і я радо скористаюся нагодою, щоб щиро подякувати їм за це.

Попри це мінна небезпека досі лишається надзвичайно високою, бо російські окупанти здійснили суцільне дистанційне мінування сільськогосподарських угідь. Роботи з повного розмінування можуть зайняти роки, якщо не десятиріччя.
— Як місцеві мешканці зустрічали визволителів — військових, представників української влади, волонтерів?
Уже 30 квітня ми змогли вперше евакуювати місцевих мешканців із Кутузівки. Спочатку вдалося вивезти 36 людей, згодом — ще 50 осіб. Потім була евакуація з Руської Лозової, звідки за три дні вдалося вивезти понад 400 людей. А вже 6 травня разом із Krakenом ми вперше вивозили людей з Циркунів. Звідти лише за перший день вдалося евакуювати близько 150 осіб трьома автобусами.
Пригадую, що в Циркунах, які є доволі великим селом, було спочатку важко знайти людей — вони ховалися у підвалах і не розуміли, що відбувається. Власне, подібною була ситуація й у Руській Лозовій. Доводилося заходити у кожен двір, заглядати у кожен льох, щоб знайти місцевих мешканців. В обох селах траплялися ситуації, коли військові ще зачищали населені пункти, а ми вже шукали людей на евакуацію.
Люди зустрічали і військових, і нас, зі сльозами на очах, обіймали, дякували. Коли вони усвідомлювали, що їх визволили, то багато хто відмовлявся від евакуації. «Якщо ми пережили окупацію й тепер прийшли наші, то ми нікуди не підемо», — говорили вони. Були випадки, коли хлопці, яким вдалось уціліти під окупацією, готові були зразу вступати до лав Збройних Сил України, записуватись добровольцями, щоб тільки якнайшвидше остаточно вигнати ворога зі своєї української землі.
Фото (якщо не зазначено інше) з особистого архіву Володимира Усова
@armyinformcomua
21 листопада 2025 року російські Telegram-канали та ресурси, наближені до міноборони рф, видали чергову «сенсацію»: нібито українські сили «оточені» в районі Куп’янська-Вузлового, а «тисячі військових ЗСУ загинули або здалися».
У соцмережі X (Twitter) поширюється відео з тимчасово окупованого Бердянська, на якому зафіксовано, як українських чоловіків під конвоєм примусово відправляють воювати на боці рф. Автори публікації наголосили: у разі окупації «відсидітися» не вдасться нікому.
Бійці 3-ї роти ударних безпілотних авіаційних комплексів (РУБпАК) 91-го окремого батальйону продемонстрували результати роботи своїх бомберів. Дрони методично знищують живу силу ворога, укриття та склади з боєприпасами.
Воїни 3-ї окремої важкої механізованої Залізної бригади продовжують нищити окупантів на Харківщині. Бійці оприлюднили відео, на якому одним ударом поранено трьох росіян, спалено склад боєприпасів та ліквідовано загарбника влучанням «просто в лоба».
Наземний роботизований комплекс (НРК) «АРДАЛ» рятує життя та доставляє боєкомплект у Покровську, замінюючи звичайні автівки на небезпечних ділянках.
19 листопада 2025 року під час штурму наших позицій поблизу селища Котлине Покровського районі представники зс рф взяли в полон 5 військовослужбовців ЗСУ. Коли обеззброєні українські захисники лежали на землі обличчям донизу, один з окупантів відкрив по них прицільний вогонь з автомата, вбивши їх.
від 25000 до 125000 грн
Київ
Азов, 12-та бригада спеціального призначення НГУ
від 20000 до 120000 грн
Петропавлівка
Другий відділ Синельниківського РТЦК та СП (відділення рекрутингу)
від 50000 до 50000 грн
Ужгород
Харківська окрема авіаційна ескадрилья
Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…