Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
5 травня 1949 року, у Лондоні, десять держав — Бельгія, Велика Британія, Данія, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія та Швеція, підписали Лондонську Угоду, наразі відому, як Статут Ради Європи. Документ визначав засади співробітництва держав, що декларували визнання верховенства права та зобов’язувалися забезпечити права та основні свободи людини всім особам, які знаходились під їхньою юрисдикцією. Цей день заведено вважати заснуванням Ради Європи.
Довідково: Завдання Ради Європи полягає у координації законодавств країн-учасниць для забезпечення норм ліберальної демократії, які викладені у Європейській конвенції з прав людини (1950 р.) та Конвенції із захисту прав людини та фундаментальних свобод (1953 р.) Штаб-квартира Ради Європи знаходиться в місті Страсбурзі, Французька Республіка. До Ради Європи входять 47 держав. Головні статутні органи організації — Комітет міністрів та Парламентська асамблея.
Історія створення Ради Європи
Уперше ідею створення Ради Європи висловив колишній прем’єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчілль 19 вересня 1946 року під час виступу в університеті Цюриха. Констатуючи нерівномірні темпи відбудови повоєнної Європи, він пропонував посилити співробітництво та закликав до створення «Сполучених Штатів Європи» на зразок Сполучених Штатів Америки.
Наголошуючи на необхідності посилити авторитет ООН, він запевняв, що нове утворення не суперечитиме діяльності цієї міжнародної організації.
Черчілль вважав, що порятунок усіх людей кожної раси і кожної держави від війни та уярмлення мусить бути встановлений на твердій основі та побудований на готовності всіх чоловіків і жінок радше померти, аніж підкоритися тиранії. Він вважав, що у цій невідкладній роботі Франція і Німеччина мусять разом взяти лідерство.
Відтак, першим кроком до відбудови Європи Черчілль називав відновлення співробітництва Франції та Німеччини.
7–11 травня 1948 року на Конгресі Європи у Гаазі, на якому головував Черчілль, 750 учасників з 17 європейських країн та спостерігачів зі США та Канади розглянули питання європейської інтеграції, що продемонструвало наявність підтримки ідеї європейської єдності. А вже через рік, 5 травня 1949 року, Бельгія, Велика Британія, Данія, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Франція та Швеція у Лондоні підписали Статут Ради Європи з метою поглиблення їхнього співробітництва заради втілення в життя спільних ідеалів і принципів та сприяння економічному і соціальному розвитку.
Перше засідання Ради Європи відкрилося 10 серпня 1949 року в Страсбурзі й тривало майже місяць, під час якого обговорювалися питання відбудови Європи, її поділу на Схід та Захід, озвучено ідею міжнародного суду.
У 1959 році при Раді Європи(не входячи до її складу) був створений Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі держави-члени, що ратифікували «Конвенцію про захист прав людини й основоположних свобод» 1950 року.
радянський союз негативно розцінював створення Ради Європи та інші проєкти європейської інтеграції, вбачаючи у них приховані наміри досягти співробітництва капіталістичних країн Європи проти СРСР.
Упродовж 1960–1980 років РЄ отримала визнання в Європі як дієвий орган з регулювання питань, пов’язаних з правами людини та верховенством права, розробивши та втіливши у життя понад 170 багатосторонніх конвенцій та інших угод.
До Ради Європи входять 47 держав-членів
Україна стала 37-м членом Ради Європи 9 листопада 1995 року. Це свідчило про визнання суверенності нашої держави, її демократичний вибір та залучення України до активного формування спільної європейської політики.
Нині до Ради Європи входять 47 держав-членів. У роботі Організації також беруть участь країни зі статусом «спеціально запрошеного гостя у Парламентській асамблеї Ради Європи», «спостерігача в Парламентській Асамблеї Ради Європи» та «спостерігача в Комітеті міністрів Ради Європи». Основною умовою для вступу країн до цієї організації є визнання державою-кандидатом принципу верховенства права, її зобов’язання забезпечити права та основні свободи людини всім особам, які знаходяться під її юрисдикцією, та ефективно співпрацювати з іншими державами з метою досягнення цілей Ради Європи. Головними статутними органами Ради Європи є Комітет міністрів та Парламентська асамблея, яка налічує 318 парламентаріїв.
Асамблея обирає Генерального секретаря, Уповноваженого з прав людини та суддів Європейського суду з прав людини, забезпечує демократичний форум для обговорення та спостереження за виборами тощо.
Рада Європи жорстко засуджує злочини, вчинені проти українського населення
Нині Генеральним секретарем Ради Європи є Марія Пейчинович-Бурич, яка гостро виступає на підтримку України та закликає покарати тих, хто здійснював страту над українськими військовими.
«Я нажахана поширеним соцмережами відео, на якому російські військові відрізають голову українському військовополоненому. Це нелюдяно і я засуджую це в найсуворіший спосіб. Винні повинні бути притягнуті до відповідальності», — заявила вона.
