Від самого початку широкомасштабного вторгнення «Яструби» ефективно й ефектно б’ють окупантів на сході та півдні України, застосовуючи широкий спектр безпілотних літальних апаратів — від…
У напрямку впровадження системи цивільно-військового співробітництва (ЦВС або СІМІС) Україна не була серед перших. На такий крок нас підштовхнули трагічні події, пов’язані з початком бойових дій на Сході нашої держави. У цьому сенсі ми перейняли досвід передових країн НАТО, які ще наприкінці минулого століття добре усвідомили, що застосування військової сили не є вирішальним фактором щодо досягнення кінцевої мети, а успіх проведення бойових і миротворчих операцій, зокрема, у багатьох випадках залежить від налагодження плідної взаємодії між силовими структурами і цивільним оточенням.
У 2014 році орган ЦВС в Україні запрацював. І вже зараз він є невіддільною та важливою складовою системи військового управління. Складовою, без наявності якої вже неможливо уявити наше вітчизняне військо та безперспективно сподіватися на успішне виконання завдань у зоні збройного конфлікту.
Що таке ЦВС?..
Сьогодні роль ЦВС помітна навіть не озброєним оком. А завдання, які виконують військовослужбовці цієї структури, важко недооцінити. І саме через їхній вагомий внесок у справу зміцнення обороноздатності держави торік, відповідно до наказу Головнокомандувача ЗС України від 24 грудня 2022 року, було запроваджено День фахівців цивільно-військового співробітництва ЗС України, який щорічно відзначається 5 травня.
Тож сьогодні у цих людей свято — перше офіційне професійне свято, починаючи з 2014 року. Вперше його відзначає і начальник групи ЦВС штабу однієї із окремих бригад територіальної оборони лейтенант Микола Павленко, на прикладі роботи якого та очолюваної ним структури ми і вирішили розповісти про складні будні тих, хто у воєнний час на своїй ділянці служби й фронту наближає нашу перемогу над російськими агресорами та робить все можливе, щоб в їхній визначеній зоні відповідальності було повне порозуміння між військовими та громадянським суспільством.
Звісно, що до початку російського широкомасштабного вторгнення він — юрист за фахом та засновник юридичної фірми, що спеціалізувалася на застосуванні норм медичного та земельного права, — про абревіатуру СІМІС навіть не чув. Микола просто волів піти служити та зі зброєю в руках захистити свою Батьківщину від ворога.
— Сьогодні це, напевно, навіть якоюсь мірою звучить дивно, але у перші дні війни не судилося мені стати до строю. Не брали на службу через великий наплив добровольців, що спостерігався у територіальних центрах комплектування Одеси наприкінці лютого та на початку березня минулого року. Я навіть шукав допомоги у знайомих з військової прокуратури, де свого часу, бувши студентом національного університету «Одеська юридична академія», проходив стажування. Але і вони не допомогли. А потім, десь 6 березня, побачив оголошення місцевої облдержадміністрації про формування нової бригади територіальної оборони. Взяв свої речі, які були зібрані ще у перші дні війни, та вирушив до місця збору. На щастя, цього разу мені не відмовили та призначили на споріднену за юридичним фахом посаду начальника групи ЦВС штабу батальйону бригади територіальної оборони, — розповів про свої життєві перипетії щодо призову на військову службу лейтенант Павленко.
Він потрапив на службу у званні молодшого лейтенанта. Вже у травні отримав другу зірочку на погони, а в серпні його вже підвищили по службі, призначивши на посаду начальника групи ЦВС штабу бригади. Але це сталося згодом. А у перші дні перебування на службі він намагався розібратися, що взагалі означає цивільно-військове співробітництво?..
— Я не звик і не хотів бути не обізнаним, ба більш, коли йдеться про свою нову спеціальність. Знайшов методичний посібник, розроблений Управлінням ЦВС ЗС України, де доступно були викладені функціональні обов’язки офіцера цивільно-військового співробітництва та з урахуванням практичних прикладів визначено коло завдань, покладених на фахівців в цій сфері. Тож десь на тиждень я, так би мовити, закрився в кабінеті, та сидів і уважно вивчав всі розділи методичного посібника. Тоді я навіть гадав, що, якщо не опаную цими знаннями самостійно, більше мені в цьому ніхто не поможе й не підкаже. Як виявилося, я помилявся. Адже вже невдовзі нас, фахівців ЦВС з різних частин, зібрали на відповідні заняття представники вищого командування, які більш ретельно розповіли про наші завдання та роль ЦВС у системі вітчизняного війська. Але, з іншого боку, під час цих занять я почував себе вже більш впевнено, бо вже був обізнаний щодо деяких теоретичних аспектів проходження служби на визначеній посаді, — поділився враженнями про перші дні військової служби військовослужбовець СІМІС.
У тилу
Він починав службу в тилу, в Одесі. Хоча і для морської столиці України понад рік тому поняття «тил» було дещо умовним. Ворог ще намагався реалізувати свої плани щодо висадки морського десанту та захоплення міста з моря. Крім того, була велика загроза щодо наступу та пробиття російськими загарбниками сухопутного коридору з Придністров’я. На цих небезпечних ділянках щодо захисту морського узбережжя та кордону нашої держави і були розосереджені підрозділи батальйону бригади тероборони. І саме з урахуванням цих небезпечних чинників і будував свою роботу начальник групи ЦВС Микола, налагоджуючи комунікацію з представниками органів місцевої влади, інших силових структур і пересічними місцевими мешканцями та пояснюючи їм, що роблять і з якою метою тут перебувають військовослужбовці батальйону.
Утім, коли хмари війни над Одесо потрохи розвіялися, а Миколу призначили на вищу посаду начальника групи ЦВС штабу бригади, завдань в нього побільшало. Ще в травні на південний фронт у напрямку Миколаївщини вирушили і перші підрозділи бригади тероборони. На превеликий жаль, до штабу частини стали надходити й сумні звістки про загибель бойових побратимів, тіла яких треба було доставляти до близьких і якомога швидше ховати із дотриманням всіх військових почестей. Виконанням цього, на перший погляд, не властивого для офіцерів ЦВС завдання, і став займатися лейтенант Павленко, доставляючи додому полеглих бойових товаришів на спеціально виділеному для цього транспорті.
У районі бойових дій
На глибоке переконання офіцера, і в тилу, і в районі бойових дій успішне виконання покладених старшим начальником завдань залежить від того, наскільки ефективно працюють між собою всі складові Сил оборони: ЗСУ, Нацгвардія, поліція, прикордонники, ДСНС, СБУ, військова служба правопорядку та місцеві військові адміністрації. Без цього, на його думку, у військового командування може скластися хибне уявлення про поточну оперативну обстановку у визначеному районі відповідальності, що своєю чергою може негативне відображається на ухваленні того чи іншого рішення. Й у продовження теми можна сказати, що найбільша ефективність роботи військовослужбовців ЦВС проявляється саме в районі ведення бойових дій.
Там, на Херсонщині, лейтенант Павленко разом з підлеглими офіцерами, які несуть службу в групах СІМІС штабу бригади та батальйонів, безперервно перебуває з грудня поточного року. Але й донині, майже за пів року після свого визволення, деокуповане правобережжя постійно піддається масованим обстрілам з боку росармії. На превеликий жаль, майже щодня потерпають від цих обстрілів і місцеві мешканці: діти, жінки, люди похилого віку. Ненависний ворог лютує, випалює свинцевим вогнем нашу землю, і під удар потрапляють вони — звичайні мирні мешканці, яких, не наражаючи на смертельну небезпеку, треба своєчасно евакуювати з того чи іншого небезпечного для життя й здоров’я населеного пункту.
Спільна координація дій з місцевими органами влади щодо евакуації населення — це лише один із напрямків діяльності військовослужбовців СІМІС в районі ведення інтенсивних бойових дій. А загалом таких напрямків роботи у них дуже багато. Сюди можна додати і таке, притаманне для деокупованих від ворога територій, завдання, як робота щодо виявлення проявів колабораціонізму з боку місцевого населення.
— Ми прибули на правобережжя Херсонщини вже за місяць після його визволення. Загалом до того часу у населених пунктах відповідними органами вже були здійснені фільтраційні заходи, а найбільш активні колаборанти встигли евакуюватися разом зі своїми новими «господарями» — російськими загарбниками. Але все одне, як кажуть, треба було тримати руку на пульсі. Адже, можливо, хтось з них сховався, а декому, сподіваючись, що про нього забули, вдалося потайки повернутися додому. Звісно, що херсонці — це патріоти України, які зі словами вдячності та сльозами від щастя на очах зустрічали українських солдатів-визволителів. Але з іншого боку, враховуючи складну ситуацію, що обумовлена постійними обстрілами з боку ворога, іноді на населений пункт, де мешкає, приміром, тисяча осіб, достатньо і одного «любителя руського мира», який за допомогою того ж месенджера може передати місця розташування наших підрозділів противнику. А це своєю чергою ставить під загрозу як успішне виконання бойових завдань підрозділами нашої бригади та загалом Силами оборони на південному напрямку, так і життя наших цивільних мешканців і військовослужбовців. Саме таких осіб ми і відстежуємо та надаємо відповідну інформацію про них до СБУ та Нацполіції, — розповів лейтенант Павленко.
Боротися за серця та розум людей
Йому, молодому офіцеру, який торік пішов на службу з цивільного життя, за цей час в умовах ведення бойових дій вдалося створити дружній колектив однодумців, які інтереси служби та звичайних людей ставлять вище за свої та кожний на своїй ділянці робить все можливе, аби успішно працювати на кінцевий результат щодо якнайшвидшого визволення рідної землі від ворога. А коло завдань у визначеній зоні відповідальності у них дуже широке. Це стосується і економічних, і соціальних, інфраструктурних, політичних та інформаційних питань. Аби цивільні мешканці були помічниками, а не вільними або мимовільними пособниками окупантів, офіцери СІМІС мають постійно з ними підтримувати зв’язок та, так би мовити, боротися за їхні серця та розум. І лейтенант Павленко та інші військовослужбовці групи ЦВС бригади це добре усвідомлюють, щоденно зустрічаючись як з представниками місцевої влади, так і пересічними мешканцями, та в такий спосіб дізнаючись про їхні нагальні проблемні питання й побажання.
— Можна сказати, що військовослужбовці ЦВС є представниками місцевого населення у війську. І коли командир будь-якого рівня завдяки нам має ретельну картину того, що відбувається у цивільному середовищі, він має як моральну, так і тактичну перевагу над противником, що своєю чергою утримує його від ухвалення якихось необдуманих і необґрунтованих рішень, — справедливо розмірковує начальник групи СІМІС бригади.
Головне — комунікабельність
Загалом у структурі ЦВС може служити людина за будь-яким фахом. Головне — бути комунікабельним та вміти чути людей та бути почутим ними. Адже саме від того, як правильно офіцер побудує свою комунікацію з людьми, які його оточують, залежить результативність його роботи. За словами Миколи, приміром, в обов’язки офіцерів ЦВС входить щоденний збір інформації про ураження ворогом об’єктів цивільної інфраструктури та наявність жертв і постраждалих з-поміж цивільного населення. Своєю чергою ані правоохоронні органи, ані працівники ДСНС та медики на законодавчому рівні не зобов’язані в обов’язковому порядку надавати такі дані. І тоді на перший план виходить саме комунікабельність представника ЦВС, те, як він скоординував свою діяльність у сенсі взаємодії та довіри з представниками цих органів.
Хоча, напевно, якоюсь мірою юристам адаптуватися у цьому середовищі дещо легше. Чому? Зокрема, через те, що вони більш розуміються на нормах чинного законодавства. І добре усвідомлюють, що навіть за важких обставин, пов’язаних із постійними обстрілами населених пунктів з боку агресора, виселяти людей з їхніх домівок без їхньої згоди та оголошення примусової евакуації не можна. Законом це забороняється у нашій демократичній країні, де Конституцією України гарантовано право людини на вільний вибір місця проживання та право власності.
Лейтенант Павленко пояснив, що загалом евакуація людей за їхньою згодою покладається на місцеві органи влади, а структурі ЦВС в цьому процесі відводиться координаційна роль. Тобто офіцери СМІС сприяють цьому та радять це зробити представникам місцевого самоврядування, виходячи зі складної оперативної обстановки, що склалася в тій чи іншій операційній зоні.
— Евакуація населення є прерогативою місцевої влади. Ми лише радимо людям це зробити, турбуючись за їхнє життя й здоров’я та доводячи з цього приводу обґрунтовані та розумні аргументи. Щоправда, у невідкладних випадках вивозимо людей і самостійно. Приміром, у такий спосіб ми евакуйовували жінку з дитиною з інвалідністю самостійно. Вона дуже перелякалася після чергового обстрілу з боку росіян і звернулася до нас з проханням про негайну евакуацію. Ми, звісно, погодилися. Вже сіли в машину, їдемо, дивлюся на неї, а в її очах — смуток та знов з’явилися нотки сумніву. Здавалося, що за мить вона передумає та попроситься повернути її назад. Я побачив це і став заспокоювати та підбадьорювати жінку, роблячи акцент на тому, що вона — матір і передусім має дбати про свою дитину. У такий спосіб й евакуювали та, можливо, рятували життя матері із сином, — каже начальник групи ЦВС штабу бригади.
Діяльність волонтерів має координуватися
За словами офіцера, якщо коротко охарактеризувати коло діяльності підпорядкованого йому особового складу ЦВС, то їхня робота зосереджена на виконання завдань за чотирма основними напрямками.
— По-перше, це цивільно-військова взаємодія між військовими, з одного боку, та органами місцевої влади, державними та неурядовими організаціями й звичайними громадянами, з іншого, що передусім має позитивно відображатися на захисті національних інтересів. Друга функція діяльності полягає у постійному оцінюванні цивільного середовища щодо підтримки дій військових у визначеній зоні відповідальності. Третя ґрунтується на підтримці об’єктів цивільного середовища, зокрема і щодо евакуації місцевого населення та надання цивільним громадянам всебічної допомоги з боку військовослужбовців. І четверта, хоча і дещо нова для нас, полягає в транспортуванні тіл загиблих до місць поховання або кремації, — каже лейтенант Павленко.
Його робочий день починається дуже рано. Спочатку — збір інформації у начальників груп ЦВС батальйонів щодо ураження об’єктів цивільної інфраструктури та жертв і постраждалих серед місцевого населення. Потім— доповідь командиру бригаду та отримання від нього завдань щодо зосередження уваги на поточну добу. Ці завдання можуть бути різними, починаючи від спрямування зусиль щодо евакуації населення із районів, що піддаються масованим ворожим артилерійським обстрілам, до координації дій волонтерських організацій для надання гуманітарної допомоги.
За словами Миколи, в цьому напрямку також є чимало чутливих і важливих нюансів. Адже, якщо люди виявили бажання з такою благородною місією працювати у визначеній прифронтовій смузі, то вони мають робити це централізоване із погодженням з офіцерами СМІС та місцевою владою, а не на власний розсуд.
— А чи правильно буде, коли, приміром, волонтери, вирушать до якогось села, де мешкає 50 дітей, але передадуть подарунки лише із розрахунку на десятьох? Або, коли до населеного пункту із загальною кількістю жителів 150 осіб, привезуть лише сто продуктових наборів? Відповідь очевидна — ні. Адже хтось отримає допомогу, а інші залишаться невдоволеними. Така робота нам не потрібна, вона зі знаком мінус. Саме тому ми і просимо представників волонтерського руху погоджувати свою діяльність з нами. І робиться це не задля того, щоб ставити їм якісь перепони, а з метою, щоб вона була ефективною і люди не засмучувалися через те, що про когось подбали, а про них забули, — справедливо розмірковує офіцер.
Крім того, за його словами, координація дій щодо централізованої та узгодженої роботи волонтерів необхідна ще й для того, щоб не наражати на смертельну небезпеку ані їх самих, ані місцевих мешканців та військових. Адже. за допомогою своїх повітряних засобів розвідки ворог стежить за скупченням людей. І якщо такий факт противником зафіксований, він навмисно б’є по цих площах за допомогою тих же ударних безпілотників. Це своєю чергою призводить до загибелі та поранень серед людей, зокрема, і військових, які кидаються рятувати й надавати медичну допомогу постраждалим і самі потрапляють під щільний вогонь.
— Ось для чого потрібна спільна координація роботи представників волонтерських організацій. І це не якісь наші забаганки, а вимога суворого воєнного часу. І переважна більшість волонтерів це добре знає та попередньо погоджує з нами свій план і місце роботи. Але іноді трапляються випадки, коли дехто сприймає такі вимоги з непорозумінням, — розповів начальник групи ЦВС штабу бригади.
У полі зору соціальні, економічні та інформаційні питання
У визначеній зоні відповідальності на Херсонщині і він, і підпорядковані йому офіцери СМІС постійно тримають руку на пульсі, щоденно підтримуючи комунікацію як зі старостами сіл, так і з представниками військових адміністрацій та звичайними мешканцями, спільно вирішуючи актуальні й болючі для людей проблеми. Щодня уточнюється й актуалізується інформація і щодо кількості жителів у населених пунктах за соціальними верствами, обстрілів з боку російських окупантів, руйнувань об’єктів інфраструктури та роботи підприємств, організацій та установ. Звісно, що робиться це не просто для статистики, а для уточнення й аналізу оперативної обстановки, яку, зокрема, відображають і ті важливі фактори.
Загалом, у районі ведення бойових дій велика відповідальність за життя й здоров’я мирних мешканців покладається на людей у погонах. Вони відповідають за багато що та мають робити все необхідне, аби й у військовому, й в соціальному, і в інформаційному аспектах цивільне населення було максимально захищене.
— А як люди виживатимуть та ставитимуться до нас, якщо, приміром, у населеному пункті закрився продуктовий магазин або аптека, і у людей нема доступу для елементарного задоволення своїх першочергових потреб щодо придбання необхідних продуктів харчування або лікарських засобів? Тому ми маємо постійно тримати на контролі ці чутливі питання. І в разі потреби одразу розробляю механізми забезпечення людей іншим шляхом, зокрема із залученням представників благодійних і волонтерських організацій, — каже лейтенант Микола Павленко.
Перебуваючи майже пів року на південному фронті, офіцери СІМІС бригади територіальної оборони зіштовхнулися і з таким доволі болючим питанням, як неможливість отримування місцевими мешканцями інформації з каналів національного радіомовлення та телебачення. росіяни «постаралися» і за вісім місяців окупації зруйнували нашу телевежу та запустили на територію України свій пропагандистський контент.
— Ось в такому інформаційному вакуумі перебували наші мешканці. Погодьтеся, що це неприпустимо, і не може позитивно впливати як на свідомість громадян, так і на рівень взаємодії між ними та українськими захисниками. Процес щодо відновлення національного радіо- та телемовлення через зруйнування відповідних об’єктів є непростим, але він триває, і все більше людей нині мають змогу отримувати нашу правдиву, а не ворожу антиукраїнську інформацію. А це своєю чергою теж є запорукою успішного виконання бойових завдань, що розробляються у штабах, а реалізуються зокрема і завдяки взаємодії між захисниками України та патріотично налаштованим місцевим населенням, — підсумував лейтенант Павленко.
За понад рік широкомасштабної війни з російськими агресорами він та його підлеглі — офіцери СІМІС — цю аксіому добре засвоїли. А зараз вони перебувають на передовій свого гуманітарного фронту боротьби з російськими загарбниками.
— Про що зараз мрію найбільше? Як і всі, щоб швидше ми перемогли, і я міг виспатися, обійняти своїх близьких. А далі розберемося, побудуємо й скоригуємо свої плани на мирне життя, — усміхаючись, додав офіцер ЦВС Микола.
На фото: під час роботи групи ЦВС штабу окремої бригади територіальної оборони.
Фото з особистого архіву Миколи Павленка.
