Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Василь на псевдо «Док» — бойовий медик окремої аеромобільної бригади. За час широкомасштабної війни захисник пережив незліченну кількість бойових епізодів, які супроводжувалися прямими сутичками з ворогом.
— В одному з моїх бойових виходів сталася доволі цікава ситуація, — розповідає десантник. — Пам’ятаю все в той день: сонечко приємно освітлює твій шлях, промінчики лоскочуть шкіру, ніби красна весна прийшла. Завдяки таким сприятливим погодним умовам болото, яке зазвичай там було, підсушилося. І ми висуваємося на штурм. За годину нам повідомили, що в одному з підрозділів є поранений. Я зі своєю групою пішов на допомогу. Тільки-но вийшли, і я бачу, що на мене, шкутильгаючи, йде здоровань — точно метри зо два зростом. Увесь білий був, бо там на позиції багато крейди. Коли придивився до нього, то зрозумів, що в нього поранення ноги. А потім позаду нього з’явився мій побратим і прокричав: «То москаль!».
Полонений росіянин просидів пораненим в окопі дві доби, а його просто кинули власні «братья», навіть і не думали його рятувати.
За словами Василя, адреналін у його крові в ту мить розігрався не на жарт. Він одразу зняв автомат із запобіжника й наказав майбутньому полоненому стати на коліна. Той виконав команду бойового медика миттєво. Пізніше наші захисники з’ясували, що він просидів пораненим в окопі дві доби, а його власна «втарая армія міра» просто кинула, і «братья» навіть і не думали його рятувати.
«Док» перемотав ногу полоненому, посадив в окоп і приставив до нього вартовим члена своєї групи. Далі продовжив виконання бойового завдання — евакуації пораненого з поля бою. На щастя, поранений був «легким», і Василь швидко справився зі своїми безпосередніми обов’язками.
— Я на все життя запам’ятав свій перший бій із «вагнерами». Ми з побратимами вирішили, так би мовити, проявити ініціативу й показати рашистам, у кого «горішки міцніші». Тому поки вони спали, ми з товаришами по зброї застрибнули в їхні окопи й там зав’язався бій. Це тривало близько чотирьох годин, а потім окупанти почали відступати. Але ми не розслаблялися. І не дарма, адже москалі вирішили наостанок подарувати нам «сюрприз» — по нас почав бити АГС-17. Десантник розповідає, що тоді ситуація була доволі напруженою, бо потім ворог почав обстрілювати позиції хлопців із мінометів. Їм вдалося відійти на безпечну відстань та виконати головне своє завдання — евакуювати поранених.
«Найбільше трофеїв ми назбирали під час Харківської операції, коли звільняли Лиман. Там були БМП, танки, безліч боєкомплекту. В нас є багато російських автоматів АК-12, модернізовані моделі стрілецької зброї. Також нам із побратимами вдалося «віджати» автоматичний міномет 2Б9 «Васильок», який я вперше побачив у житті.
Крім цього, «Док» зазначає, що раніше у своїй зоні відповідальності вони вступали в бій тільки з «вагнерівцями». Зараз, коли «м’ясні атаки» припинилися і противник поступово вичерпує свій людський ресурс, на полі бою можна стикнутися з усією нечистю: «лнрівцями», «днрівцями», зеками, а іноді і з «кадирівцями».
— Для мене це просто непотріб, а не люди. Пам’ятаю, якось ми з хлопцями після штурму зайшли в один із населених пунктів і розпочали зачистку. Зайшли до церкви й у нас просто очі на лоб повилазили. Те, що вони розкрадають ікони та знищують Божі будинки, вже всім відомо. Але тут рашисти вирішили ще більше проявити свою безбожну вдачу. Вони встановили просто в церкві, яка належала до московського патріархату… туалет! Там була розкидана купа використаного туалетного паперу, їхні фекалії. Так вони, напевно, демонструють свою вдячність своїм попам, котрі благословляють вбивства ні в чому не винних українців. Чортяки, більше нічого не можу про них сказати…
Василь з усмішкою згадує свій останній бойовий вихід. Тоді їм із побратимами вдалося відбити позиції, взяти чотирьох полонених та затрофеїти купу зброї.
— Особисто я дуже люблю шеврони в ролі трофеїв. У мене вже їх ціла колекція назбиралася. Іноді найбільш рідкісні можна обміняти у волонтерів на щось цікавіше. Найбільше трофеїв ми назбирали під час Харківської операції, коли звільняли Лиман. Там були БМП, танки, безліч боєкомплекту. В нас є багато сучасних російських автоматів АК-12, модернізовані моделі стрілецької зброї. Також нам із побратимами вдалося «віджати» автоматичний міномет 2Б9 «Васильок», який я вперше побачив у житті.
Бойовий медик каже, що його вразила в саме серце одна жінка, яка допомагала їхньому підрозділу, коли вони зайшли в Новоселівку.
— Ми базувалися в одному з будинків. Місцева жінка дізналася про нас і зголосилася провести для нас розвідку. Завдяки їй нам вдалося виконати своє бойове завдання доволі швидко й успішно. Як ми пізніше дізналися від неї, рашисти вбили її чоловіка та сина, тому вона прагнула допомогти нам скоріше звільнити рідну землю від убивць.
Найболючішими моментами для десантника «Дока» є ті миті, коли він гортає телефонну галерею чи книгу, усвідомлюючи, що деяких зі своїх побратимів він більше ніколи не почує й не побачить. Але в його серці вони житимуть вічно…
— Це насправді найскладніше тут для кожного. Ми з хлопцями стараємось триматися й не втрачати мотивації через втрату побратимів. Для мене першочерговим стимулом є той факт, що я сам вступив до лав Збройних Сил України. Пам’ятаю, коли ще приїжджав у зону проведення АТО та ООС, будучи волонтером в організації «Тризуб Дентал», то мені вже тоді внутрішній голос підказував, що це моє.
Також Василь розповідає, що доволі сильно їх разом із товаришами по зброї надихає те, наскільки українці об’єднані та допомагають захисникам. Нещодавно хлопці оголосили збір коштів на потреби підрозділу, який успішно припинили… вже через шість годин після відкриття рахунку в банку.
— Є люди, які скидають по 20 тисяч гривень, хтось надсилає 200 доларів. Це доволі великі суми, при чому від людей, яких я бачив останній раз у своєму житті, будучи студентом третього курсу. Я жартома кажу, що ці люди будуть першими у списку гостей на моєму весіллі.
Днями бойовий медик з позивним «Док» отримав відзнаку Головнокомандувача Збройних Сил України «Сталевий хрест» за зимові штурми. Василь запевняє, що вони з побратимами докладуть усіх своїх зусиль, щоб в Україні не залишилося жодного орка й нарешті над нашим небом зійшло Сонце, яке принесе Мир та Спокій.
Фото автора
