Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Перемога над нацизмом у Другій світовій війні, без перебільшення, є найбільшим здобутком ХХ століття. Ми досі продовжуємо перебувати в системі координат, яка була створена за підсумками тієї війни. Проте відтоді, як росія анексувала у 2014 році український Крим та частину Донецької і Луганської областей, система міжнародних відносин, що утвердилася після Другої світової, почала давати збій. А з початком широкомасштабного вторгнення росії в Україну стало очевидним, що світовий порядок потребує докорінного реформування, якщо не перезапуску в цілому.
Переосмислення наслідків Другої світової війни в усьому світі триває постійно. Але в Україні воно відчувається особливо гостро. Адже саме на нашій території з 1941 по 1944 рік було задіяно 61% всіх сухопутних військ східного фронту Вермахту. А в 1943–1944 роках, коли відбувалося вигнання гітлерівців, Україною пройшли 50% сил червоної армії. Руйнування і людські втрати, спричинені війною, були найбільшими за всю тисячолітню історію нашої країни. Про це нагадала заступник генерального директора Національного музею історії України у Другій світовій війні Людмила Рибченко під час круглого столу «Внесок України та українців у перемогу над фашизмом у Другій світовій війні: уроки історії, які ми досі вчимо», що відбувся в Military Media Center.
— Україна, до якої ми звикли, в сенсі існуючих державних кордонів та етнічної палітри населення, є продуктом Другої світової війни. Зокрема, внаслідок цієї війни «зникли з карти» України ті етно-політичні групи, які століттями відігравали тут важливу роль: кримські татари були депортовані, німці на півдні України були знищені, українське єврейство зазнало непоправних втрат, українські поляки й чехи — знищені або депортовані… Тобто Україна, що існувала до 1939 року, зникла. Вона перетворилася на де-факто двоетнічну територію з постійно зростаючою російською компонентою, — зазначив у своєму виступі доктор історичних наук, співробітник Центру досліджень воєнної історії ЗСУ Іван Патриляк.
Друга світова війна так і не розв’язала кардинальне питання української державності. А цього не відбулося тому, що один із зачинателів війни — радянський союз — не був покараний. До того ж він у підсумку став її переможцем, посівши одне з ключових місць у міжнародних організаціях. Тому нинішня російсько-українська війна є завершальним етапом Другої світової. Біль від втрат, спричинених у ХХ столітті, змушує нас рішуче протидіяти агресору, який у ХХІ столітті вирішив за лекалами фашизму та нацизму збудувати власну людиноненависницьку ідеологію та застосувати всі хибні й злочинні практики Другої світової війни проти України.
— росіяни сприйняли непокарання як слабкість світу, що вони можуть повторювати, насамперед повторювати свою агресію і злочини, — наголосив у своєму виступі Іван Патриляк. На його думку, саме тому справедливе покарання росіян, що неминуче настане в підсумку нинішньої війни, стане фінальною крапкою в Другій світовій, яка нарешті стане історією. А цивілізація розпочне новий етап розвитку.
— Описуючи бойові дії на сході України, ворог дуже часто використовує міфологеми радянського союзу — «сталінград», «курська дуга» тощо. Дуже багато цих паралелей, якщо їх розглянути правильно, дозволяють зрозуміти тактику росіян сьогодні, — зауважив військовий історик, керівник експертної групи з питань внутрішніх комунікацій Директорату інформаційної політики у сфері оборони та стратегічних комунікацій Міністерства оборони України Василь Павлов.
— Наприклад, про «людські хвилі» дуже добре знають люди, які досліджували битву за Дніпро під час Другої світової війни. Німецькі кулеметники божеволіли від того, що в них вже перегрівались кулемети, але «хвилі» радянських солдатів не закінчувались. Те саме ми бачимо зараз під Бахмутом з боку російських загарбників. До цього ряду можна віднести і концепцію «Київ за три дні». Це фактично радянська передвоєнна концепція «малой кровью на чужой территории», або «единой силой, могучим ударом» завдати швидкого удару і знищити противника.
Ми бачимо зараз, що росія, розповідаючи, що вона ніколи не готувалась до війни, все-таки здійснила агресію проти України. Те саме було до Другої світової війни, коли радянський союз фактично накопичував напередодні нападу нацистів величезні ресурси і був так само готовий розпочати свою агресію, але Німеччина його випередила, — нагадав Василь Павлов.
Ще однією паралеллю є використання росіянами ракетного озброєння для терору мирного населення. Аналогічно німецькі війська обстрілювали ракетами Велику Британію у 1944 році. Як відомо, це не скорило цю країну і це не скорить нині Україну.
Українські офіцери, командування значно краще розуміються на воєнній історії, ніж росіяни, які перебувають у полоні своїх міфів. Приміром, вони, як і в середині ХХ століття, міфологізують неіснуючих героїв, вигадуючи їм неіснуючі подвиги.
Проведення паралелей між Другою світовою і російсько-українською війною, за словами Василя Павлова, дозволяє завершити або переосмислити деякі сюжети ДСВ. Так само очевидно, що дуже багато ідеологічних прикладів ДСВ припинили своє існування, згорівши в полум’ї нинішнього протистояння.
Учасники круглого слову дійшли висновку, що об’єктивно описавши перебіг триваючої нині російсько-української війни можна буде зовсім інакше поглянути і на Другу світову, і на інші війни, що відбувалися на території України. Це буде вже не чужий, а свій український державницький погляд на військові конфлікти минулого і на роль України, української нації у світовій історії.
Фото Дмитра Юрченка
