Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
На Вугледарському напрямку окремі підрозділи ЗСУ покращили своє тактичне положення. Під час проведення заходів з активної оборони, попри вогневий вплив ворога, нашим захисникам вдалося просунутися вперед і зайняти більш вигідні позиції. Одним з таких підрозділів командує 30-річний офіцер на ім’я Богдан. Наразі особовий склад закріплюється на новому рубежі і зміцнює свої позиції. Кореспондент АрміяInform побував на одному з опорних пунктів підрозділу і побачив, як піхотинці стримують ворога.
Чим ближче до переднього краю, тим гучнішими стають звуки артилерійської канонади і тріскотні стрілецької зброї. Щоб дістатися опорника, доводиться подолати відкриту місцевість, тому рухаємося на максимальної швидкості. Міцний японський пікап, подарунок від благодійного фонду, добре справляється з весняним бездоріжжям. — Ця машина вже неодноразово рятувала нас, — розповідає водій солдат Андрій, — Нещодавно вискочили на ній з-під обстрілу. Якщо б не вона, не змогли б завчасно евакуювати поранених з позиції. Дуже потужна і надійна машина, дякуємо волонтерам.
Дістаємося місця призначення, швидко десантуємося і заскакуємо в траншею.
На взводному опорному пункті (ВОП) особовий склад тримає під контролем визначені сектори і спостерігає за діями ворога. Кулеметники, протитанкісти, стрільці перебувають напоготові. — Як тільки бачимо рух з боку противника, відразу відкриваємо вогонь, — розповідає старший позиції молодший сержант Андрій. — Ця позиція зручніша за попередню. Вона на висоті, і звідси ми добре бачимо ординців і всі їхні пересування. Крім того, у разі штурмових дій окупантів підтримуємо вогнем сусідні позиції на флангах, — додає командир Андрій, уродженець Рівненщини. Пішов на фронт на початку широкомасштабного вторгнення. Набував бойового досвіду вже під час війни. На східному напрямку воює також його син і брат. До речі, віковий склад захисників ВОПу дуже різний — від 20 до 50 років. Але, незважаючи на суттєву різницю у віці, в колективі відчувається справжня братерська атмосфера. Перебуваючи під постійними обстрілами, щодня ризикуючи власним життям, воїни намагаються підтримувати один одного. — Всі ми вже стали як одна родина, — долучається до розмови головний сержант роти Віталій. — Уже знаємо, хто на що здатний. Довіра — це головне в бою. Коли ти впевнений у своєму товариші, то можеш подолати будь-які труднощі і негаразди.
Тим часом спостерігачі помічають рух противника, лунає команда «До бою!». Першими відкривають вогонь кулеметники. Великокаліберний американський 12,7-мм Browning M2 починає працювати короткими чергами в бік лісосмуги. Звідти почали відповідати, але наші посилюють вогневий вплив, і невдовзі ворог припиняє вогонь. Аеророзвідка доповідає про помічену техніку, скоріш за все МТЛБ, яка намагається евакуювати піхоту. До справи підключається розрахунок ПТРК «Фагот». Хлопці швидко наводяться за вказаними координатами, лунає постріл. Коротка пауза, корегування прицілу і знов постріл. Є влучання. Ворог відкатується. Але тиша триває недовго. «Вихід!» — попереджає хтось із воїнів, і свист міни змушує сховатися в окоп. 120-ка падає десь позаду. Переліт. Знову свист. Вибух лунає зовсім поруч. Лунає «Всі в укриття!» і оборонці ховаються у бліндажах. На позиції залишаються лише спостерігачі. Здається, що обстріл триває вічність, насправді хвилин 15–20.
— Зараз ворог використовує тактику просування малих груп, — розповідає майор Богдан. Але від масованих артилерійських, ракетних, авіаційних обстрілів не відмовився. Причому б’є не тільки по позиціях підрозділу, а й по мирних населених пунктах. Окупанти застосовують касетні, фосфорні боєприпаси, ракети С-300. Майже всі села поблизу переднього краю піддаються вогневому впливу, незважаючи на те, що там залишається ще багато цивільних людей, зокрема дітей. Відчуваючи небезпеку, до позицій підходить навіть худоба та лісові звірі. Вони шукають порятунку.
На підтвердження слів комбата ми побачили в селі, безпосередньо на городі одного з господарств, нерозірвану ракету С-300. — Це нам такий «подарунок» нещодавно прилетів, — розповів місцевий житель Сергій. — Добре, що не вибухнув. Наш будинок за 50 метрів від її прильоту розташований. Тому шансів вижити в нас би не було, — додає господар.
До речі, в селі ми побачили і наслідки влучання цих ракет, які призначені для ураження повітряних цілей, але окупанти активно застосовують цю зброю для знищення цивільної інфраструктури.
Задяки мужності наших захисників є впевненість, що Україна вистоїть і невдовзі наші воїни виженуть окупантів з окупованих земель.
— Ми готові до активних дій, люди вмотивовані, прагнуть перемогти загарбників і повернутися до мирного життя, до своїх родин, до дітей, — підкреслює командир підрозділу.
Фото автора
