Саме таку неофіційну назву отримали перші в історії випробування взаємодії пілотованого літака з дроном зі штучним інтелектом в ролі напарника на авіабазі Еглін у Флориді (США)…
Військовий льотчик 1-го класу Олександр Оксанченко був визнаний міжнародною авіаційною спільнотою як один із найкращих льотчиків-винищувачів світу та один із найкращих майстрів повітряного пілотажу.
У Вінниці в Музеї Повітряних Сил Збройних Сил України відбувся круглий стіл, присвячений 55-річчю від дня народження видатного українського військового льотчика, Героя України полковника Олександра Оксанченка, загиблого в перші дні широкомасштабного вторгнення російських загарбників у небі над столицею України.
У Музеї Повітряних Сил журналістові АрміяInform показали стенди, присвячені загиблому Герою. На них, зокрема, льотний комбінезон Олександра Яковича, індивідуальна підвісна система, з якою він востаннє піднявся в повітря, захищаючи небо над Києвом, і вирушив у вічний політ…
— Ми служили з Олександром Яковичем нетривалий час в одному гарнізоні, у Миргороді, — розповідає завідувач музею, генерал-майор у відставці Володимир Алексєєв. — Проте на той час не були знайомі, адже я був командиром дивізії, а невдовзі був призначений на вищу посаду до штабу ВПС, а він, на той час ще молодий льотчик, приїхав, після розформування полку в Дніпропетровську, служити у винищувальному авіаполку. Познайомилися ми з ним набагато пізніше, коли він вже був уславленим асом передпенсійного віку, а я — вже пенсіонером, кореспондентом військової газети. Тоді ми довго спілкувалися з ним, і результатом цієї зустрічі був розлогий нарис про шлях видатного льотчика-винищувача. Якщо розповідати про нього двома словами, то це була по-справжньому нормальна людина — у всіх сенсах цього слова. Професіонал своєї справи, який об’єктивно оцінював можливості свої та авіаційної техніки, багато знав і умів. А ще — насправді любив Україну та віддав за неї життя.
Круглий стіл зі вшанування пам’яті про Героя України Олександра Оксанченка відбувся в залі Бойової Слави Музею Повітряних Сил Збройних Сил України. Учасниками круглого столу стали відомі вінницькі історики та науковці, серед яких — директор Вінницького обласного краєзнавчого музею Катерина Висоцька, завідувач відокремленого підрозділу «Музей Мужніх» Вінницького обласного краєзнавчого музею Олена Гордієнко, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри культури, методики навчання історії та спеціальних історичних дисциплін Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського Ольга Коляструк та кандидат історичних наук, доцент кафедри культури, методики навчання історії та спеціальних історичних дисциплін Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського Анатолій Войнаровський. Також до заходу долучилися радники командувача Повітряних Сил генерал-лейтенанти запасу Олег Грунтковський та Віктор Сідаш, які також особисто знали Героя протягом багатьох років. Взяли участь у круглому столі й військовослужбовці Вінницького гарнізону.
Старший науковий співробітник музею Віктор Поденний ознайомив присутніх із життєвим шляхом Олександра Оксанченка. Було показано фільм, присвячений Герою. Виступили перед присутніми й інші співробітники музею. Згадали й ті, хто знав видатного пілота особисто.
Олександр Якович Оксанченко народився 26 квітня 1968 року в селі Маломихайлівка Покровського району Дніпропетровської області в простій селянській родині — його батько був механізатором, а мати працювала на елеваторі. Школу здібний хлопчина закінчив зі срібною медаллю й вступив до Харківського вищого військового авіаційного училища льотчиків імені С. І. Грицевця. Як жартома казав Олександр Якович: «у льотчики пішов заради шоколадок (на той час льотний пайок вирізнявся, зокрема, й наявністю цього продукту).
Після випуску лейтенанта Оксанченка, як одного з найбільш здібних випускників, залишили на посаді льотчика-інструктора в одному з навчальних авіаційних полків училища. Тепер там, у селі Велика Круча Лубенського району Полтавської області, на честь Героя відкрито меморіальну дошку.
Потім була служба у винищувальному полку ППО в Дніпропетровську. Коли було розформовано й цю військову частину, на довгі роки місцем служби льотчика та його другою малою батьківщиною став Миргород. Тут за понад два десятиліття офіцер прослужив до посади заступника бригади тактичної авіації з льотної підготовки. Звідси він вирушав на підкорення неба, увійшовши до складу групи пілотажників. Тоді, після Скнилівської трагедії, пілотажна школа через заборону у країні авіаційних показів та авіашоу, була в занепаді. Але якраз у миргородському авіаполку проходили службу видатні українські аси вищого пілотажу полковники Іван Черненко та Федір Тищук, які стали наставниками молодого льотчика Оксанченка. Ну і, безумовно, вирішальною була роль льотчика-снайпера генерал-лейтенанта Василя Нікіфорова, який відродив пілотажну школу, зібравши з числа найкращих льотчиків-винищувачів групу охочих освоювати вищий пілотаж. Відтоді Олександр Оксанченко неодноразово представляв Україну та виборював призові місця в авіаційних пілотажних показах у Великій Британії, Угорщині, Румунії, Польщі, Словаччині, Чехії, Данії, Бельгії та Мальті.
Сам Олександр Якович, навчаючи молоде покоління пілотів, неодноразово зосереджував увагу на тому, що фігури вищого пілотажу — це не просто гарно й видовищно, це — елементи повітряного бою, підготовка до того, найважливішого у льотному житті вильоту, який, на жаль, може стати останнім…
Останній виліт аса відбувся 25 лютого 2022 року. До того часу полковник Олександр Оксанченко встиг дослужити до граничного віку перебування на військовій службі — він звільнився у запас у 50 років у 2018 році. З нальотом понад 2000 годин за плечима, участю в АТО, де буремного 2014 року встиг виконати десятки бойових вильотів, зі світовою славою повітряного аса та орденом Данила Галицького і медаллю «За військову службу Україні» на парадному кітелі. Також на той час Олександр Якович вже став людиною року в Миргороді, отримавши звання почесного громадянина міста, певний час працював депутатом Миргородської міської ради. Та кривавий світанок 24 лютого 2022 року повернув його до кабіни винищувача. І вже наступного дня, відволікаючи на себе ворожу авіацію, він героїчно загинув у повітряному бою в небі над Києвом.
Вже 28 лютого 2022 року Указом Президента України йому було присвоєно звання Героя України (посмертно). «Людина-легенда» — так сказав під час вручення ордена «Золота Зірка» сім’ї видатного льотчика Головнокомандувач Збройних Сил України генерал Валерій Залужний.
Пам’ять Героя України льотчика Олександра Оксанченка увічнена в назвах вулиць у містах Миргороді та Кременчуці, меморіальною дошкою в селі Велика Круча. Також графічний портрет Олександра Оксанченка увійшов до Календаря 2023 року про видатних українців.
Фото автора
