Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 23 серпня 2024…
Тарас Савчук працював у ІТ-компанії, любив хорошу каву, читав щоденники Марка Аврелія та слухав сучасних українських філософів. А ще обожнював ходити в гори та кататись на велосипеді. Влаштовуючись на роботу, Тарас одразу попередив: «Якщо почнеться широкомасштабна війна, піду служити»… Тоді мало хто з колег задумувався над серйозністю сказаного… Тарас, який все життя цікавився історією України та в якого за плечима вже був досвід служби в АТО, не мав у цьому жодного сумніву і готувався до вторгнення «сусідів»…
Марії, матері Тараса, важко говорити про сина, якого втратила напередодні Різдва… Каже, любов до історії України йому прищепив дідусь. Жінка завжди знала, що всі спроби завадити тому, щоб син пішов на фронт, будуть даремними…
— Тарас усе життя боровся за справедливість: був членом організації УНА-УНСО, брав активну участь у Революції Гідності. Він ненавидів будь-які прояви «радянщини» в сучасному світі… Був учасником історично-націоналістичних спільнот. Захоплювався історією УГА та її бійцями. Він ще у 2014-му приєднався до лав Збройних Сил України. Пам’ятаю, я все казала, що не пущу його на фронт, а Тарас твердо відповідав: «А хто піде? Я не буду чекати, поки вони прийдуть у мій дім» Одного дня він сказав, що їде з друзями в Карпати відпочивати, а сам поїхав у Новоград-Волинський. Проходив військовий вишкіл, був зарахований у взвод вогневої підтримки, там здобув навички володіння снайперською гвинтівкою… Служив у період 2014–2015 років на посаді снайпера у 54-му та 131-му окремих розвідувальних батальйонах.
У 2022-му Тарас вдруге приєднався до лав ЗСУ. Маму Тарас Савчук переконував, що працює. Сказати правду довелося, коли рідні зібралися приїхати до нього у Львів. Цього разу він служив у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді. Його підрозділ захищав Київщину, Чернігівщину, Сумщину, Харківщину, Луганщину.
— Відверто кажучи, це не було несподіванкою… Та все ж… Мріялось про одне — аби зберіг себе… Пам’ятаю, коротку літню відпустку, коли він приїхав до нас і познайомив із нареченою. Вони разом їздили в замки, присвячували час одне одному. Ми дуже раділи за нього та були впевнені, що на них чекає прекрасне майбутнє. Всюди спішив, хотів всюди встигнути… Але в очах була помітна втома… Її було важко не помітити, та й подорослішав син не за роками…
Після короткої літньої відпустки група Тараса тримала одну з найскладніших позицій на ділянці фронту батальйону. Лише щоб її дістатися, треба було якимось дивом перебігти півтора кілометра викошеної посадки. Ліворуч — голе поле, за яким у наступній посадці ворог, праворуч — поле соняшників, за яким ворог з висоти мав можливість завдавати ураження практично будь-якими засобами — танками, мінометами, автоматичними гарматами…
— Біжиш, чуєш вихід — падаєш, і постріл проноситься над тобою в тил. Сама ж позиція перетинала посадку і впиралася в густу рослинність, що зводило оглядовість нанівець. Саме з цієї позиції Тарас з побратимами виносили пораненого — під вогнем та по розкиданих мінах. Саме на цій позиції Тарас зазнав свого першого поранення — уламки в руку й ногу, — розповідає побратим Тараса. — До речі, осколок із руки так і не змогли дістати, тож у подальшому бої продовжував із ним.
Після лікарняного відновлення Тарас власним коштом придбав снайперське обладнання і продовжив знищувати окупантів.
— Звісно, про незліченні ворожі штурми Тарас не казав нам жодного слова… Все беріг нашу психіку, розпитував про наші справи, якісь побутові дрібнички… завжди відповідав, що в нього все добре. І так хотілось у це вірити… — каже мати.
Тарас Савчук загинув 22 грудня 2022-го під час виконання бойового завдання в районі села Білогорівка на Донеччині.
— Поки тіло воїна не повернули додому, всі сподівалися почути, що це неправда. Очікували повідомлення від Тараса, що він живий, що це помилка, — каже мати. — Навіть думати про те, що Тарас загинув, — боляче. У нього повинно було бути надзвичайне майбутнє.
Рідні та побратими створили на сайті Президента України петицію для присвоєння Тарасові Савчуку звання Героя України. Вона досить швидко набрала 25 тисяч голосів…
