Розгорнуті механізовані штурми з довгими колонами техніки відійшли в минуле — натомість основною ударною силою стали безпілотники. Вже за пів…
Під час круглого столу «Пантеон Героїв: як увіковічити пам’ять тих, хто віддав життя за Україну» експерти розповіли про те, наскільки важливий світовий досвід створення та функціонування пантеонів та меморіальних цвинтарів. Пропонуємо Вам ключові тези спікерів.
Богдан Скопненко, кандидат історичних наук: «Ми неминуче маємо аналізувати існуючий світовий досвід впорядкування і створення пантеонів. Адже Україна поки не має власного досвіду і має брати за приклад найкращі світові зразки, дбаючи про національні інтереси, враховуючи свої національні особливості. Перш за все потрібно вирішити хто має право визначати тих, кого поховати в Національному пантеоні, сформувати конкретний перелік осіб, які мали би бути поховані в цьому місці, порядок поховань, церемоніал, зовнішній вигляд локації. Це все мало би бути розроблено і створено давно, але, на превеликий жаль, лише широкомасштабне вторгнення росії актуалізувало це питання.
Перший пантеон був споруджений у Римі в 29 році до нашої ери. Спершу це був “храм усіх богів”, але з часом його почали використовувати для почесних поховань і він набув сучасного сенсу. Наскільки я розумію, за дві тисячі років у цьому пантеоні поховано близько 15 людей.
Можемо проаналізувати й досвід Франції. Там за схожістю з римським пантеоном збудували у XVIII столітті церкву Святої Женев’єви – покровительки Парижа. Її в час Великої французької революції зробили місцем поховання видатних французів. За час існування цього пантеону там поховано близько 80 видатних особистостей.
У багатьох державах є критерії, за якими визначають, хто має бути похований, який час має пройти від смерті чи загибелі цієї людини. У Португалії – це 20 років, у Національному пантеоні Венесуели – 25 років. Центральне місце цього пантеону відведено національному герою Симону Болівару. Коли Національний пантеон Венесуели відкривали в 1875 році уже минуло достатньо часу від 1830 року, коли Болівар загинув. Критеріями для поховання в пантеоні Венесуели є або наказ Президента, або голосування 2/3 сенаторів, або спільне рішення ректорів усіх національних університетів.
Тож світовий досвід показує, що рівень Національного Пантеону Героїв не передбачає масових поховань. Тому в контексті нинішньої російсько-української війни, яка актуалізувала питання військових поховань, варто говорити і про створення Національного військово-меморіального кладовища, і про Національний Пантеон Героїв, як різні локації».
Віктор Моренець, історик: «У питанні пантеону я брав би приклад із поляків. Вони його почали робити одразу після відродження Польської держави в 1918 році, в умовах ведення війни по всьому периметру свого тодішнього кордону. І їм не заважало робити Вавель ані військово-політичне становище, ані фінансовий стан країни, ані економічні негаразди. Вони просто під час війни звозили на цей пантеон останки своїх Героїв.
Коли наша держава буде робити Пантеон Героїв, там має бути продемонстрована тяглість від княжої Руси до нинішньої України. І для українців він має стати таким же символом, як Гімн, Прапор і Герб. Там постійно мають відбуватися заходи. Зокрема, його відвідання має бути обов’язковим для іноземних делегацій. Пантеон має популяризуватися через друковану та аудіо-візуальну продукцію багатьма мовами світу».
Роман Маленков, керівник ГО «Україна Інкогніта», дослідник козацьких цвинтарів в Україні: «Найбільший у Європі Бруквудський меморіальний цвинтар знаходиться в лісі за 40 км від Лондона. Там величезна частина мілітарна – поховання вояків, які загинули під час Першої та Другої світових воєн. Арлінгтонський національний цвинтар, на території якого поховані учасники війн, президенти США, голови Верховного суду і астронавти – теж не в центрі Вашингтона. Тому це не питання місця, а питання традиції.
Україна має величезну кількість старовинних цвинтарів. За два роки досліджень «Україна Інкогніта» знайшла їх вже понад 700, більшість із них зберігається в занедбаному стані. За нашими підрахунками збереглося понад 50 тисяч одних лише кам’яних козацьких хрестів, які мають історичну цінність і є одним із типово українських маркерів. Попри це майже ніхто не знає, де могили наших гетьманів, чи збереглися вони. А це – очільники нашої держави, вони мають бути поховані в Україні, в Національному пантеоні. В жодній країні немає такого, щоб не було жодної могили очільника держави, щоб не було куди привести дітей і розповісти про історію державотворення.
На території Києво-Могилянської академії, наприклад, похований Петро Конашевич-Сагайдачний. Це разом із Богданом Хмельницьким та Іваном Мазепою – один з трьох найвеличніших наших гетьманів. За 30 років не було піднято питання, щоб провести дослідження, відновити цю могилу, або зробити хоча б кенотаф, як спомин про Сагайдачного».
Олександр Скрипник, історик: «Зараз унікальний час коли багато чого робиться в Україні, тож і пантеон, про який говориться вже понад 30 років, від 1991 року, варто взяти і нарешті зробити. Для москви найстрашнішими є не живі українці, а пам’ять про видатних українців минулого, таких, як Симон Петлюра, Євген Коновалець, Степан Бандера та інші. Пам’ять про них збирає тисячі людей. Для росії пантеоном є червона площа та кремлівська стіна, де поховано леніна та багато інших діячів, яких вони вшановують і продовжують їхню чорну справу. Але це зовсім інші цивілізаційні цінності, яким ми маємо протиставити свою політику пам’яті».
Степан Брацюнь, голова Конгресу українських націоналістів: «Народ, який не має Героїв, не буде мати захисників. І на прикладі нинішньої війни ми бачимо, що значить пам’ять про Героїв минулого. Адже впродовж 30 років ми на цій пам’яті виховали нових захисників України».
Фото Дмитра Юрченка
