Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Ще рік тому офіцер одного із районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки в Харкові капітан Рустам як воїн окремої механізованої бригади імені Івана Сірка успішно бив окупантів.
За час російсько-української війни армієць брав участь в основних ключових битвах на Харківщині, за що має відомчі відзнаки. На жаль, під час боїв він зазнав кількох поранень та бойових травм. На підставі рішення армійських лікарів п’ять місяців тому його переведено до військової установи. Нині він займається обліком офіцерів запасу та призовом громадян на військову службу.
Від 2014-го просив призвати до армії
Варто сказати, що 40-річний військовослужбовець Збройних Сил України не завжди носив погони. В юні роки Рустам займався кікбоксингом і декілька разів ставав срібним чи бронзовим призером на обласних змаганнях. Після середньої школи вирішив піти вчитися до Українського державного університету залізничного транспорту.
Офіцер одного із РТЦК та СП у місті Харків капітан Рустам
— У мене дві вищі освіти, — каже офіцер. — Тривалий час працював у структурах ПАТ «Укрзалізниця». Коли ще навчався в цивільному виші, то закінчив військову кафедру за напрямком «пожежна безпека». Тому перебував на військовому обліку як офіцер-запасу. Від 2014-го періодично приходив до свого РТЦК та СП та просив призвати мене, але відповідної посади не знаходили.
У квітні 2017-го Рустам таки приєднався до воїнів однієї з бойових частин Сухопутних військ. Він очолив підрозділ пожежної охорони. При цьому першу офіцерську посаду довелося приймати на Донеччині в визначеному районі.
— Ми виконували різні бойові завдання вздовж бригадної лінії оборони. Разом із піхотою перебували під артобстрілами та діяли як й всі. У мене було кілька ротацій до району проведення бойових дій. Після Донеччини ще був у кількох місцях на Луганщині. У 2020-му мені доручили командувати гранатометним взводом у роті вогневої підтримки батальйону, — пригадав він.
Перше поранення дістав уже 25 лютого 2022-го
На момент широкомасштабного вторгнення росії на нашу землю військовослужбовець уже був командиром взводу одного зі спеціальних підрозділів батальйону.
— Я пишаюся тими воїнами, які були поруч зі мною під час підступного нападу росіян. Усі мої побратими були готові стояти до кінця, аби не дозволити окупантам захопити Україну. Наша армійська команда проводила аеророзвідку, знаходили приховані розташування важкого озброєння окупантів, посилювали позиції піхоти тощо. У результаті нам вдалося вигнати московитів із більшої частини Харківщини. На жаль, не всі мої друзі вийшли живими з тих запеклих боїв, — каже Рустам.
Своє перше поранення офіцер дістав вранці 25 лютого 2022-го. Тоді окупанти обстріляли його позицію із РСЗВ «Град» та ствольної артилерії. Коли він надавав допомогу пораненому товаришу, то поруч розірвався снаряд. Уламки влучили в його автомат та магазини на бронежилеті. Пізніше звернув увагу на кров, що текла з кісті його лівої руки. Добре придивившись, він побачив у рані верхівку металу. На додачу отримав ще акубаротравму. Тому бойові медики негайно евакуювали його до харківської цивільної лікарні.
— Кінець лютого минулого року — найважчий час для моїх товаришів. Я просто не міг їх полишати. Тому в лікарні пробув лише півтори доби та втік до своїх. У мене сильно боліла голова, а ліва рука — майже не працювала. Та я всіляко старався бути корисним для підрозділу. Адже за нашими позиціями в Харкові була моя сім’я та все те, що мені так дорого, — говорить офіцер.
Через передчасне переривання лікування рука в армійця сильно розпухла. Першого березня начальник медслужби батальйону в наказовому порядку відправив офіцера до госпіталю. Як виявилося пізніше, глибоко в рані засів уламок скла. Останнє й погіршувало становище. Військовим хірургам довелося аж чотири рази робити оперативне втручання. Також медики в погонах лікували наслідки акубаротравми.
— Коли через місяць повернувся до свого підрозділу, то ми били ворогів по всій області. У різних місцях запускали свої дрони, виявляли всі приховані місця розташування окупантів. Наш противник — підступний та хитрий, але я уважний до дрібниць. Тому ми завжди перемагали, — вважає воїн.
Важко армійцю розказувати про вирішальні битви та важливі події минулого року. Адже майже кожен великий успіх Сил оборони України в регіоні супроводжувався появою поранених у його підрозділі, а іноді — втратами вірних друзів.
На підставі рішення лікарів переведено до РТЦК та СП
На початку літа під час ворожих артобстрілів Рустам зазнав ще дві серйозні акубаротравми. Через останнє в нього суттєво погіршився зір і він став погано чути на праве вухо. Також йому не давав спокою різкий біль у голові — результат численних контузій. Згодом його направили до харківського госпіталю.
Після тривалого лікування та курсу реабілітації лікарі повідомили, що відтоді він «обмежено придатний до військової служби у воєнний час». Тобто в бойових частинах уже служити не зможе. Так офіцер й потрапив до одного з районних ТЦК та СП у Харкові.
— На нинішній посаді щодня спілкуюся із офіцерами запасу. До нас приходять різні люди зі своїми поглядами на життя та ставленням до армії. Знаєте, одна розмова з патріотом, який сам проситься служити до ЗСУ, діє як лікувальний бальзам після бесіди з ухилянтом. Іноді, аби допомогти хлопцеві із ухваленням остаточного рішення щодо призову, розказую про одного залізничника, який став офіцером і служив у бойовій бригаді, — насамкінець зауважив капітан Рустам.
Фото автора та із власного архіву офіцера
