Міжнародну делегацію на чолі з координаторкою з питань охорони громадського здоров’я МКЧХ Аною Лусією Буено та керівником проєкту з фізичної реабілітації та інклюзії Суджитом Пандою зустрічав…
Харківська та Херсонська наступальні операції, які відбулись восени 2022 року, увійшли в історію як приклади бліцкригу Сил оборони України, в результаті яких було визволено практично всю тимчасово окуповану російськими загарбниками територію Харківської області та обласний центр Херсонщини. Надзвичайно успішний контрнаступ українських військ надихнув українське суспільство і вразив світових військових експертів та оглядачів, які відзначали винятковість і навіть унікальність проведених військових операцій.
Тим часом у новітній історії України контрнаступ на Харківщині та Херсонщині восени 2022 року був не першим — 105 років тому, навесні 1918 року, українські військові так само стрімко вибили зі сходу і півдня країни російських більшовицьких загарбників. Перший етап весняного українського контрнаступу 1918 року, під час якого від більшовиків вдалося визволити такі ключові промислові центри, як Харків і Катеринослав (нині Дніпро), тривав від середини березня до кінця першої декади квітня.
Визволення тимчасово окупованої більшовиками території Української Народної Республіки відбувалось тоді за підтримки тогочасних союзників — Німеччини та Австро-Угорщини, однак у сучасників й учасників подій не викликало сумніву, що відновлювана і встановлювана після деокупації влада була саме українською. У замітці «Хто відвоював Київ?», опублікованій у газеті «Нова Рада» невдовзі після визволення української столиці, роз’яснювалось:
На чолі операцій для відвоювання Києва стояв тільки український штаб. Роля німців була виключно помічна. Українське військо було в силі ще за тиждень до 28 лютого взяти Київ, але його проводирі не хотіли допускатись артилерійського обстрілу та бажали погамувати нервовий настрій козацтва, який у вуличних боях випав би дуже тяжко для большевиків. Через це проведено було стратегічне окруження Києва, яке дало змогу без пострілів увійти в Київ. (Нова Рада. Четвер, 7 березня (22 лютого) 1918 року. № 28. С. 2)
Переконання в самостійності своїх дій і впевненість у власних силах були щирими і поширеними серед українських військових. Ці переконання були цілком обґрунтованими — військо УНР мало потужні боєздатні частини, які неодноразово завдавали дошкульних поразок більшовикам.
Учасник Перших визвольних змагань 1917–1922 років, уродженець розташованої неподалік Харкова слободи Липці Іван Піддубний, пишучи в мемуарах про події квітня 1918 року на своїй малій батьківщині, пригадував:
…появу загону гайдамаків у слободі навесні 1918 року ми сприйняли, як грім з чистого неба?.. Я припинив двох героїв-гайдамаків, що в своєрідних «черкесках» та в шапках з червоними шликами, імпозантно сидячи в своїх сідлах, летіли на баских конях вулицею слободи. Я запитав їх, чи вони самі прибули сюди, аж на схід України, чи з ними є ще хтось. «А як же? — відповіли вони, — з нами німецьке військо». «А влада чия, яка?». «Влада Української Центральної Ради! А як же?» — впевнено й з наголосом відповідали вони. (Піддубний Іван. Слідами життя. Спогади й думки. Вінніпег, 1969. С. 150)
Великий визвольний похід на схід і південь українські війська розпочали невдовзі після звільнення Києва — вже з другої половини березня 1918 року. Тоді відбулась реорганізація українських збройних сил, в результаті якої на основі Окремої Запорізької бригади було створено Запорізьку дивізію під командуванням генерала Олександра Натієва.
Саме вона почала наступ на схід, визволяючи від більшовиків Лівобережну Україну. Звільнивши Лубни, дивізія просунулась до Полтави, яку, згідно з офіційним повідомленням українського генерального штабу, визволили 29 березня 1918 року.
Більшовики поспішно відступали до Харкова та Лозової. Їх, попри затримку в Полтаві через підірвані мости через Ворсклу, переслідували загони Запорізької дивізії. Одночасно розгортався наступ на півдні, де вдалося звільнити Кривий Ріг і рухатись далі в напрямку Катеринослава.
З певних джерел повідомляють: Протягом вчорашнього дня рух українського та німецького війська в східних та південних краях України планомірно розвивався. (Із замітки «Події на фронті» в газеті «Нова Рада» (Субота, 6 квітня (24 березня) 1918 року. № 51. С. 2).
З метою ефективного переслідування ворога після визволення Полтави генерал Олександр Натієв розділив дивізію на дві групи. Перша з них, під командуванням командира 2-го Запорізького пішого полку полковника Петра Болбочана, просувалась із Полтави на Харків. Друга, на чолі з командиром 3-го Гайдамацького полку полковником Володимиром Сікевичем, повинна була наступати на Лозову.
Український наступ на сході розгортався стрімко. 4 квітня було взято залізничну станцію Кочубеївка в селі Петрівка Чутівського району Полтавщини, й уже наступного дня українські та німецькі війська перебували на відстані близько 70 км від Харкова.
Людність зустрічає українське військо дуже гарно і бере з військом участь в боях з большевиками. (Із замітки «Останні дні Харкова» в газеті «Нова Рада» (Субота, 6 квітня (24 березня) 1918 року. № 51. С. 2))
Прикметним було ставлення до українських військ місцевих мешканців — натерпівшись більшовицького терору, вони зустрічали українських військових як визволителів й усіляко допомагали їм аж до того, що самі брали участь у боях з більшовиками.
4 квітня 1918 року українські війська визволили також Катеринослав — таку назву мало тоді сучасне місто Дніпро. Повідомлення звідти якнайкраще пояснює позитивну реакцію мешканців українського сходу і півдня на встановлення української влади. Українські військові повертали в залякані більшовиками міста і села спокійне мирне життя.
З Катеринослава повідомляють, що українське військо увійшло туди 4 квітня. Під час перебування большевиків населення, спасаючись од самосудів і грабіжництв, ховалось по льохах. Вулиці навіть вдень були безлюдні. Зараз життя в Катеринославі входить в нормальну колію; ходити по вулицях дозволяється до 10-ї години вечора. (Із замітки «Большевицькі недобитки» в газеті «Нова Рада» (Вівторок, 9 квітня (27 березня) 1918 року. № 53. С. 3))
Ще за кілька днів, 8 квітня 1918 року, 2-й Запорізький полк під командуванням Петра Болбочана визволив Харків. Харків’яни зустрічали українські війська так само прихильно, як і мешканці Катеринослава. Як зазначається в офіційному повідомленні українського генерального штабу, за найточнішими відомостями — проти більшовиків були налаштовані 80% мешканців.
Визволення від більшовиків Харкова і Катеринослава, головних промислових центрів України з найбільшою концентрацією ураженого більшовицькою агітацією робітництва, стало вагомим здобутком першого етапу українського контрнаступу навесні 1918 року.
Нарешті прийшла довгожданна звістка про визволення Харкова з-під большевицького обуха. Це була місцевість України, яка найдовше перебувала під чужим пануванням, яка найгірш зазнала на собі принад «совітської власти». З половини грудня, коли вибиті із сідла в Києві большевицькі ватажки обрали для своїх експериментів нещасний куток нашої земля на сході — Харків і Слобожанщина стогнали під ярмом, якому рівного ми не знаємо у світовій історії. Це була твердиня большевизму на Україні і звідси він розсилав свої загони по всьому краю, не спиняючись ні перед яким злочинством, аби завалити українську власть. І ця твердиня тепер упала. (Із замітки «Визволення Харкова» у газеті «Нова Рада» (П’ятниця, 12 квітня (30 березня) 1918 року. № 56. С. 1))
Перед українським військом відкрилась можливість продовжити наступ далі на схід і південь — на порядку денному стояло визволення Донбасу й усієї Таврії з Кримом.
Завдання з остаточного звільнення тимчасово окупованої більшовиками території України мала виконати все та ж Запорізька дивізія військ Української Народної Республіки, яку 9 квітня 1918 року переформатували в корпус.
читайте також:
Наступний етап масштабного українського наступу на сході й півдні почався вже від середини квітня 1918 року.
