Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Нещодавно 49 українських сержантів проходили тритижневі тактичні курси лідерства в Inter-European Air Force Academy (IEAFA), що розташована поблизу авіабази Рамштайн у західній Німеччині. Це перший випадок, коли IEAFA розробила та запропонувала навчання лише для українських військових.
Серед тих, хто мав змогу набути нових навичок та отримати високий фаховий рівень підготовки за допомогою американських інструкторів, й головний сержант — командир відділення одного з підрозділів повітряного командування «Південь» старший сержант Олександр. Військовослужбовець ексклюзивно для АрміяInform розповів, чого їх навчали і як цей досвід стане у пригоді при підготовці українських захисників.
— Загалом, навчання було поділено на три блоки, кожен з яких вивчали протягом тижня. Спочатку ми проходили заняття з психологічного забезпечення розвитку лідерських якостей. Зокрема, інструктори акцентували на те, як правильно розподіляти людей і як правильно працювати з тією чи іншою людиною відповідно до її емоційного забарвлення. Другий тиждень був присвячений тактиці ведення бою, що включала в себе штурм й оборону приміщень, інженерну підготовку, оборону й охорону аеродромів. І третій — це заняття з тактичної медицини за протокол M.A.R.C.H,— розповідає Олександр.
Військовий каже, що програма курсу була надзвичайно насичена і цікава, але були й такі завдання, де українські військові могли поділитися своїм досвідом з висококласними американськими інструкторами.
— У них був проєкт навчання, але ми багато чого з нього вже знали, тому почасту вступали в дискусії чи демонстрували своє бачення вирішення завдання. Наприклад, у нас були два дні, присвячені безпілотникам, і тут ми продемонстрували набутий за час широкомасштабного вторгнення досвід, який приємно здивував наших колег. Також мали змогу продемонструвати відмінність у роботі під час тактики, особливо того, що стосувалося оборони. Якщо у них підхід до будь-якого завдання є більш науковим, все немов по книжці, то ми іноді діяли по-своєму. Інструктори уважно спостерігали і брали до уваги все, що ми робимо. Згодом вони погоджувалися, що наш варіант дійсно ефективніший. Тобто це був дійсно обмін досвідом, коли нас не лише навчали, а й навчалися самі, — з гордістю говорить старший сержант.
Особливо вразила Олександра підготовка з тактичної медицини. За досить короткий проміжок часу українські сержанти пройшли повний курс підготовки і дізналися дуже багато нового й корисного. Як каже військовий, всі вони неодноразово проходили тренування з такмеду вдома, але тут все було настільки деталізовано і відшліфовано до найменших дрібниць, що по завершенню тижня кожен відчув себе ледь не дипломованим медиком.
— Ми відпрацьовували все на манекені, який рухався, імітував дихання, стогони, а інколи й гукав на допомогу, коли щось робили геть не так. Наприклад, не так наклали турнікет, не зупинили кровотечу чи не туди вставили декомпресійну голку. Ми навчилися практично всього, що дійсно буде неоціненним на полі бою: починаючи від тампонування кульової чи великої рваної рани й до серцево-легеневої реанімації, — пояснює військовий.
Усі заняття були поділені на теоретичну та практичну частини, а по завершенню кожного блоку учасники складали заліки. Рівень підготовки українських сержантів, за словами самих інструкторів, перевищив їхні сподівання.
— Ми були першою групою і дійсно продемонстрували себе з якнайкращої сторони, адже нам не звикати діяти в критичних ситуаціях. Тепер, коли формують другу групу, яка також проходитиме ці курси, будуть внесені певні корективи у проєкт навчання, враховуючи наші знання, підготовку та побажання, щоб зробити їх ще більш максимально якісними, — говорить Олександр.
Окрім насиченої навчальної програми, звісно, була й культурна програма. Зокрема, щосуботи українські військові мали змогу насолодитися екскурсіями по різних містах. Наприклад, вони відвідали німецьке місто Хайдельберг, Страсбург у Франції та Люксембург. Що приємно вразило наших сержантів — це присутність всюди українських прапорів. За словами Олександра, коли вони були у Хайдельберзі, то там чи не кожен третій будинок прикрашений жовто-блакитним стягом і це неабияк надихало, адже подібна підтримка дорогого вартує.
Також українські військові закріпили знайомство з іноземними колегами під час спільного футбольного матчу та барбекю.
— Ми відчували, наскільки американські військові прихильні до нас і щирі у своєму бажанні підтримати. Навіть під час ранкової хвилини мовчання, коли ми шикувалися і вшановували наших полеглих героїв, а потім співали гімн, вони робили це разом з нами. Здавалося б, дрібниці, але з таких речей і починається справжня дружба, — впевнений старший сержант.
Одразу по поверненню Олександр, не гаючи часу, твердо вирішив, що буде передавати набутий досвід підлеглим. І вже почав використовувати у роботі деякі набуті навички.
— Сьогодні сержант в українській армії — це командир-лідер, котрий безпосередньо опікується особовим складом, навчає його, відповідає за його морально-психологічний стан та готовність до виконання завдань за призначенням. А ще це той, хто не боїться ухвалювати рішення і брати на себе відповідальність. Однак після поїздки ми побачили, що нам ще є куди рухатися і, думаю, незабаром у сержантського корпусу буде ще один наступний виток розвитку, й працювати стане ще цікавіше, — каже головний сержант. — До слова, якщо раніше посаду сержанта розглядали як можливість далі здобувати офіцерське звання, то зараз багатьом до вподоби їхня роль і вони не планують змінювати цю ланку. Я й сам знайшов себе в армії саме на сержантській посаді.
До слова, Олександр був мобілізований на військову службу 15 березня 2022 року. Через рік чоловік вже підписав контракт, бо зрозумів — він у своїй стихії.
— Я мав досвід строкової служби, яку проходив у 2005-2006 роках у Десні на посаді головного сержанта роти, а також тривалий час у цивільному житті обіймав керівні посади. Тому робота з людьми близька мені. Крім того, сама доля дала мені другий шанс, так би мовити, адже по закінченню школи я мріяв стати льотчиком, тож подав документи до Харківського національного університету Повітряних Сил на факультет бойової авіації, але, на жаль, не вступив. Так, я так і не став льотчиком, але причетний до Повітряних Сил і націлений робити свою справу добре, — каже старший сержант.
Олександр звик досягати поставлених цілей, багато навчатися, тому й вступив минулого року до Одеської харчової академії на спеціальність «автоматизація робототехніки». Крім того, військовий приділяє левову частку часу роботі з особовим складом, аби кожен його підлеглий знав, що і як робити за будь-якої ситуації. А ще він — турботливий чоловік та люблячий батько, на якого вдома чекає кохана дружина та двійко дітей. На запитання, звідки беруться сили у нього на все й одразу, військовий лише усміхається.
— Ми повинні рухатися у шаленому темпі, зволікати просто не маємо права, бо попереду дуже багато справ, адже навіть після перемоги роботи буде вдосталь. Нам ще відбудовувати Україну, робити її ще кращою і квітучою, ніж була, — підсумовує Олександр.
Фото з особистого архіву Олександра
