Наш кореспондент поспілкувався з інструктором одного з підрозділів, де навчають операторів наземних роботизованих комплексів. Він людина скромна, тому представляється коротко…
До широкомасштабного вторгнення рф «Хель» будувала кар’єру тренерки з кросфіту, працювала лаборанткою в реанімації. Знання в медичній сфері знадобилися, коли почалася велика війна. Дівчина стала доброволицею підрозділу «Азов». Вона разом із побратимами та посестрами брала участь у звільненні Київщині від рашистів, надавала домедичну допомогу пораненим.
Після деокупації Київщини «Хель» пішла до територіального центру комплектування та соцпідтримки й потрапила в бригаду Сил тероборони Київщини. Спочатку як медик, та згодом стала опановувати снайперську справу.
— Я просто дуже люблю стріляти. Навіть у цивільному житті були моменти, коли вихідні проводила на стрільбах разом із друзями. Тож коли вирішила змінити свою військову спеціальність, не хотіли мене відпускати, бо медик — дуже важлива спеціальність.
Дівчина розповідає: опановування снайперської справи дається їй нелегко. Передусім фізично: дійти до своїх позицій зі спорядженим рюкзаком та двома одиницями зброї — важко. До того ж усе це треба робити тихо й непомітно для ворога.
— Та найважче, напевно, це очікування. Бо іноді буває так, що жодного пострілу не робиш за вихід.
Нині дівчина готується до бойового виїзду. Про свою мотивацію до служби каже так:
— Я не та людина, яка сиділа б десь там. Мене б совість просто з’їла.
А от розповісти мамі про те, що стала військовою, згадує «Хель», було дуже важко. Чотири місяці дівчина приховувала, що перебувала в районі бойових дій.
— Поки не стався момент, коли мама почула просто на фоні, що я в армії. Тоді вона напряму спитала. Довелося зізнаватись. Звичайно, вона й зараз за мене переймається, але мій вибір прийняла та підтримує мене.
Іноді, каже щиро «Хель», чує від людей довкола, що армія — не жіноча справа і їй краще народжувати дітей. На це снайперка має відповідь:
— Про яку сім’ю може йти мова, коли в країні війна? Поки не буде перемоги, не буде й нічого іншого.
Чи продовжуватиме військову кар’єру, «Хель» ще думає.
— З одного боку, мені дуже подобається та справа, яку я зараз роблю. А з іншого — в мене були інші плани на життя. Я хотіла бути тренеркою з кросфіту. Тільки почала тренувати, хотіла ще вступити та здобути вищу освіту, але довелось брати зброю в руки. Життя покаже.
Нині продовжувати службу, засвоювати нові навички та знання дівчину мотивують сім’я та побратими. А також бажання звільнити окуповані території України від рашистів у пам’ять про полеглих бойових товаришів і посестер.
Фото — Віктор Дехтяр
