Назви цих елітних підрозділів мало що скажуть широкому загалу, і мало хто впізнає серед перехожих грізних бійців ЗСУ. Отже, хто ці люди, і як потрапити…
Перед нами розлігся вистелений сухим ковилом донецький степ, густо помережаний глибокими байраками, непримітними видолинками й кущавими посадками. Десь поміж ними, з російського боку лінії зіткнення, час від часу торохкотить замаскований кулемет противника. Наразі він не створює великих проблем — б’є зрідка й аби як, але ніч попереду і… може всяке бути.
Піхотинці бригади імені короля Данила запримітили його, буквально на моїх очах. Тут же повідомили про свій план: «потрібно „розібрати“ кулеметну точку противника».
Бахмутський напрямок: обстановка «складна і динамічна»
У денні години тут панує відносне затишшя. До КСП підрозділу сунемо мокрою і липкою стежкою, пробитою крізь цупкі кущі сотнями кроків у берцях.
Офіцер штабу, з яким пересуваємось до позиції, настійливо радить не збиватися в групу і пильнувати за небом.
— Треба вважати на безпілотники противника й не варто зображати собою принадливу «групову ціль», — каже він.
Проминувши декілька допоміжних позицій, виходимо до ретельно замаскованих траншей, відритих у твердому глинистому ґрунті. Глевке місиво стримує кожен крок, хапаючи за кісточки рудими мацаками. «Столиця» цієї позиції — бліндаж, майстерно вписаний у невисокий пагорб, через що він десь на півметра вивищується над «нульовою точкою» найглибшого окопу, тож дощова вода не потрапляє всередину, тому тут сухо і відносно тепло.
— Наразі на ділянці відповідальності нашого підрозділу обстановка більш-менш спокійна: бувають артилерійські та мінометні прильоти, але спроб штурму чи прориву великими групами противника немає, — вводить нас в курс справ на позиції військовий на позивний «Масік». — Звісно, трохи раніше такі спроби були, але ми їх вдало присікли, і тепер противник не дуже рипається зі свого місця.
Щоб було зрозуміло — коли на Бахмутському напрямку, описуючи обстановку хтось говорить про «зараз» і «раніше», мова йде, найшвидше, про період часу від кількох діб до кількох годин. Тут обстановка завжди «складна і динамічна», щомиті розвиток подій може зазнати несподіваних змін. Але наявні на цій позиції зброя та майно свідчать про готовність піхоти адекватно відреагувати на будь-який сюрприз.
У бліндажі вистарчає «інструментів» для стримування противника — тут присутня вся «лінійка» як стандартного вітчизняного, так і найсучаснішого закордонного піхотного озброєння (від одиночного до групового), достатній запас БК, продуктів, води і… кицька (це для затишку і для боротьби із «внутрішнім противником» — польовими гризунами).
— До основних позицій противника відстань менш ніж кілометр, а до передових позицій, себто спостережних пунктів, десь 450–500 метрів, — каже «Масік», і після малопомітної паузи додає: — Зовсім близенько, звичайно.
«Масік» охоче береться провести таку собі коротесеньку екскурсію-презентацію на позиції. Рухаючись ходами сполучення, він почергово показує окопи для кулеметників, гранатометників, стрільців-автоматників, флангові загородження, запасний КСП, запасні позиції, сховища для боєприпасів тощо. У цілому, типовий ВОП, але з «місцевим» колоритом: дуже щільним мінним загородженням та секторами, всуціль затягнутими дротяними плутанками. Поміж ними видніються вирви від російських снарядів та мін, а в повітрі ще відчувається кислуватий тротиловий дух.
Перехопивши мій погляд, воїн пояснює:
— Сьогодні зранку, десь із 3-ї години, працювала важка артилерія орків, наші відповідали. Потім аеророзвідка повідомила про скупчення противника неподалік від наших позицій. Чи вони хотіли піти на прорив, чи яка ротація була, не знаю, але ми по них відпрацювали, скупчення розсмокталося, а по нас прилетіла «отвєтка». Але то таке, головне: на даний момент все тихо, спокійно.
Від позицій противника долинає татакання «стрілкотні». «О, кулемет», — каже «Масік», повагом розвертається і ступає в затінок окопу, накритого двома рядами брусів та маскувальною сіткою. Під ногами риплять гільзи, якими щедро всипано підлогу.
Він дивиться в бійницю, звиклим оком вишукуючи місце у бойових порядках противника, звідкіля стріляв кулемет. Знову чути стрілянину, черги довгі, безперечно не автоматні. До того ж противник цілить явно не в бік цього «опорника», а кудись значно лівіше.
— Є! — говорить «Масік», — Пристрілюються… По лівому флангу поставили кулемет, зарази.
Він посувається трохи вбік, даючи місце біля бійниці. Відверто кажучи, окрім тонкої смужки, трохи яснішої від брунатного зеленого кольору всього тутешнього ландшафту, нічого не розрізняю.
— Бачиш де вони примостилися?
— Ні, не бачу!
— Дивись правіше, вниз від он того горбка, плаского, як стіл, — напучує «Масік». — Бачиш?
— Горбок бачу, орків — ні, — відповідаю йому.
«Масік» ще якийсь час розглядає позиції противника, а потім упевнено заявляє: «Ну, нічого, зараз побачиш». Він повертається в бліндаж, коротко перемовляється з побратимами стосовно «свіжої» кулеметної позиції проривника. План дій простий — замовити знайомим аеророзвідникам виліт дрончика, щоб уточнити координати цілі, потім відпрацювати російський кулемет «артою» чи «мінометкою»
Must-have у ЗСУ
Нині дрони — must-have у ЗСУ, вони є майже в кожному підрозділі й залучаються до ведення бойових дій у режимі 24/7. Полювання за окупантами в «трійці»: піхота, аеророзвідка, мінометники — нетривалий процес, від моменту виявлення цілі до знищення противника минають лічені хвилини. Ми в цьому переконуємося на власні очі, що називається, в онлайн-режимі.
Ось як усе відбувалося: за координатами піхоти аеророзвідники спрямували свою «пташку» (яка на той момент уже перебувала в повітрі над цією ділянкою фронту) до конкретного фрагменту позицій противника, за дві-три хвилини кулеметне гніздо потрапило на камеру дрона, далі координати полетіли на КП підрозділу, а звідти — на позицію до мінометників.
І ось над окопами противника одна за одною здіймаються три «бавовни». Звіряюсь із годинником — минуло хвилин сім з моменту передачі «замовлення» аеророзвідникам.
«Масік» і його побратими із задоволенням спостерігають за результатами спільної роботи: нитками блідого диму над окопами противника. Утім, вони радять чимшвидше покинути їхню позицію, оскільки, зазнавши втрат, росіяни, зазвичай мстяться достатньо інтенсивними обстрілами.
— Тут передній край і тут так заведено: якщо ми тримаємо лінію оборони, то не можемо не бити противника за кожної ліпшої нагоди. Коли ж вони б’ють по нас — даємо відповідь «від душі», інакше не можна, інакше вони швидко будуть на наших позиціях.
«Війна дронів і артилерії»
Позиції мінометників, які влучно відпрацювали за наведенням аеророзвідки, розташовані, за тутешніми мірками, на достатньо великій відстані від самого «нуля». Вони теж добре замасковані, і якщо не знати, де саме вони перебувають, нізащо до них не потрапиш.
З іншого боку, коли вони працюють, — важко не почути їхню роботу. Розрахунок і надалі «навалює», вочевидь, відпрацьовуючи вже іншу ціль, тому упевнено йдемо «на звук».
Вибалок, зайнятий мінометниками, ніби спеціально створений саме для них — широка, майже правильна, окружність із двома «окопами»-відгалуженнями, у яких зручно тримати БК та особистий похідний скарб.
Біля своєї «труби» хлопці працюють спокійно, без метушні: командир розрахунку оперує планшетом і радіостанцією, приймаючи інформацію з координатами розташування цілей, номери обслуги — «навалюють». Дуже чіткий розподіл функцій — хтось розшукує ціль, хтось з’ясовує і передає її координати, а хтось нищить противника.
— На фронті кожен має свій шмат роботи, і коли він добре його виконує, противнику буде непереливки, — каже командир мінометного розрахунку з позивним «Пірат».
Відпрацювавши чергове «замовлення», хлопці якийсь час «перекурюють», набираються сил перед наступним: розслаблено сидять на пошарпаних карематах, підставляючи обличчя скупому на тепло весняному сонцю.
— Десь прочитав, що тепер нашу війну називають «війною дронів та артилерії». Цілком згоден з цим твердженням: той, хто краще бачить на полі бою, хто влучніше і якнайдалі дістає противника, той завжди має перевагу, — ділиться міркуваннями «Пірат». — Ось яскравий приклад: ми від наших «пташок» отримали координати і оперативно налаштували за ними міномет, хвилина часу — і завдали удару по рашистах.
Зауважую, що зараз у публічному просторі, як кажуть, на слуху тема дефіциту боєприпасів у ЗСУ, а їхній розрахунок нині досить щедро «навалив» противнику.
— Ми БК застосовуємо ощадливо, суто по цілях зі стовідсотково точними координатами. Але це війна, наш вогонь береже життя піхоти, тому кожну міну не рахуємо, відпрацьовуємо по ворогу до його ліквідації, — каже «Пірат», — рашисти «розуміють» лише прицільні обстріли.
Із чагарників виходять двійко бороданів з ящиками на плечах.
— О, боєприпаси привезли, — вигукує «Пірат». — Хлопаки, а ну бігом до машини!
Він та ще двоє мінометників рушають до авто з «подарунками» для орків.
Дорогою ми прощаємося і бажаємо мінометникам результативного полювання на окупантів.
— Без проблем, — каже «Пірат». — Саме такий наш план на ці вихідні!
Слова командира викликають посмішки, і хтось напівжартома додає:
— І так до повної нашої перемоги!
Фото автора
