У Харкові викрито злочинну групу з 13 осіб, до якої входили посадовці медико-соціальних експертних комісій та їхні спільники. Суд визнав…
У всі часи будь-які технологічні досягнення людства чи не насамперед використовували в збройних конфліктах. Це саме стосується й військової авіації, зародження якої сягає початку існування авіації загалом. Щойно люди зрозуміли, що літальні апарати можна використовувати для бойових завдань, перші дирижаблі, повітряні кулі та літаки відправили на фронт.
Одним із перших задокументованих прикладів використання досягнень повітроплавства військовими стало використання повітряних куль для спостереження за ворожими силами під час Громадянської війни в Америці в 1861-1865 роках. А вже за пів століття, з початком Першої світової війни, авіація стала ключовим елементом у стратегії воєнних операцій.
Про зародження типів бойової авіації — розвідувальної, бомбардувальної, винищувальної, штурмової — для читачів АрміяInform розповів провідний науковий співробітник Державного музею авіації (Національний авіаційний університет), кандидат історичних наук Валерій Дмитрович Романенко.
Початок: як з’явилася штурмова, винищувальна, бомбардувальна, розвідувальна авіація
Перші військові літаки з’явилися на полю бою приблизно з 1904 року, коли італійські пілоти-розвідники взяли участь у чергових локальних збройних зіткненнях на Балканах: спостерігали за переміщенням противника, викривали позиції артилерії, розвідували шляхи для просування власних військ. Але масове використання авіації все ж таки припадає початок Першої світової війни.
Коли із середини липня до 1 серпня 1914 року у війну вступили десятки великих держав, на озброєнні їхніх армій уже перебували сотні бойових літаків. Авіація ще не була окремим видом збройних сил, але до складу сухопутних армій і корпусів Німеччини, Франції, Великої Британії, росії, інших країн входили досить великі підрозділи повітряних сил — аналог сучасної армійської авіації.
На початок Першої світової війни в деяких державах працювала потужна авіаційна індустрія, яка озброїла свої армії сотнями й сотнями бойових літаків.
Розвідники й легкі бомбардувальники
Під час Першої світової війни військові літаки продовжували використовуватися як розвідники, але також почалося масове застосування легких бомбардувальників, для яких розробили й спеціальні боєприпаси — авіаційні бомби, що прийшли на заміну звичайним піхотним гранатам.
Тоді для авіаційних боєприпасів розробили й спеціальні бомбові тримачі особливої конструкції, самі ж бомби отримали відповідне оперення, що забезпечувало їм стабільність на траєкторії падіння. Такі нововведення застосували, наприклад, на чотиримоторних бомбардувальниках «Ілля Муромець», створених українським інженером Ігорем Сікорським.
читайте також:
Наприкінці 1914 року, щойно літаки-бомбардувальники почали створювати серйозну загрозу для наземних військ, для боротьби з ними в небо масово піднялися літаки-винищувачі, озброєні кулеметами.
Насправді задній кулемет на двомісних літаках використовувався на той час давно для обстрілів ворожих бомбардувальників. Серед них — український «Анатра Анаде», а пізніше — його наступник «Анатра Анасаль» виробництва Одеського авіаційного заводу.
Піхотний кулемет і механізм синхронізації
Проте найбільшу ефективність на початку війни показали одномісні літаки з переднім кулеметом. Таке компонування було можливим на літаках зі штовхаючим гвинтом (який розташовувався ззаду фюзеляжу), на відміну від літаків із тягнучим гвинтом (спереду). Зокрема одним із найуспішніших британських винищувачів був задньогвинтовий De Havilland 2 (Airco DH.2), розроблений у 1914-1915 роках інженером-аеронавігатором Джеффрі де Гевіллендом.
Цей літак DH.2 мав у носовій частині піхотний кулемет Vickers, прийнятий на озброєння лише 1912 року, по суті, новітній варіант легендарного важкого станкового кулемета Максима. Льотчик рухав кулемет за допомогою ніг, і це потужне озброєння створювало неабияку загрозу ворожим бомбардувальникам. Проте відносно низька швидкість «Де Гевіллендів» скоро стала неактуальною, а згодом, з появою німецьких «Фоккерів», британські літаки самі перетворилися на легкі мішені.
Справжню революцію у винищувальній авіації Першої світової війни здійснив нідерландський авіаконструктор Антон Фоккер (1890-1939), який почав будувати нові літаки для німецької армії. Саме Фоккер вирішив проблему встановлення ефективного переднього кулемета на легких літаках із передньогвинтовим компонуванням — інженер винайшов механізм синхронізації стрільби через площу, що обмітається несучим гвинтом.
«До того кулемети розміщали над верхнім гвинтом, робили що могли — застосовували всякі кішки, якорі, які норовили спустити під пропелер ворожого літака, стріляли з пістолетів, карабінів…» — розповідає Валерій Романенко.
І от, наприкінці 1914 року кулемет із механізмом синхронізації був вперше встановлений на літаку Fokker Eindecker (E I), а влітку 1915 року на фронт надійшли наступні моделі — E II та E III — зі збільшеною потужністю двигуна та площею крила. На цих літаках кулемет Parabellum MG 14 розміщався у безпосередній близькості до поздовжньої осі фюзеляжу (тобто осьосиметрично), що зробило влучність стрільби на порядок вищою від літаків противника.
Крім убивчої точності, розташування зброї в самому фюзеляжі дозволило замінити невеликі кулеметні диски (47 патронів) на коробки (250 патронів). Цей період війни став часом суцільного винищення німцями союзної авіації, яка зазнавала шалених втрат і яку називали «кормом для фоккерів», а про британських пілотів казали, що вони живуть у повітрі не більше як місяць. Натомість німецькі аси Макс Іммельман, Освальд Бельке та інші стали національними героями.
«Така ситуація тривала до кінця літа 1915 року, аж поки один із літаків Fokker не сів на території, захопленій французькими військами, і французи змогли зрозуміти, що це за конструкція, як він може стріляти крізь пропелер», — розповідає Валерій Романенко.
Після цього досить швидко в союзників з’явилися свої Fokker E.III: пішли в серію французькі аналоги — Nieuport, британські винищувачі S.E.5A, спеціалізовані літаки для знищення дирижаблів — висотні винищувачі з великою дальністю та тривалістю польоту тощо…
Зародження «повітряних танків»
Штурмові літаки, які об’єднали в собі потужність бомбардувальників та озброєння винищувачів і почали «кошмарити» передові позиції військ противника, з’явилися вже в перші місяці війни. Але їхнє панування тривало недовго — обидві сторони швидко створили спеціальні протиповітряні підрозділи, що мали гармати зі збільшеним кутом піднесення ствола, далекобійні зенітні кулемети, прожектори для нічного полювання. Тож звичайний низькошвидкісний літак на висоті близько 500 метрів перетворювався на досить легку мішень для стаціонарних артилерійських батарей та пересувних зенітних підрозділів.
Усе могло змінитися наприкінці війни, коли німці розробили штурмовик Junkers J 1 на прізвисько «Жерстяний осел» — перший у світі суцільнометалевий літак.
Німці були в захваті від можливостей прототипу, створеного інженером-винахідником, авіаконструктором Гуго Юнкерсом. Літак міг би ефективно штурмувати противника та навіть переломити хід війни. Проте успіхи союзників на фронті, криза економіки та інші причини не дозволили Німеччині запустити масове виробництво перспективного озброєння, ідея якого натомість визначила тенденції розвитку авіації в наступні десятиліття.
