Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
Почаївська Успенська лавра — православний чоловічий монастир у Почаєві на Тернопільщині зі статусом лаври.
Довідково. Достовірних відомостей про існування Почаївського монастиря в давньоруський період немає.Історичні документи про Почаїв з’являються тільки на початку XVI століття. У монастирському Архіві зберігається грамота 1527 року польського короля Сиґізмунда I Старого. Грамота видана дідичеві села Почаєва Василю Богдановичу Гойському на право мати безмитний ярмарок «на день Матки Боскої Первої», тобто на першу Пречисту — Успіння Пресвятої Богородиці. Село Почаїв спочатку належало до Кременецького замку, а пізніше було відділене від Кременця і передане Василеві Гойському. Але у грамоті немає згадки про монастир чи Церкву в Почаєві.
Обитель належала до Константинопольського патріархату
Монастир було засновано вже після Берестейської унії. Тим паче зберігся «фундушевий запис» на влаштування Почаївського монастиря від 14 листопада 1597 року. Розквіт монастиря пов’язаний з діяльністю ігумена Іова Заліза (1602–1651 роки), який преобразив Почаїв — ввів життя ченців громадою, оточив обитель мурами з 5-ма баштами, побудував сім храмів, створив друкарню. Через кілька років після смерті покійний ігумен з’явився в «сонному баченні» тодішньому київському митрополиту Діонісію Балабану зі словами: «повідомляю твоєму преосвященству, яко тобою Бог хощет відкрита кістки мої». Після того, як бачення повторилося ще кілька разів, митрополит зрозумів, що сни ці були «від Божого повеління». Митрополит вирушив до Почаївської обителі, розпитав про життя покійного ігумена та наказав негайно відкрити труну. Мощі настоятеля були знайдені «без жодного зотління, як би тої ж години поховані, і сповнені неописаних розумом пахощів». Тоді митрополит наказав взяти нетлінні мощі Святого Почаївського ігумена і з належною честю при великій кількості народу 28 серпня 1659 року переніс їх у недавно споруджену церкву Пресвятої Трійці. Це відбувалося за часів Війська Запорозького, коли обитель, як і вся Київська митрополія, належала до Константинопольського патріархату.
Легенду про зв’язок з Києво-Печерською лаврою вигадали ченці-василіяни
Згодом, після падіння держави Війська Запорозького, ті осередки православної віри, що залишилися на території Речі Посполитої та не мали ставропігійного статусу, перейшли в управління унійної церкви. А Почаївський монастир ставропігії не мав. «М’який» перехід обителі на унію відбувся найімовірніше одразу після другого згону населення з Правобережної України у 1712–1714 роках.
читайте також:
Довідково. Почаївські ченці, подібно до інших своїх співбратів, стали іменуватися василіянами (особливий чернечий орден, засновником якого вважається Василій Великий, один із найвизначніших Отців Східної Церкви). Згідно з конституцією цього ордену, чернече життя в Україні, у типовій для Сходу формі, своїм корінням сягає до часів князя Володимира Великого, коли в печерах на околицях Києва поселилися перші ченці.
Найбільший вплив на розвиток цього життя мали св. Антоній Печерський і його послідовник — св. Теодосій Печерський. Після татарських наїздів, що в середині XIII століття знищили Київську Русь, ченці шукали собі місця на північних і західних теренах краю, закладаючи нові монастирі. Таким чином вони дісталися до Галицько-Волинського князівства, яке ввійшло до границь Польського Королівства і Великого князівства Литовського. Саме Києво-печерські ченці, згідно з легендою, записаною в унійний період, заснували Почаївську обитель, коли втікали з Києва від монгольської навали. Вони дали назву новому місцю у пам’ять про річку Почайну, неподалік від якої стояв колись їхній монастир. Відповідно до цієї легенди, Почаївська лавра вважається другою за значенням після Києво-Печерської.
Почаївська лавра вважається другою за значенням після Києво-Печерської
З 1730 року в Лаврі діяла Почаївська друкарня, з якої вийшло 187 книжок, серед яких «Богогласник» (1790–91) — найбільша збірка духовних кантів. Саме в унійний період монастир був найбільше розбудований завдяки старанням і пожертвам знатного польського шляхтича Миколи Василя Потоцького. Зокрема, тоді був збудований головний храм Лаври — Свято-Успенський, а також відбулося коронування золотими вінцями чудотворної Почаївської ікони Божої Матері.
Обитель була анексована православною російською церквою після того, як виступила проти москви
Під час Польського повстання 1830–1831 років ченці обителі прихильно поставилися до антимосковських повстанців: допомогли провіантом, кіньми, фуражем, грішми. Дев’ять ченців-василіян, 45 монастирських підданих приєдналися до шляхетського війська. Тому після придушення повстання російський імператор микола I 10 жовтня 1831 року розпорядився, щоб «Базиліанський Почаївський монастир з усією церковною приналежністю, нерухомим майном і капіталами передати у відомство православного греко-російського духовенства». Так обитель була анексована православною російською церквою, а ченці-василіяни покинули її.
Під час Першої світової війни росіяни вивезли з Лаври все, що мало бодай якусь цінність
У 1833 році обитель отримала статус «лаври» з присвоєнням четвертого місця серед монастирів російської імперії. Саме в синодальний період монастир став оплотом русифікації регіону, а після указу миколи II 1905 року — осередком діяльності чорної сотні. Зокрема, тут друкували антиукраїнський «Почаєвскій лісток» — «речник» «Союза русского народа».
Під час Першої світової війни росіяни вивезли з Лаври все, що мало бодай якусь цінність: дзвони, архів, бібліотеку, свічний завод. Чудотворний Почаївський образ Божої Матері та мощі преподобного Іова у срібній раці опинилися в Житомирі, де пробули до 1918 року. Більшість братії була «евакуйована» до Святогірської пустині Харківської єпархії. У Почаївській обителі побажали залишитися лише 18 осіб. А на початку 1919 року Лавра була захоплена більшовиками, які розграбували те останнє майно, що залишалося.
Чудотворець Амфілохій Почаївський допомагав воякам УПА
З 1920 до 1939 року монастир належав Другій Речі Посполитій, входив до складу Польської православної церкви, яка у 1924 році отримала Томос про автокефалію.
У цей період, 8 липня 1932 року, прийняв чернечий постриг майбутній схиігумен Почаївської лаври о. Йосип (Святий чудотворець Амфілохій Почаївський, у світі Яків Варнавович Головатюк). Згідно зі спогадами учасників національно-визвольних змагань, він неодноразово таємно допомагав пораненим воякам УПА (переодягався в мирський одяг, тому зцілені не знали, хто саме їм допоміг). Як стверджують колишні підпільники, о. Йосип говорив: «Є нація українська, і повинна бути держава українська. Але ми безсилі, ми не маємо зброї». Також чимало з українських в’язнів сталінських концтаборів вважають Св. Амфілохія своїм заступником.
Чимало з українських в’язнів сталінських концтаборів вважають Св. Амфілохія своїм заступником
Довідково. Восени 1962 року влада наказала міліції закрити лавру. Начальник міліції вже забрав у настоятеля Троїцького храму ключі від церкви. Але до нього підійшов старець Йосип, вирвав ключі у здивованого начальника і повернув їх настоятелю. «Женіть їх!» — сказав старець, вказавши на безбожників. І люди, які зібралися біля лаври, прогнали міліцію. Незабаром через цей вчинок преподобного Йосипа насильно відвезли у психіатричну лікарню, звідки його визволила зцілена по його молитвах донька сталіна…
московська церква замінила патріотичних ченців-українців на «більш слухняних» представників інших національностей
Окупувавши Західну Україну згідно з пактом Молотова-Ріббентропа у 1939 році, радянська влада забрала в лаври типографію, іконописну майстерню, іночеську лікарню, монастирський млин, архиєрейський дім, свічний завод разом з полями, лісами, садами та господарським інвентарем. Та монастир не закрила. Згодом у системі відновленого кдб московського патріархату він відігравав важливу роль. Зокрема, з 1988 до листопада 1990 року тут намісником був нинішній митрополит київський упц мп Онуфрій (Березовський). У цей час патріотично налаштованих ченців-українців замінили росіянами, молдаванами, представниками інших національностей.
У час відновлення незалежності України намісник монастиря єпископ Яків (Панчук) підтримав митрополита Філарета (Денисенка) у відокремленні від московського патріархату, але на свято Вознесіння 1992 року промосковська частина братії змусила настоятеля з ченцями, які підтримували Київський Патріархат, покинути монастир. Відтоді обитель знову повернула собі славу «оплота русского міра» і досі є найбільшим центром антиукраїнської пропаганди на заході України.
Р.S:У березні 2023 року Міністерство культури України розпочало процес повернення Свято-Успенської Почаївської лаври державі, оскільки термін угоди про оренду з упц мп завершився, а у квітні в парламенті зареєстровано відповідний проєкт Постанови.
