Смертельний інцидент стався над грецьким островом Карпатос в Егейському морі в контексті Егейської суперечки — конфлікту між двома державами-членкинями НАТО щодо суверенітету та суміжних…
Рік тому на початку широкомасштабного вторгнення в Україну російський божевільний президент путін, підкреслюючи, що уся відповідальність за дії кремля впаде на народ «фєдєрації», на засіданні свого радбезу промовив відому фразу, яка потім довго цитувалась місцевою пропагандою. «Я – лакець…»
Суть цієї фрази зводиться до того, що тією ж брехливою пропагандою був придуманий подвиг офіцера армії загарбників, командира десантної роти старшого лейтенанта Нурмагомеда Гаджимагомедова, який загинув в перший день широкомасштабного вторгнення в Україну. За версією російського міноборони, нібито, він пораненим потрапив в оточення, і, щоб не здаватись в полон, підірвав себе гранатою разом з українськими бійцями… (питання до роспропаганди цілком закономірне, які українські оточення були в той час?.. – Авт.).
Але, як говорять, «піднявши на прапор» пропагандистську брехню, путін продовжив її фразою, яка, на його думку, мала б «цементувати» усю багатонаціональну федерацію: «… коли я бачу приклади такого героїзму, як подвиг цього молодого хлопця, уродженця Дагестану, лакця за національністю, інших наших воїнів, мені хочеться сказати: Я лакець, я дагестанець, я чеченець, інгуш, руззькій, татарин, єврей, мордвін…»
Цією фразою він дав зрозуміти, що війною проти України він, ніби кров’ю, хоче пов’язати усі нації і народності, які мешкають на території росії, а це, зокрема понад 190 (!) народів і етнічних груп. Тому що, відверто кажучи, миру і злагоди між багатьма з них, не існує здавна. У тому ж Дагестані конфлікти з сусідньою Чечнею виникли ще під час формування етносів – у ІІІ тисячолітті до Нашої ери, і майже постійно жевріють в суміжних і прикордонних селах.
Починаючи з 1999 року, коли розпочалась так звана Друга «чеченська» війна росїї, на територію Дагестану із сусідньої Ічкерії перейшли бойовики – моджахеди, і бої там тривали півтора місяця. З того часу і до сьогодні в Дагестані постійно проводяться різні силові «контртерористичні» заходи, російська влада намагається боротися із місцевим сепаратизмом, часто застосовуючи при цьому кийки сусідніх чеченських силовиків.
Останніх декілька років конфлікт між дагестанцями і чеченцями особливо гостро розгорівся через історичні аспекти приналежності, так званого Аухівського району – території, розташованої між Чечнею і Дагестаном від Хасавюрту до хребта Салатау. На цій території мешкали чеченці-акінці. При утворенні Дагестанської АРСР у 1920 році акінці-аухівці разом з усім Хасавюртівським округом стали складовою Дагестану, тоді як землі, населені чеченцями, відійшли в Гірську АРСР, до якої входила решта гірських народів Північного Кавказу.
У 1944 році розпочалася депортація чеченців та інгушів з їхніх історичних територій, зокрема й з Дагестану. З Аухівського району були виселені 3458 сімей акінців-аухівців, що є понад 16,5 тисячі осіб. Після депортації на територію району були, також насильно, переселені кумики, аварці, лакці, даргінці, лезгіни та інші північнокавказькі народи з гірських Кулинського і Лакського районів Дагестанської АРСР.
Після повернення аухівців із заслання їм було заборонено селитися в колишньому Аухівському районі, і вони були в основному розміщені в селах Хасавюртівського та Бабаюртівського районів. Було запроваджено жорсткий паспортний режим, згідно з яким поверненців не можна було прописувати в Новолацькому районі.
Цей конфлікт і сьогодні штучно підтримує російська влада, тримаючи його «замороженим» за рахунок соціальних гарантій при переселенні аварців з Казбеківського району Хасавʼюртського округу у Махачкалинську агломерацію.
Варто зазначити, що конфлікти у цьому районі жорстко цензуються у російських ЗМІ після заворушень у прикордонних Ленінаулі і Калінінаулі у 1991, 2007, 2017 і 2019 роках. Та і загалом у Казбеківському районі Дагестану та Шовковицькому районі Чеченської республіки навіть дрібні побутові конфлікти між жителями сіл на кордоні часто призводять до ситуацій, які потребують термінового втручання перших осіб республік, аби вони не переросли у міжнаціональне зіткнення за участю сотень людей.
Так, для прикладу, в червні 2017 жителі Кізляра знесли дорожній знак із написом «Шовківський район» на околиці міста, а 12 червня стало відомо про знесення ще двох знаків на кордоні Чечні та Тарумівського району Дагестану. У результаті цих дій з обох боків були оперативно зібрані озброєні місцеві жителі, а лідерам Чечні рамзану кадирову і Дагестану Рамазану Абдулатіпову довелося особисто втрутитися в конфлікт.
За місяць ситуація повторилася, коли чеченська спільнота Дагестану оголосила про збір на місці попереднього конфлікту. Тоді конфронтації уникнути не вдалося. Інформацію про новий схід поширили в соцмережах, і на допомогу дагестанським чеченцям виїхали близько пів тисячі автомобілів із сусідньої Чечні, дагестанські силовики обмежили в’їзд у район, проте чеченці штурмували селище з боку Хасавюрту. Конфлікт ледь погасили, завдяки старійшинам і духовним сановникам.
З початком широкомасштабного російського вторгнення в Україну до складу окупаційних військ потрапили чимало дагестанців, зокрема до Буйнакської 136-ї мотострілецької бригади, 414-го окремого батальйону морської піхоти та інших частин і з’єднань. Кілька місяців поспіль Дагестан був лідером серед російських регіонів за кількістю загиблих, адже його вихідці були в більшості штурмових підрозділів російської армії.
Натомість, представники Чечні з перших днів широкомасштабного вторгнення на території України виконували інші завдання, мета яких – залякування та геноцид українців. Перебуваючи в другому ешелоні наступу, вони, здебільшого, займалися обшуками помешкань, знущаннями із заручників та мирних мешканців, грабунками та розбоєм. Після того, як російські війська почали зазнавати перших масштабних втрат, «кадирівцям» наказали зупиняти підрозділи окупантів, що відступали, та показово розстрілювати тих, хто відмовляється воювати.
Зокрема, «кадирівці» під тиском погроз примушували воювати тих самих дагестанців, називаючи себе воїнами «чеченами» – «нохчі», а дагестанців «сюлі» – «сини рабів, наволоч». І взагалі, цей принизливий вислів «сюлі» чеченці завжди застосовують у спілкуванні з усіма дагестанцями, зокрема аварцями, даргінцями і лакцями – основними народностями цієї республіки.
Інформація про такі випадки в російській окупаційній армії, коли «кадирівці»-чеченці як загороджувальні загони женуть в бій своїх сусідів – представників інших народів Кавказу, часто з’являється на різних телеграм-каналах і пабліках. Зокрема влітку 2022 року видання The Moscow Times повідомило про те, що 300 військовослужбовців із дислокованої у Буйнакську 136-ї мотострілецької бригади через місяць після початку війни в Україні відмовилися продовжувати участь у бойових діях та самовільно залишили свої підрозділи. Перешкодити їм намагались росгвардійці кадирова.
Згідно з офіційною статистикою, Дагестан займає третє місце в рф за народжуваністю та перше за приростом населення. У республіці багато молодих людей, які не можуть себе реалізувати через відсутність роботи. І саме тому відсоток дагестанців серед контрактників у російській армії загалом значно вищий за середній. Після оголошення «часткової мобілізації» російська влада планувала з Дагестану отримати ще близько 30-35 тисяч бійців, адже це один з найбідніших російських регіонів, де служба у війську – дієвий соціальний ліфт для чоловіків.
Але наразі місцеві активісти почали порушувати питання порушення соціально-демографічної системи регіону та муніципалітетів, зокрема у випадку одномоментного знищення цього ресурсу. Для республіки з тримільйонним населенням це може стати катастрофою, тому наприкінці вересня 2022 року в Дагестані пройшли акції протестів проти мобілізації. Місцева влада звинуватила в загостренні ситуації… українські сили ІПСО.
«Допомогти вирішити усі дагестанські питання» завжди готові сусідські «кадирівці» – наявні в Чечні місцеві силовики. У Дагестані добре усвідомлюють, що єдиним запобіжником відкритого конфлікту між чеченцями і дагестанцями є кремль, який поки що впливає і на рамзана кадирова і на ретельно підібраного москвою силовика Сергія Мелікова (теперішній глава Дагестану і колишній командувач росгвардії на Кавказі – авт.). Наразі Дагестан і Чечня нагадують двох величезних бійцівських псів, які дивляться один на одного з лютою ненавистю і готові вчепитись противнику в горлянку.
Але вплив москви дедалі меншає, тому зараз достатньо найменшої іскри, щоб вибухнув новий кавказький конфлікт, у якому можуть розпочатись масові заворушення із застосуванням зброї. Досить реальним можуть бути сценарії, за якими «кадирівці» просто прийдуть на землі дагестанців, наприклад, для вирішення «мобілізаційного» питання, а заодно й переглянуть історичні аспекти колишнього Аухського району. З автоматами це робити значно простіше.
Та й взагалі у самому Дагестані, де мешкають представники понад 30 корінних народів і більше ніж сотня націй та народностей, із самостійними мовами, діалектами та культурою, «великі дагестанські» народи вже давно сформулювали мету побудови окремих республік із недоторканними кордонами та правом на реалізацію власної внутрішньої політики.
З перенаселеної гірської частини аварці активно переселяються на рівнину, порушуючи тим самим компактний масив кумицької етнічної території. Ногайці бояться культурного та демографічного домінування споріднених кумиків. І одні і другі борються за свої окремі республіки, при цьому висуваючи територіальні претензії на суміжні частини Ставропольського краю і Чечні.
Кавказ знову готовий яскраво запалати новими кривавими війнами.
