Не таємниця, що росіяни почали дуже серйозну роботу з повернення власної техніки з країн третього світу «Українці показують просто феноменальні успіхи в частині винищення…
У Харкові відбулася виставка картин добровольця Артема Азарова на псевдо «Художник», який загинув у бою з окупантами 5 березня 2022 року. Авторка матеріалу відвідала захід, де мала змогу поспілкуватися з побратимами харківського митця та українського воїна.
Виставка відбувалася в стінах одного з харківських вишів. В двох залах розташовані кілька десятків робіт Артема Азарова — портрети, натюрморти, пейзажі, зокрема воєнного Донбасу — в останні роки, окрім іншого, художник писав на військову тематику, оскільки війна стала невіддільною частиною його життя, автопортрети. Митець зображував себе в багатьох образах — в ролі козака, літньої людини, інтелігента з дев’ятнадцятого століття — нібито його вже душа знала, що таке вмирати та народжуватися в новому тілі та новому часі…
Дівчина Артема Ольга Клименко розповідає, що митець добре відчував колір, а більшість часу в процесі створення картини витрачав на пошук теми, ідеї, розроблення композиції…
Артем Азаров народився в Харкові, зростав в Мерефі, що в 30 км від обласного центру. Виховувала його мати-вчителька. З 2013 року хлопець брав активну участь в націоналістичному русі. А вже наступного року разом з побратимами протистояв «руській весні» в рідному місті.
— Зовнішній вигляд Артема був нетиповим як для митця, — розповідає побратим загиблого бійця Богдан Войцеховський, — Це був кремезний русявий хлопець зростом близько 2 м, накачаний, підтягнутий, широкоплечий, з татуюванням на шиї з обох боків. Його хист до малювання, даний від Бога, прокинувся, коли він досяг певних висот в спорті, зокрема, в боксі — Артем виступав на обласному рівні, здобував перемоги на регіональних турнірах та став призером чемпіонату Харківської області. Але при всьому цьому він мав великі претензії на аристократичність. Від інших його відрізняла манерна поведінка, правильність в судженнях — він ніколи не допускав в своєму оточенні низьких жартів. Він був людиною, яка не любила гаяти часу. Нібито відчував, що на цьому світі йому відведено не так багато — у вільний від служби час багато читав та вчив, займався спортом або малював.
Побратими розповідають, що свого часу Артем закінчив навчальний заклад за технічним фахом, але надалі обрав шлях митця, продовживши навчання в художньому училищі, а далі вступив до Харківської державної академії дизайну та мистецтв. На момент широкомасштабної навали орків чоловік був студентом четвертого курсу факультету образотворчого мистецтва даного вишу. У вересні 2022 року планував презентувати персональну виставку, працював над дипломним проєктом — художник створив картину із зображенням канатохідця, але так і не встиг захистити свою роботу: його вбили російські окупанти…
У 2017 році Артем Азаров стає одним із засновників організації та добровольчого підрозділу «Фрайкор». До моменту широкомасштабного вторгнення росіян на територію України мав шість ротацій, під час останньої — як командир взводу в зоні проведення бойових дій на сході країни. Зокрема, відповідав за фізичну підготовку особового складу підрозділу. Разом з побратимами він обороняв район на напрямку Донецька.
— Він був людиною надзвичайно відповідальною у всіх проявах. Тобто, поставивши будь-яке завдання, можна було бути впевненим, що він виконає його на всі сто, — згадує Богдан.
З перших годин великої навали орків Артем Азаров разом з побратимами обороняли рідний Харків від окупантів. «Художник» був призначений старшим групи. На жаль, вже за десять днів він загинув. Це сталося на околиці Харкова з боку селища Кулиничі. Його останній бій на своїй сторінці в одній із соціальних мереж пригадує командир танкового підрозділу Окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка Роман Зуй:
«04.03.2022 року. Війна триває. російсько-окупаційні війська не упускають найменшого шансу штурмувати м. Харків та його околиці. Постійні атаки та ракетно-бомбові удари, цілодобово. Сили оборони стійко відбивають всі спроби прориву, бої тривають…
Близько 17:30 група противника у складі декількох машин, одна з якої танк Т-80Б, знаходять можливість вклинитися та просунутися на околиці селища Кулиничі, та просуваються вглибину району по вулиці Ювілейна. На переслідування цієї групи висуваються підрозділи 92-ї омбр. Нічні пошуки бажаного результату не дають — знайдено лише техніку та декілька осіб. Незначна кількість окупантів продовжувала ховатися, пошукові дії продовжуються.
05.03.2022 року.
За вказівкою вищого командування я разом із групою висуваюся на розвідку та огляд машин, що були покинуті підрозділами рф, щоб надалі відбуксирувати їх до батальйону з метою відновлення.
05:54
— Привіт, ти де? — Жора, командир підрозділу добровольців «Фрайкор».
— Привіт, їду на Кулиничі, чим займаєшся?
— Я поруч, треба допомога?
— Якщо можна, то не відмовлюся.
— Плюс, чекай на перехресті перед «Розою Вітрів» (кафе поблизу кільцевої Харкова. — Авт.)
— Плюс, а хто буде?
— Спробую дати групу «Художника» та і сам приїду пізніше.
— Плюс, чекаю.
08:15
Ми приїхали на місце. Звичайний приватний сектор. Місцеві жителі з великим ентузіазмом розбирають танк, що лишили окупанти. Запхали в гармату каміння і сторонні предмети, зняли акумулятори та кулемети і розтягли по своїх домівках, ну все по-хазяйськи, що ж поробиш.
Оглянули територію, оглянули машину. Мій заступник з озброєння перевірив працездатність всіх вузлів та агрегатів і готував машину до буксирування.
08:45
Мінометний обстріл… Прихід! Всі лягли…
— Всі живі? Хлопці?
Тиша…
Другий прихід…
— Аааа, я поранений, — «Художник», «Фрайкор»…
…Повзу до нього. Третій прихід… Зовсім поруч… Оглушило…
— Тьома, де болить?
— Пах…
Руки в крові, трусяться. Надаю першу медичну допомогу. Тяжко… Рана дуже серйозна, знаю, що треба негайно в госпіталь. В цей час до мене повзе інший фрайкоривець:
— Він дуже тяжкий, тримай рану, говори з ним, я за машиною!
Підганяю машину, вантажимо Тьому, летимо на всіх парах до госпіталю… Дорога тяжка — ожеледиця, сніг, як на зло — куча пішоходів, що неохоче дають проїхати, ще й матюкаються…
— Тьома, скажи щось! — у відповідь тиша…
— Ти мене боксу вчив, брате!
Заїжджаємо в госпіталь. Хлопці вибігають з ношами, забирають Артема в прийомне відділення. Пів години пройшло, ми з Жорою в коридорі…
— Що там? Як він?
— З’явився пульс, веземо в операційну…
Їду у справах — на Північній Салтівці все критично… Танки працюють, знищують ворога… Обстановка складна, «Кракен» просить про допомогу. Працюємо далі…
11:28
Дзвінок. Відповідаю: Жора дзвонить:
— Артем помер в операційній…
Того дня, 05.03.2022 року, загинув один з найкращих бійців-добровольців міста Харків, командир групи націоналістів, синів Неньки-України, мій друг, боєць підрозділу «Фрайкор», Артем Азаров — «Художник».
R.I.P.
Спочивай з миром, Друже!!!
Царство тобі небесне, Брате… Вальхала відкрила тобі безмежні простори…«
На момент загибелі «Художнику» було лише двадцять шість… Артем Азаров залишив декілька ескізів, які через широкомасштабне вторгнення так і не встиг закінчити…
Фото автора та з архіву добровольчого підрозділу «Фрайкор»
