Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
«Це, мабуть, психологічне, як і в багатьох… Ти розумієш, що мало що робиш для перемоги, отак я і вирішила, що треба йти служити». Так розповідає про своє рішення піти на службу військовослужбовиця бригади тероборони Київщини Тетяна. До широкомасштабного вторгнення жінка була журналісткою та громадською діячкою. Диктофон, зйомки та громадську діяльність змінила на камуфляж, тож нині вона діловод. Також жінка займається інформаційним супроводом діяльності свого батальйону в медіа. ЇЇ історія — в матеріалі.
…Двадцять четвертого лютого 2022 року Тетяна, тоді — журналістка, медіаюристка, членкиня незалежної медіапрофспілки України, прокинулась від вибухів на Київщині. Згадує цей ранок так:
— Секунд 10 я думала, як спуститися і сказати своїм, що почалася війна…
Її донька й мати швидко зібрали речі, та все ж згодом вирішили не виїжджати з Київщини, бо перебували в безпечному місці. То ж почали займатися волонтерством. Тетяна розвозила гуманітарну допомогу для цивільних і необхідне для військових.
Багато допомоги жінка відправляла і на Миколаївщину, звідки родом. Волонтерська робота була опрацьована, бо допомагати армійцям та працювати в зоні бойових дій як журналістка Тетяна почала ще у 2014 році, з війни на Донбасі.
— У 14-му році, коли все почалося, в мене друг пішов служити в 79-ту бригаду. Ну і як завжди дзвонить: «Нам на вчора треба автобус». Я їздила на фронт разом зі своєю подругою і колегою. Ми привозили волонтерку і також робили матеріали про військових, прифронтові села, долю дітей в зоні бойових дій. До речі, коли в Миколаєві збирали «антимайдан», до нас приїжджали журналісти з Криму. І вони розповідали, що організатори «антимайдану» в Миколаєві — це ті самі люди, які захоплювали Крим і відкривали ворота у військові частини.
Тетяна має юридичну освіту. Це неодноразово ставало у пригоді в журналістській роботі — була медіаюристкою. Захищала права журналістів у судах, займалася антикорупційною журналістикою, що є однією з найнебезпечніших галузей професії через переслідування та погрози. Також жінка була членкинею Ради громадського контролю НАБУ, згодом очолила її. Саме через цю посаду переїхала на Київщину. Юридична освіта стала для Тетяни підставою стати військовою.
— Та все було не так просто. Мене не дуже хотіли брати в армію через те, що я жінка. Пояснювали, що буде краще, якщо я займатимусь дитиною. Але дитина в мене доросла, студентка, мені не треба ні з ким няньчитись.
У бригаді, куди дівчина прийшла за відношенням спочатку, їй відмовили. Та це не зупинило Тетяну. Вона пішла на співбесіду в один з батальйонів бригади тероборони Київщини й там отримала своє відношення. Рідні підтримали Тетяну в її рішенні.
— Мама звикла, що я завжди в якихось пригодах, бо журналістська робота не передбачає спокійного життя. А моя донька нині вчиться в авіаційному, хоче грати у військовому оркестрі, бо закінчила музичну школу… Рідні звикли, що я самостійна, ухвалюю рішення, беру за це відповідальність.
На службі Тетяна займається двома напрямками. Основний — діловодство. Займається обліком матеріальної бази батальйону.
— Ти спиш, а тобі сняться документи, просинаєшся і думаєш: там є печатка чи нема, — згадує жінка і сміється.
Друга частина її служби — робота з пресою та висвітлення діяльності бригади в медіа. Тут у пригоді стає журналістський досвід.
— Я раніше була по інший бік, а тепер — узгодження, допуски преси, юридичні аспекти цього процесу.
Із сексизмом, каже жінка, в себе у бригаді не зустрічалася.
— Навпаки. Те, що в цивільному житті ми зазиваємо позитивною дискримінацією. Умовно, коли хлопці відчиняють двері для мене, намагаються допомогти з ремонтом автівки. Я сама можу замінити сантехніку тощо, і хлопці іноді дивуються: «У сенсі ти це сама робиш, а ми тут для чого?». Але такого, що «стали дівчата в рядочок і шиємо, або всі пішли на кухню», такого немає. Та і дівчата в нас є бойові, спробуй їм щось сказати. Але все ж таки я відчуваю до себе повагу як до жінки та посестри.
Мотивує до служби Тетяну можливість здобувати, зокрема, нові знання і досвід:
— Я засвоюю для себе цю сферу, бо в армії до цього не була. Служба для мене — це таке психологічне заспокоєння, що я хоч щось роблю корисне в цей час. Іноді здається, що все одно роблю замало, хотілося б ще, але на все свій час.
Фото Віктор Дехтяр
