Чоловік систематично поширював інформацію з обмеженим доступом, перешкоджаючи комплектуванню Сил оборони України та сприяючи, таким чином, загарбницько-окупаційній армії російської федерації. Про це стало…
Про це заступник Міністра оборони України Ганна Маляр написала у Telegram:
«Нарешті, з 2014 року Україна поставила жорстко і юридично грамотно питання відповідальності РФ за війну.
Вчора під час Бучанського саміту Faces of Justice, присвяченому обговоренню механізмів притягнення держави-агресора до всеосяжної відповідальності за злочини проти українського народу й людяності, Президент України Володимир Зеленський чітко висловив нашу державну позицію з цього питання.
Три рівні судових розглядів — національний, Міжнародний кримінальний суд і Спецтрибунал.
І головне, відповідальність РФ повинна понести насамперед за агресію — як первинний злочин.
Адже, основний злочин, який РФ вчиняє з 2014, — це злочин агресії (побутовою мовою — війна).
А воєнні злочини, злочини проти людяності, геноцид — похідні наразі.
На жаль, попереднє керівництво України займало непробачно м‘яку позицію щодо притягнення РФ до відповідальності і взагалі не подало нікуди жодного позову чи заяви щодо вчинення РФ саме агресії.
Влада і сама не називала це війною (АТО, ООС), тому ми обмежувались заявами до міжнародних інституцій лише щодо тероризму та воєнних злочинів.
Зрештою, ми просто згаяли кілька років. А для розслідування злочинів — це іноді фатально.
Вимога України створити Спецтрибунал по злочину агресії РФ — це дуже сильна позиція. Дуже!
Тому що з часів Нюрнбергського процесу міжнародні суди більше не виносили вироки за агресію.
Лише за похідні від неї злочини.
Так недолуго працює міжнародне право і міжнародні суди.
Звісно, що і міжнародної політичної консолідації ніколи не вистачало, попри те, що війни велись завжди.
Єдине, що вдалось зробити тоді з 2014 — це силами відважних українських суддів винести 17 вироків за агресію в межах національного правосуддя.
Відважних — бо юридично тоді було АТО, а вони у вироках написали — «агресія» і дали належну кваліфікацію.
Я в той час викладала у Національній школі суддів кваліфікацію злочинів в зоні бойових дій і була дотична до розробки цього підходу — як кваліфікувати дії РФ саме за статтею 437 Кримінального кодексу «Планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни».
Пам’ятаю скільки тоді було дебатів у юридичній спільноті, що так не можна, що то суперечить підходам міжнародного гуманітарного права, що суб’єкт злочину не той.
Але вироки є. І докази злочину агресії задокументовано належним чином з 2014 року.
Більше того — наші судді зробили тоді неймовірне і задокументували навіть інформаційні операції як одну з ознак готування війни.
І от нарешті, це не окрема позиція сміливих суддей, а чітка і жорстка державна позиція України.
Це непростий шлях. Але він тепер добре покаже — чи готовий світ консолідовано зупиняти війни та карати за них».
