Міжнародну делегацію на чолі з координаторкою з питань охорони громадського здоров’я МКЧХ Аною Лусією Буено та керівником проєкту з фізичної реабілітації та інклюзії Суджитом Пандою зустрічав…
Час заснування столиці України Києва губиться у віках і вже кілька століть є предметом наукових дискусій. Найбільш категоричні в датуванні археологи: за дендрохронологічним вивченням дерева, що взяте з дерев’яних будівель, виявлених під час розкопок, часом заснування Києва є остання чверть IX ст. (дендрохронологічна дата 887 рік). З того часу культурний шар є безперервним, тобто поселення відтоді не зникало – життя в ньому вирувало постійно.
До того впродовж кількох сотень років (принаймні з ІІ століття до н.е.) на території центральної частини Києва люди жили не безперервно: періоди осілості змінювалися спустошенням, археологічні знахідки належать до різних культур. Поселення, що з’явилися в різних районах території майбутнього Києва в останніх століттях до н. е., досягають найвищого розвитку в ІІ-ІІІ ст. н. е., після чого спостерігається поступове згасання їхнього життя. Матеріали IV ст. зустрічаються дуже рідко, матеріалів першої половини V ст. на території Києва археологи практично не мають. Наступні знахідки датовані VI століттям, кінцем VІІ — першою половиною VIII ст. Археологи вважають, що всі ці культурні шари не були пов’язані між собою і від них не можна вести початок хронології Києва.
У істориків, які вивчають давні рукописи, свої методи датування. Приміром, один з перших хроністів Великого Князівства Литовського, військовик, дипломат, поет і католицький священник Матвій Стрийковський у своїй праці «Хроніка польська, литовська, жмудська і всієї Русі» 1582 року стверджував, що «столицею всієї Руської монархії віддавна був Київ, заснований князем Києм 430 року після народження Господа Христа, згідно з твердженням деяких, хоча руські літописці через стародавність того міста не можуть точно встановити час». Хто були ці «деякі», на яких посилався хроніст – сучасним науковцям не відомо.
Ще одним джерелом, що допомагає визначити вік Києва, історики вважають вірменський героїчний епос «Історія Тарона». Тут у сказанні про трьох братів — Куапа, Мелтея і Хореана знайшли спільний мотив із легендою про заснування Києва з «Повісті минулих літ». Ось цей фрагмент: «Деметр і Гісане були індійськими князями, родичами. Вони втекли від індійського царя і прийшли в нашу країну як переслідувані. Цар Вагаршак дарував їм країну Тарон, в якій вони побудували місто Вішап. Вони зробили і встановили ті самі божества, яким поклонялися в Індії. Потім, через п’ятнадцять років, король убив їх обох і передав країну під владу їхніх синів Куара, Мегтеса та Хорі. Тоді Куар побудував своє місто і назвав його Куарс; Мегтес побудував там поселення на рівнині й назвав його Мегті. А молодший пішов у край Палунь, там теж побудував своє поселення і назвав його Хоріанком. Через деякий час три брати зібралися разом і зійшли на гору Карке.Вони побачили, що це було просторе мисливське угіддя, прохолодне, з багатими запасами трави та деревини. Вони зробили там собі храм і поставили двох ідолів, одного з яких назвали Гісане, а іншого Деметром. І їхній рід поклонявся їм із покоління в покоління».
Найвражаючою виявилася схожість імен братів, зокрема й те, що імена середніх братів однакові за смислом: давньоруське «щек» і вірменське «мелтей» означають «змій». Верхнім хронологічним рубежем життя та діяльності Кия, якщо виходити з датувань запису київської легенди у вірменському джерелі, є кінець VI – початок VII ст. Приблизно так само можна визначити його на підставі літопису Нестора-Літописця. Після розповіді про Кия в ній йдеться про прихід болгар на Дунай, появу білих угрів у Європі та боротьбу слов’ян з аварами, які, за словами літопису, мало не захопили візантійського імператора Іраклія. Всі ці події відбулися наприкінці VI — першій половині VII ст. Отже, діяльність князя Кия належить до більш раннього часу.
Історик Східної римської імперії Прокопій Кесарійський писав, що слов’яни майже щорічно здійснювали набіги на Візантію аж до околиць Константинополя. У найманому візантійському війську були теж слов’яни: один із них на ім’я Хильбудій або Киїбуд, був навіть призначений стратегом Фракії. Поблизу Константинополя дослідники знайшли плиту з написом, що датується 559 роком: «Хильбудій, син Самбатаса». Самбатас – це хозарська назва Києва. Тому частина істориків схильна вважати, що в початковий період його історії Києвом володіли хозарські кагани. Митрополит Іларіон Київський називав каганами навіть князя Володимира Великого та його сина Ярослава Мудрого…
Попри розмаїття теорій, найцінніше в них те, що Київ у будь-якому випадку на кілька століть старше москви. І коли столиця Русі вже мала фортечні мури, на болотах у заліссі кумкали жаби.
