Про це свідчать численні відео, якими у соцмережах діляться самі росіяни. Сухопутний «коридор смерті» У результаті систематичних ударів українських безпілотників…
Ще донедавна Ярослав був скульптором, виставляв свої роботи на багатьох знаних виставках. Тоді він і уявити не міг, що доведеться творчу студію змінити на окопи й бліндажі, а в руки замість інструментарію митця узяти зброю.
Нині за плечима у 24-річного Ярослава вже багатий бойовий досвід. Понад рік хлопець воює в окремому батальйоні однієї з бригад морської піхоти. Здобувши базову військову підготовку в Англії, хлопець разом із побратимами виконує найскладніші бойові завдання.
— З початком широкомасштабного вторгнення я добровільно хотів піти в українське військо. Проте з першої спроби в мене не вийшло. Але я чекав свого моменту. І він незабаром настав, — каже Ярослав. — Коли був на роботі, зателефонував сусід і сказав, що мені принесли повістку. Мене, наче з Днем народження привітали! Був дуже радий такій звістці. Наступного дня відразу пішов оформлювати папери.
Спочатку молодий воїн пройшов військову підготовку в Англії. Там його навчили азів військової служби, навичок оборони та штурму противника тощо. Після повернення в Україну хлопець мав можливість самостійно обрати подальше місце служби.
— Без роздумів обрав морську піхоту. Вважаю, що тут служать найкращі воїни, а я хотів потрапити в саме такий колектив. Так я потрапив в окремий батальйон морської піхоти. Повірите, жодного разу про це не пошкодував. До постійних навантажень та бойових завдань звик, головне, що поруч мене справжні патріоти. На них я завжди можу покластися, — говорить хлопець.
Минулого року Ярослав брав участь у звільненні Херсонщини, а нині воює в одному з найгарячіших районів ведення бойових дій на сході України. Під час виконання завдань двічі дістав контузії, проходив реабілітацію в медзакладі. Одужував та знову повертався до побратимів на передову.
— Перед нами стояло завдання тримати оборону на околицях одного з селищ. Десантувалися, розосередилися і почали готувати позиції. Під час цієї роботи по нас почав працювати ворожий танк. Встигли вчасно сховатися, але ворог не заспокоювався. По рації отримали інформацію про небезпеку з повітря. Вирішили перечекати у підвалі напівзруйнованої будівлі, — продовжує Ярослав.
Як тільки він з побратимом спустилися у підвал, одразу прилетів пакет з РСЗВ. Одна з ракет влучила саме у їхню схованку.
— Ми навіть трохи політали по підвалу, — усміхається Ярослав. — Вибуховою хвилею відкинуло так, що відлетіли до протилежної стіни. На щастя, кінцівки були цілі, трохи полежали, прийшли до тями та самостійно відкопалися від сміття, яким нас присипало. Тоді я взнав, що таке контузія. Але нічого, все минулося добре.
Морпіх розповідає, що йому неодноразово доводилося штурмувати позиції противника. Були випадки, коли він брав у полон «велікіх асвабадітєлєй».
— Під час зачистки російських окопів виявили трьох вцілілих окупантів. Ми їм запропонували здатися, але у відповідь вони відкрили вогонь у наш бік. Тож закинули їм парочку гранат. Один з них встиг накритися тілами загиблих товаришів і тому залишився живим. Ми надали йому медичну допомогу та евакуювали, — продовжує морпіх.
Під час евакуації полонений росіянин розповів морським піхотинцям, що воює ще з 2014 року, неодноразово був у Сирії. Також від полоненого дізналися, що він з краснодара, а його дружина з Дніпропетровщини. В Україну приїхав воювати за гроші.
— До цих нелюдів в мене немає ніякого жалю. Вони прийшли в наші домівки зі зброєю, вбивають жінок, дітей, руйнують будинку, вивозять награбоване майно. Яка ж це так звана друга армія світу. Звичайнісінький збрід вбивць та ґвалтівників. Упевнений, що ми їх скоро усіх виженемо з наших земель і ця мерзота до нас більше не повернеться, — наголошує хлопець.
За словами Ярослава, після перемоги над рашистами він повернеться до улюбленої справи в творчу майстерню і продовжуватиме радувати українців своїми витворами. До речі, одну з його робіт і зараз можна знайти у нашій столиці, а саме – пам’ятник індійському політику та філософу Махатмі Ґанді, в ботанічному саду імені Фоміна.
Фото Олександра Завтонова
