Півтора року тому він випадково з’явився на порозі їхнього будинку на Донеччині, а сьогодні вже пережив кілька передислокацій, атаки FPV-дронами й став улюбленцем усього…
Від оборони Києва до Бахмута: історія захисника Костянтина Красільнікова «Генріха» — воїна, який ніс світло навіть у найтемніші часи.
Людина, яка любила життя
Костянтин Рудольфович Красільніков народився 28 червня 1967 року в Києві. З дитинства був активним, життєрадісним, завжди усміхненим і мав прекрасне почуття гумору.
За день міг прочитати цілу книгу, адже дуже любив читання.
Дружина Наталія пригадує, що єдиним способом покарання за дитячі пустощі було забрати в нього перепустку до бібліотеки.
«Костя дуже багато читав різної літератури. Складалося враження, що він знає відповіді на всі питання: від економіки та біології до геополітики та медицини. Друзі завжди зверталися до нього за порадою», — розповіла дружина Наталія.
Костянтин закінчив Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського та Університет народного господарства (нині КНЕУ) за спеціальністю «Бухгалтерський облік та аудит».
До повномасштабного вторгнення росії в Україну працював за фахом і мав власну аудиторську фірму.
У вільний час любив поратися по господарству та смачно готувати.
«Костя дуже любив квіти та висаджувати фруктові дерева: іриси, троянди, лілейник, а ще абрикоси та ожину. У нас в селі він висаджував цілі плантації. Готував неймовірно смачний плов», — пригадує дружина Наталія.
Чоловік вів здоровий спосіб життя. Дружина зазначає, що Костянтин привчив усю сім’ю пити чай без цукру та додавати до раціону багато свіжих овочів і фруктів власного вирощування.
Син Олександр розповідає, що батько любив піші прогулянки, плавання та походи до лісу по гриби.
«Тато завжди мені казав: «Синку, читай книжки та качай спину. У дорослому житті здорова спина — основа», — пригадує син Олександр.
Шлях добровольця
Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Костянтин, не вагаючись, добровільно мобілізувався до лав Сил оборони та доєднався до 131-го окремого батальйону територіальної оборони 112-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ.
Брав участь в обороні Києва на Гостомельському напрямку. Як зазначав у розмові з побратимом сам чоловік: «я у війську заради українського майбутнього своїх синів».
Любов до вирощування овочів і знання про дерева супроводжували його навіть в армії.
«Костя на місці нашого розташування саджав город, хоча, начебто, не було потреби в цьому. Поливав та удобрював між заняттями й наприкінці дня. Або там же, біля розташування, росло дерево з плодами, яке ми не чіпали, бо не знали, що то. А він розказав, що то за дерево та що плоди там їстівні», — пригадує побратим із позивним «Каспер».
Серебрянський ліс
У жовтні 2022 року підрозділ Костянтина перекинули на схід країни. Хлопці воювали в Серебрянському лісі на Кремінському напрямку.
Вже на другий день «Генріх» та його побратими штурмували опорну позицію «вагнерівців», а після бою ще близько восьми кілометрів під обстрілами та дощем витягували важкопораненого командира.
«У найскладніші часи Костя залишався усміхненим, врівноваженим та спокійним. Завжди був готовий підтримати словом та ділом, з відмінним почуттям гумору. Справжній українець», — говорить побратим Вадим.
Період спільного перебування на позиції в Серебрянському лісі пригадує побратим Павло.
«Було це в Серебрянці, на початку зими, на одній з „еспешок“. Холодно, сирість, окопуємось, пісок усюди сплошняком — як він вже задовбав, постійно осипається, особливо після прильотів поруч.
Присіли ми з „Генріхом“ перепочити-„перекурити“ (ми ж не курці). Костя прислонився до пісочної стіни, а я дивлюсь: погляд його спрямований далеко-далеко. І каже він: „От переможемо ми клятих москалів і поїдемо разом із сім’ями на море. Будемо на сонечку грітися, дітвора в морі плескатися, і пляжик буде без піску, тільки галєчка“», — говорить побратим Павло.
Навіть в умовах постійної напруги Костянтин завжди був уважним до побратимів, підтримуючи їх у складні моменти. Однією з таких можливостей було приготування їжі.
«Якось я повернувся з „сіряка“, мокрий та голодний. Заходжу на кухню, а Костя якраз снідав, читаючи електронну книгу. Я привітався та й пішов собі скидати речі.
Десь за хвилин 15 заходить Костя в кімнату й каже: „Сашику, йдемо снідати, я тобі яєшню зробив з беконом та чай без цукру, як ти любиш“. І знаєте, на душі в той момент стало так тепло, ніби немає всього цього, а ти вдома», — пригадує побратим Олександр.
Під час ротації на Кремінському напрямку в «Генріха» було найбільше бойових виходів серед бійців його підрозділу.
Побратим із позивним «Добрий» згадує: «Він був завжди спокійною і доброю людиною. Любив готувати, особливо млинці. Таких смачних млинців, як у „Генріха“, я ніколи не їв!
Я ніколи не забуду, як ми з ним розмовляли, коли були на позиції в одному окопі. Костя мені каже: „Добрий, ти колись задумувався, що ти сьогодні робиш історію України? Про цю війну будуть писати в підручниках з історії, і діти будуть її вивчати, а ми, як солдати, будемо там героями!“», — згадує «Добрий».
Побратим із позивним «Каспер» додає:
«Костя нав’ючив на себе не тільки свій вантаж звичайного солдата, а й ще без питань додав те, що мало стати в пригоді для всієї групи. На це хлопці йшли не без маленького спротиву, бо кожен тягнув багато чого, але „Генріх“ ніколи не сперечався, бо знав, що це для всіх», — говорить «Каспер».
Після повернення із Серебрянського лісу та короткого лікування «Генріх» пройшов навчання й отримав звання молодшого сержанта.
Бахмутський напрямок
У вересні 2023 року «Генріх» разом із побратимами знову вирушив на Схід. Цього разу — на Бахмутський напрямок.
Навіть у розпал кровопролитних боїв поблизу Кліщіївки він продовжував підтримувати колектив як словом, так і ділом.
«Жодного разу за весь час він не жалівся. Навіть коли смерть чатувала на нас вже за рогом і всі, відчуваючи це, були близькі до апатії. „Генрі“, мов промінь світла (надії), всміхався нам, дававши змогу пережити ще один пекельний день, ще один вихід, ще одну зміну. І навіть остання наша розмова сповнена доброти, і через те — ще більшого суму», — пригадує побратим Іван.
Останній бій
Події того дня згадує побратим із позивним «Каспер».
«Війна зводить із цікавими людьми. Де ще, як не на війні, бачиш людину такою, як вона є, та точно знаєш, якою є людина. З ким тобі може доведеться прийняти останній бій, де за твоєю спиною буде надійний щит.
Костян був саме таким. Я пам’ятаю той чорний день, коли він пішов на вихід.
Десь о шостій ранку я прийшов на кухню. Костя пив чай, спокійний та зібраний. Він був живий та щирий. Таким і залишиться в моїй пам’яті», — сказав «Каспер».
1 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання на Бахмутському напрямку, в районі населеного пункту Кліщіївка, життя молодшого сержанта Костянтина «Генріха» Красільнікова обірвав уламок ворожої міни.
Побратим Іван пригадав момент, незадовго до загибелі побратима.
«„Генрі“ саме напік млинців та запрошував прийти в гості, перекусити…. На превеликий жаль, я відмовився, бо здавалось, ніби не на часі, ніби наступного разу точно випаде можливість прийти (вже котру добу поспіхом готував обладнання для виходу наступної зміни дронарів).
Та така можливість вже не випаде… Залишається лише подумки, щоранку о 9:00, віддавати шану та згадувати всі ті теплі моменти», — сказав Іван.
Побратим Олександр пригадує історію єдиної спільної фотографії незадовго до відправки на схід.
«Це було у вересні 2023-го, я переводився в інший підрозділ, вже здав посаду і заїхав до хлопців потиснути руку. Якраз зустрів нашого спільного побратима й вирішили зробити фото на згадку. Коли взяв телефон назад до рук, дивлюся, а „Генріх“ став акурат між нами й усміхнувся. Це єдине наше спільне фото, і останній раз, коли я бачив Костю…» — сказав Олександр.
Після короткої паузи він продовжує: «Костя навчив мене багато чого, але найбільше я буду пам’ятати його людяність та порядність. А ще — як важливо цінувати людей та моменти сьогодні, а не колись там потім…» — підсумував Олександр.
Поховали захисника на Лісовому кладовищі в Києві.
У Костянтина залишилися дружина, двоє синів та старенька мати.
Вічна світла пам’ять та шана Герою!
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Фото з сімейного архіву та побратимів
