Чоловік систематично поширював інформацію з обмеженим доступом, перешкоджаючи комплектуванню Сил оборони України та сприяючи, таким чином, загарбницько-окупаційній армії російської федерації. Про це стало…
Йому 22 роки, він лейтенант і командує десантно-штурмовою ротою. На цій посаді він замінив командира роти, який загинув у бою. Командири штурмових підрозділів йдуть вперед разом зі своїми людьми і разом ділять всі ризики бою.
Усміхнений Максим з гарно закрученими вусами на початку 2022 року був головним спеціалістом відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Львові і одружував українців та здобував диплом магістра права в Національному університеті «Львівська політехніка». Відтоді все радикально змінилося — він вже понад рік на війні. Для АрміяInform Максим знаходить декілька хвилин, аби розповісти про оборону Бахмута, найважчі штурми, свою роту. І навіть про несерйозне трохи поговорити: про кота підрозділу та модні вуса і бороди.
Про екзамени в лісах під Кремінною
— Я був готовий воювати за свою країну, — каже він. — У 2014 році мені було 14 років, і це було зарано. У 2022 році — мені 21, і це також було трохи зарано. Я не встиг завершити навіть навчання. Але вирішив, що маю негайно долучитися до лав ЗСУ. Проходив підготовку на військовій кафедрі і був офіцером запасу. Сумлінно навчався, бо любив військову справу, зброю і все, що пов’язане з армією. Якщо є бажання, здобути необхідні знання можна. Так став командиром взводу 80-ї десантно-штурмової бригади. Зміг навіть завершити навчання. Деякі екзамени складав на позиціях під Кремінною. Добре, що в університеті тоді була дистанційна форма навчання, а в мене — доступ до інтернету.
Про оборону Бахмута
Вже понад місяць Максим зі своєю ротою воює під Бахмутом. Тут його підрозділ обороняє визначену їм ділянку української землі.
— Бахмут, як співається в пісні, це місто титанів і місто Героїв. Це місто, де люди кожного дня втрачають друзів. Де люди ламають самі себе, аби стати кращими. Аби пройти всі випробування і перешкоди. Довести, що ти зможеш перемогти і повернутися до рідних, яким вже не загрожує війна. Важко підібрати слова, аби описати самовіддачу і самопожертву, які показують хлопці кожного дня, — каже командир. — Це люди, які сильніші за все і всіх. Титани. На своїй ділянці ми обладнали надійні позиції. Тут нам не страшний ворожий наступ. Та ми ще й беремо під контроль нові й нові метри землі. І на цих ділянках ми тільки намагаємося все обладнати. Мій підрозділ став за цей місяць сильнішим. Ми посилилися людьми і новим озброєнням. Воюємо розумом. Цінуємо людей. Кожний військовослужбовець навіть не на ціну золота чи діамантів. Працюємо так, аби втратити якомога менше людей, не віддати свою землю і виконати поставлений наказ.
Про штурми та оборону
Підрозділ Максима пройшов чимало. За плечима — штурми та оборонні бої.
— Який вигляд нині має штурмове завдання для підрозділу десантників? Розповім про один з найважчих наших штурмів. Взвод отримав завдання взяти позиції в лісовій смузі у районі Кремінної та закріпитися на них. Як командир взводу, я завжди йшов на штурми разом зі своїм підрозділом. Тоді взяв із собою сімнадцять споряджених магазинів та рюкзак з додатковим боєкомплектом у тисячу патронів до автомата Калашникова, декілька ручних гранат, ручний гранатомет М-32 MGL та 50–60 гранат до нього, — розповідає Максим. — У цьому бою гранатомет відпрацював на всі сто відсотків. Росіяни намагалися обійти нас з лівого флангу. Та всі вони були знищені випущеними гранатами. Просуватися вперед дуже складно. Ноги грузнуть у піску. Кожні сто метрів даються важко. Та ми завдання виконали. Вибили росіян з позицій. Згодом ми перейшли до оборонних боїв. Вони були також дуже важкими для нас. Близькі дистанції — між нам і ворогом подекуди лише 50 метрів. По нас працювало все, що було в росіян. Артилерія, важкі вогнеметні системи, міномети. На щастя, всім вдалося вийти з тих боїв живими.
Про свій бойовий колектив
Свою роту Максим вважає потужною силою.
— Наш підрозділ може виконувати чимало завдань як у наступі, так і в обороні. Ми маємо на озброєнні українські і закордонні протитанкові комплекси, ефективні американські кулемети М240. Вони точні, скорострільні, не перегріваються під час шквального вогню. Ці кулемети мають зручну систему подачі патронів. Їхній єдиний недолік — неможливо знайти трофейний БК на зайнятих ворожих позиціях. Всі десантники нашої роти — універсальні бійці, які володіють широким спектром озброєння, — каже командир. — Є штурмовики, які недавно пройшли підготовку в навчальних центрах і приєднались до нашого підрозділу. Є бійці, які давали відсіч росіянам у вже далекому 2014 році. Мені є чого навчитися в багатьох з них. Це люди-ентузіасти. Я таких ще в житті не зустрічав. Люди, які готові пожертвувати всім заради країни. Скажу відверто, мені іноді дуже непросто доводити до колективу завдання. Я усвідомлюю, що можливі втрати, поранення і смерті. Та хлопці все розуміють і мене підтримують. Вони готові виконати найскладніші і найнебезпечніші завдання, якщо бачать, що їхні командири з ними. Якщо такий злагоджений колектив друзів іде в бій, то такий підрозділ буде практично незнищенний.
Про вуса і кота Чорнобая
Чимало військових нині мають вуса й бороди. В усіх вони різних форм і розмірів. Вуса Максима — закручені, як у Сальвадора Далі.
— Вони мені подобаються, тому я їх і маю. Барбер-шоп не відвідую вже декілька місяців. Очевидно, що на це нема часу, — каже він. — Самотужки за ними доглядаю. Замість візиту в перукарню краще просто висплюся.
Максим фотографується разом із чорним котом.
— Це наш кіт Чорнобай. Прибився до підрозділу, коли у всіх на слуху була Чорнобаївка. Ну ми так цю кішку й назвали — Чорнобаївка, — сміється він. — Але згодом побачили, що це не киця, а кіт. Так він і став Чорнобаєм замість Чорнобаївки. Всюди він з нами. Пройшов багато, бачив багато. Наш талісман. Після Перемоги він поїде до когось додому. Буде насолоджуватися мирним життям зі своїм бойовим побратимом у якомусь місті чи селі України.
Фото і відео автора
