Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
80 років тому, 22 березня 1943 року, нацистські карателі вчинили звірячу розправу над мешканцями білоруської Хатині. У спаленому селі загинули 149 мирних мешканців, 75 з яких були дітьми. Трагедію Хатині сьогодні згадують в одному ряду з жахливими воєнними злочинами нацистів у Лідіце, Орадурі, Корюківці, Ремелі…
Нині Хатинь стала одним із загальновизнаних місць вшанування пам’яті жертв нацистських воєнних злочинів часів Другої світової війни, символом-уособленням невимовного горя мешканців десятків інших знищених нацистами сіл, нагадуванням про те, що не має права повторитись у сучасному світі.
На жаль, водночас Хатинь стала також заручницею брудних політичних пропагандистських спекуляцій. У спаленні мешканців села, крім, власне, нацистських карателів, брали участь також колаборанти – особи, які добровільно погодились на співпрацю з окупантами, вступивши до створених ними збройних формувань. Частина з них була українцями, і на цій підставі упереджені пропагандисти намагаються звинувачувати й очорнювати всіх представників українського народу.
Прийом, до якого вдаються нині антиукраїнські пропагандисти, зовсім не новий – колаборантів з-поміж етнічних українців представляють як уособлення всього українського націоналістичного руху, до якого вони не мали жодного відношення. А потім у злочинах пособників нацистів звинувачують увесь український народ.
Таке нице пересмикування не має нічого спільного ні з ушануванням пам’яті жертв, ані зі встановленням історичної істини. Воно так само неприйнятне, як звинувачення угорського народу в трагедії Корюківки на Чернігівщині чи польської нації в убивстві мешканців села Ремель на Рівненщині.
Читайте також: 80-ті роковини трагедії села Ремель: таке не повинно повторюватись
На жаль, серед усіх народів трапляються злочинці й убивці, згодні стати колаборантами й посіпаками окупантів, однак вони в жодному разі не можуть вважатися справжнім уособленням жодної нації. Трагедія Хатині є символічним нагадуванням також і про це.
