Про свій бойовий шлях в інтерв’ю кореспонденту АрміяInform розповів оператор полку Сил спеціальних операцій, який наразі продовжує службу на інструкторській посаді навчально-тренувального…
На Дніпропетровщині попрощались із військовим льотчиком капітаном Олександром Щербаковим. Він загинув у перший день широкомасштабного вторгнення росіян.
Того пекельного ранку 24 лютого 2022 року на півдні України росіяни великими колонами намагались пройти до Херсона, Миколаєва, Одеси. Йшли нахабно, у складі колон були танки, БТР, вантажівки, інженерні машини. Інженерно-саперний батальйон рашистів намагався доправити до Дніпра обладнання для переправи, зокрема кілька важких механізованих мостів. Льотчики бригади тактичної авіації отримали завдання — затримати просування колон. Пара штурмовиків мала його виконати.
Як пригадує командир ескадрильї підполковник Ростислав, «я тоді був заступником командира ескадрильї. Отримав завдання, кажу своїм — хто зі мною? Олександр визвався. Це був наш із ним перший бойовий виліт. Пам’ятаю, коли ми вже йшли до літаків, він каже: «страшно, командире». Піднялися в небо, знайшли колону, вийшли на бойовий курс. Коли я побачив колону, то був навіть здивований її довжиною».
Виявивши колону, Су-25 стали в «коло», почергово атакуючи ціль некерованими реактивними снарядами.
Попри шалений вогонь з боку росіян, льотчики раз за разом заходили на колону. В одному з таких заходів в колоні щось так вибухнуло, що літак командира ескадрильї буквально влетів у хмару полум’я і диму.
Миттєво впали оберти двигуна, висота була критично малою, але льотчик вирівняв літак — потім, вже на аеродромі, техніки дивувались, як він взагалі долетів.
По штурмовику капітана Олександра Щербакова били з усього, що могло стріляти. Коли літак став майже некерованим, Олександр спрямував свій штурмовик на колону рашистів. В останній момент на висоті близько 50 метрів льотчик зміг катапультуватись, проте положення літака під час виходу крісла з кабіни не дало шансів на успішне приземлення. Тіло Олександра вдалося повернути і поховати на рідній землі лише через рік.
Льотчик був посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
