Одним із напрямів його діяльності є забезпечення харчування для військовослужбовців. Також у сфері його відповідальності — речове забезпечення в нашій армії. Що вже зроблено за цей період…
В умовах сучасних військових конфліктів гелікоптерам відводиться особливе місце. У силу своєї універсальності вони застосовуються для вирішення широкого кола завдань, а найчастіше стають єдиним засобом забезпечення та підтримки різнопланової діяльності військ. Без перебільшення можна сказати, що гелікоптери виносять на собі значний тягар війни. Гвинтокрили стали засобом збройної боротьби, без застосування яких не мисляться нині жодні бойові дії, а їхнє застосування під час бойових операцій суттєво впливає на мобільність військ та на підтримку їх із повітря. Усім цим завданням відповідає американський основний бойовий гелікоптер Apache AH-64.
1972 року командування армії США сформувало вимоги до перспективного вертольота вогневої підтримки. Згідно з програмою AАН (Advanced Attack Helicopter), основним завданням нової машини мала стати боротьба з танками за будь-якої погоди, в умовах жорсткої протидії сил ППО та засобів РЕБ супротивника. При цьому обов’язковими вимогами були висока живучість, хороша маневреність та автономність застосування.
У конкурсну розробку проєкту AАН включилися всі тодішні провідні вертольотобудівні фірми США — Bell, Boeing Vertol, Hughes, Sikorsky, а також і літакобудівна Lockheed Martin. Але контракти на масштабну розробку та будівництво прототипів майбутнього основного ударного вертольота армії США отримали лише два підприємства — Белл (Bell Helicopter) та Г’юз (Hughes Helicopters).
Стартові умови були приблизно рівними. Як силову установку вказувалося застосовувати двозальний газотурбінний двигун (ГТД) ХТ-700, вже прийнятий для транспортних вертольотів нового покоління UH-60. Регламентувався і основний набір озброєння та бортової електроніки. Проте вже результати наземних випробувань машин-конкурентів показали перевагу г’юзівського проєкту. Белл представив комісії практично збільшену Кобру — Модель 409 YAH-63, тоді як Г’юз 77 YAH-64 був принципово новою машиною, не скутою рамками традицій.
Перший YAH-64 GTV (Ground Test Vehicle — машина для наземних випробувань) був зданий 22 червня 1975 року. Він отримав реєстраційний номер 74-22247 та фірмовий індекс AV-01 — Air Vehicle, або льотна машина № 01. Фірма натякала на те, що це повноцінний вертоліт — заправ його паливом і лети хоч зараз.
Після перемоги у конкурсі фірма продовжила довгі випробування гелікоптера, внісши низку поправок до його конструкції та бортового обладнання. Загалом обсяг льотних випробувань становив 2,4 тис. годин. Через низку труднощів рішення про серійне виробництво було відкладено на два роки. Лише влітку 1981 року розпочалися військові випробування гелікоптера. Стройові екіпажі залишилися задоволені новою машиною, і 19 грудня того ж року було ухвалено рішення про серійний випуск гелікоптера під позначенням AH-64A та назвою «Апач» (англ. Apache, за назвою однойменного індіанського племені зі США).
Для випуску Apache було спеціально збудовано завод у американському місті Меса (Аризона). Викочування першої серійної машини відбулося 30 вересня 1983 року, рівно через вісім років після першого польоту AH-64. Наступного року фірму Hughes Aircraft купила корпорація McDonnell Douglas (Макдоннел-Дуглас), до якої перейшло і виробництво вертольота. Варто додати, що в 1997 McDonnell Douglas і Boeing об’єдналися в компанію Boeing Company — найбільшу світову аерокосмічну корпорацію. Apache стали надходити у війська та розподілялися по 18 гелікоптерів на ескадрилью. Перша ескадрилья досягла боєздатності в липні 1986 року. З 1989 року ці бойові машини почали поступати до Національної гвардії США. Серійний випуск для потреб американських збройних сил було завершено у грудні 1994 року після будівництва 827 машин. Середня вартість одного вертольота ранньої модифікації AH-64A оцінюється приблизно в 14,5 млн доларів.
читайте також:
Якщо вдатися до деталей конструктивних особливостей цього літального апарата, то вертоліт AH-64 виконаний за одногвинтовою схемою з кермовим гвинтом.
Фюзеляж суцільнометалевий типу напівмонокок з алюмінієвих сплавів. Кабіна екіпажу двомісна, з тандемним розташуванням сидінь: переднє сидіння стрілка опущене на 0,48 м вниз щодо заднього сидіння льотчика. Броня, що захищає кабіну екіпажу знизу та з боків, та броньова перегородка між сидіннями виготовлені з матеріалів на основі бору та мають протистояти попаданню снарядів калібром 23 мм. На рівні плечей льотчика та стрілка є також висувні броньові щитки. Панелі скління кабіни виконані плоскими з метою зменшення відблисків. Вертикальне оперення стрілоподібне, горизонтальне розмахом 3,4 м, пряме, цільноповоротне, нижнє. Конструкцією передбачено складання хвостової балки та відстикування крила.
Крило пряме, розмахом 5,23 м, має закрилки, що відхиляються вниз на 20° автоматично, залежно від швидкості та висоти польоту. Під час посадки у режимі авторотації для розвантаження крила закрилки можуть відхилятися на 45°. Знімне крило, консолі кріпляться з боків кабіни і мають по два пілони для фіксації озброєння або підвісних баків, на кінцях крила також можуть встановлюватися керовані ракети (КР).
Несучий гвинт чотирилопатевий, з безшарнірним кріпленням лопатей. Лопаті прямокутної форми у плані, зі стрілоподібними закінцівками. Втулка виготовлена з алюмінієвого сплаву. Фіксація лопатів до втулки здійснюється за допомогою торсіонів (пакетів пружних пластин) з нержавіючої сталі. Особливістю установки несучого гвинта є використання прикріпленого до фюзеляжу нерухомого порожнистого валу, всередині якого проходить несучій вал гвинта. Лопать має п’ять лонжеронів, виконаних з алюмінієвого сплаву. При пошкодженні одного з них працездатність лопаті зберігається: хорда лопаті 0.53 м, профіль НН-02 має велику кривизну. Крутка лопаті — 9°, маса лопаті 77 кг.
Рульовий гвинт чотирилопатевий, встановлений з лівого боку кіля. Складається з двох дволопатевих гвинтів, встановлених за X-подібною схемою (лопаті розташовані під кутом 60° і 120° один до одного). Кріплення лопаті до втулки здійснюється за допомогою торсіонів. У конструкції втулки використовуються еластомірні підшипники.
Силова установка складається з двох газотурбінних двигунів (ГТД) General Electric Т700-GE-701 потужністю по 1265 кВт, обмеженою для забезпечення резерву потужності в бойових умовах. При виході з експлуатації одного ГТД потужність іншого автоматично збільшується до 1285 кВт. Двигуни мають модульну конструкцію та розміщені в гондолах з боків фюзеляжу. Редуктор двигуна знижує швидкість обертання валу з 17-21 тис. до 9,8 тис. об/хв. Повітрозабірники кільцевого типу, з системою, що захищена від обледеніння та відцентровим фільтром твердих частинок. Для зниження теплового випромінювання встановлено сопла з пасивним охолодженням «Black Hole Okarina». Суха маса двигуна 192 кг, розміри 1,181×0,635×0,584 м.
Трансмісія складається з головного та проміжних редукторів несучого та рульового гвинтів, що знижують швидкість обертання відповідно з 9,8 тис. до 300 об/хв, з 9,8 тис. до 3,7 тис. об/хв та з 3,7 тис. до 1,4 тис. об/хв. Вал приводу кермового гвинта виконаний із легких сплавів. Усі муфти трансмісії мають великі розміри підвищення живучості. Подача мастила здійснюється маслосистемою, яка включає два незалежні комплекти маслобаків, насосів та маслопроводів. Критичні ділянки мають масляні гнити, які продовжують забезпечувати мастилом ці ділянки протягом 30 хв роботи при відмові обох маслосистем.
Шасі триопорне, з хвостовим колесом, що не є складаним. Головні опори мають підвіску важільного типу з масляно-повітряними амортизаторами і можуть складатися назад для зменшення габаритів при транспортуванні. Шасі розраховано на нормальну швидкість зниження 3,0 м/с та 12,8 м/с при аварійній посадці.
Система керування бустерна, дубльована. Основна система управління несучим гвинтом механічна, з гідропідсилювачами, захищена в критичних місцях додатковою бронею. Резервна система керування несучим гвинтом електродистанційна. Система управління рульовим гвинтом складається з двох механічних систем (з жорсткою тросовою проводкою), рознесених один від одного на значну відстань. При роботі запасної системи вертоліт може продовжувати політ протягом 30 хв.
Паливна система складається з двох протектованих паливних баків загальною місткістю 1422 л, один із яких розташований за сидінням льотчика, другий — за головним редуктором.
Гідравлічна система дубльована, з робочим тиском 20,6 МПа. Основна та допоміжні системи незалежні, служать для управління несучим та кермовим гвинтами.
Допоміжна система забезпечує також керування гальмом несучого гвинта, системою зброї, допоміжною силовою установкою та закрилками.
Електронне обладнання включає радіостанції ARC-164 та AN/ARC-186, що працюють у KХ- та УКХ-діапазонах, доплерівську навігаційну систему ASN-128, що забезпечує автоматичне утримування вертольота над ціллю, та політ у режимі проходження рельєфу місцевості, електронно-оптичну, прицільно-навігаційну систему нічного бачення TADS/PNVS, до якої входять лазерний далекомір та цілепокажчик, систему нічного бачення FLIR, надшоломну систему індикації та прицілювання IHADSS; ЕОМ для управління веденням вогню та стабілізованого прицілювання. Засоби пасивного захисту складаються з приймача виявлення радіолокаційного випромінювання, передавачів перешкод в ІЧ- та радіолокаційних діапазонах, дипольних відбивачів та ІЧ помилкових цілей.
Озброєння складається з одноствольної гармати М 250 E1 Chain Gun. Під крилом на чотирьох пілонах підвішуються 16 ПТКР Hellfire або 76 НКР калібром 70 мм. На кінцях крила можуть бути встановлені КР Stinger.
Тож основним видом озброєння є КР AGM-114A Hellfire класу «повітря-поверхня» з лазерними ГСН. Система наведення напівактивна. Ціль може підсвічуватися лазерним променем не тільки самим вертольотом, що атакує, але і з інших систем цілевказівки (інші гелікоптери, літаки, наземні засоби). Для наведення використовується кодоване лазерне підсвічування, що дозволяє практично одночасний запуск до 6 КР по різних цілях.
Ракети Hellfire мають масу 44,5 кг, дальність близько 6—8 км та швидкість близько 350 м/с. Бойова частина дозволяє вражати захищену ціль з товщиною броні до 700 мм. Ракети підвішуються на рухомих керованих утримувачах (діапазон: 5° нагору, 28°).
Для ураження неброньованих цілей та ведення вогню по площах застосовуються некеровані реактивні снаряди (НКРС) FFAB калібру 69,9 мм (у блоках М260 на 7 PC або М261 на 19 PC).
Артилерійське озброєння складається з одноствольної автоматичної гармати Chain Gun М-230Е1 калібром 30 мм. Гармата розміщена на дистанційно керованій турелі під фюзеляжем між кабінами екіпажу. Вона дозволяє вести вогонь в секторі + 110° по горизонталі і від +11° до — 60° по вертикалі. Швидкострільність — регульована: 1 — 650 пострілів за хвилину. Ефективна дальність — 3 тис. м. Максимальний боєзапас — 1,2 тис. снарядів типу M789HEDP (кумулятивно-бронебійні), M799HEI (бронебійно-запальні) або М788ТР (навчальні). Можливе використання стандартних (європейських) боєприпасів НАТО для гармат типу Aden/DEFA-30.
Як правило, вогнем гармати та пусками НКРС керує другий член екіпажу — пілот-оператор озброєння. Наведення та запуск КР Hellfire входить до обов’язків командира екіпажу. За потреби кожен член екіпажу може керувати всім комплексом озброєння.
Прицільно-навігаційна система вертольота призначена для вирішення завдань прицілювання з використанням штатного озброєння по наземних та повітряних цілях, а також завдань навігації у звичайних та складних метеоумовах (зокрема й уночі).
До її складу входять: комплексна нашоломна система прицілювання IHADSS, оптико-електронна оглядово-прицільна система TADS/PNVS, доплерівський вимірювач шляхової швидкості та кута зносу AN/ANS-128, інерційна навігаційна система AN/ANS-143 та радіовисотомір, система автоматичної стабілізації DASE.
Система TADS включає оптичний приціл, телевізійну камеру, лазерний далекомір-цілепокажчик і теплопеленгатор. Всі елементи системи можуть працювати як у режимі пошуку та розпізнавання цілей, так і в режимі прицілювання. Оптичний приціл та телевізійна система використовуються в умовах хорошої видимості. Теплопеленгатор — вночі та в умовах поганої видимості.
читайте також:
Система PNVS використовується для забезпечення польотів в умовах поганої видимості.
Крім перерахованого обладнання, вертоліт оснащений різноманітною апаратурою зв’язку, засобами радіоелектронної боротьби (станції активних перешкод та стандартним пристроєм викиду М-130 з патронами двох типів — протилокаційними та інфрачервоними (тепловими) пастками).
Вертоліт обладнаний системою розпізнавання «свій — чужий» AN/APX-110 та станціями попередження про опромінення РЛС AN/APR-39 та лазерного опромінення AN/AV-2.
Протягом більш ніж сорока років свого застосування гелікоптери АН-64 Apache зазнавали модернізації та випускалися у низці модифікацій:
- АН-64А Apache — перша серійна модифікація;
- АН-64В Apache Bravo — модернізована версія АН-64А, з новою РЛС та новим ГТД та можливістю застосування УР «повітря-повітря» AIM-9L Sidewinder;
- АН-64C Apache — модернізована версія Ан-64А до стандарту Ан-64D;
- АН-64D Longbow Apache — версія АН-64В із системою управління вогнем Longbow на базі РЛС із міліметровою хвилею фірми Westinghouse;
- AH-64 Sea Apache — версія вертольота для Корпусу морської піхоти з РЕО літака F/A-18, РЛС APG-65 та можливістю використання ПКР AGM-84 Harpoon та/або AGM-119 Penguin та КР «повітря-повітря» AIM-120 AMRAAM або AIM-132 ASRAAM.
У різні часи Apache застосовувалися у цілій низці збройних конфліктів практично на всіх континентах. «Бойове хрещення» AH-64 відбулося під час американської операції у Панамі в грудні 1989 року. Набутий бойовий досвід був досить символічним: в операції взяли участь лише 11 машин. Було проведено кілька успішних пусків ракет AGM-114.
Найсерйознішим випробуванням стала операція «Буря в пустелі» 1991 року. Саме Apache здійснили перші постріли цієї війни, провівши наліт у ніч на 17 січня на дві іракські станції радіолокації в районі Багдада, що загрожували коаліційній авіації над іракською столицею. Обидві РЛС було знищено. Надалі AH-64 брали участь у низці прикордонних зіткнень з іракськими військами під час повітряної фази кампанії. 24 лютого розпочався сухопутний наступ Багатонаціональних сил і за чотири дні наземної війни AH-64 показали себе як ефективний протитанковий засіб. Також вони виконували безпосередню підтримку військ, іноді взаємодіючі зі штурмовиками A-10. За американськими даними, Apache знищили понад 500 іракських танків, а також безліч іншої бронетехніки. Було зафіксовано випадок, коли Apache за один виліт знищив вісім іракських Т-72.
«Американський ударний вертоліт AH-64 Apache є найпопулярнішим у світі гвинтокрилом у своєму класі. Від початку серійного виробництва у 80-х роках було виготовлено понад 2 тис. машин різних модифікацій. Apache успішно використовувався у багатьох війнах, а найбільш ефективний період використання припав на операцію „Буря в пустелі“. Загалом такий результат був досягнутий завдяки тотальній технологічній перевазі, коли пілоти Apache знищували противника навіть не входячи у зону дії його озброєння». Про таке в коментарі ІА АрміяInform розповів військовий експерт і директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Сергій Згурець.
«Така концепція використання ударних вертольотів стала основною та досягла свого апогею в останній версії Apache — AH-64Е. Окрім оснащення радарним комплексом, що здатний виявляти та розпізнавати не тільки повітряні, але і наземні цілі, а також потужною оптичною станцією, AH-64Е вміє працювати спільно з безпілотниками у єдиній системі», — повідомив Сергій Згурець.
Загалом же побудований компанією Boeing у місті Меса, штат Аризона, AH-64 є найкращим штурмовиком для 19 сил оборони по всьому світу, що викликає додатковий міжнародний інтерес. А новиною останніх днів стало те, що парк ударних гелікоптерів AH-64 Apache армії США перетнув загальну межу у 5 мільйонів льотних годин. За даними Boeing, ця позначка еквівалентна безпосадковому польоту протягом понад 208 333 днів або 570 років і дев’яти місяців. Крім того, 1,3 мільйона з цих п’яти мільйонів годин нальоту були проведені машинами в повітрі під час бойових дій.
