У росії продовжують брехати про те, що Кримський півострів вдалося загарбати в України й окупувати «без жодного пострілу», тому що ніхто не чинив активного спротиву. Насправді опір…
На вогневому рубежі снайперська «трійка» ретельно облаштовує «робочу зону» — витягає з чохлів і з хірургічною точністю розкладає гвинтівки, приціли, набої та спеціальні прилади, що входять до стандартного снайперського комплексу. Крізь кучми висушеної вітром костриці і ковили, далеко за яром, сіріють мішені, виставлені заздалегідь.
Хлопці звично вмощуються на холодний березневий ґрунт, налаштовують приціли, обмінюються лише їм зрозумілими фразами щодо технічних умов виконання завдання, довго прицілюються і стріляють. На відстані під тисячу метрів без бінокля й не розгледиш, влучили кулі в мішені чи ні. Проте ротний, який споглядає все в монокуляр, лаконічно повторює: «Плюс… Плюс… Плюс».
Теорія і практика військового снайпінгу
— Нинішнє тренування просте — хлопці готуються до виконання завдань у день, — пояснює командир підрозділу снайперів Володимир. — Власне, саме зараз налаштовують свої гвинтівки та оптику під використання у поточних погодних умовах.
А «зараз» було таке: коктейль із сонця, хмарності, дощу, що стрімко міняли один одного протягом години. Плюс, аж до пекучого холодний і стрімкий вітер. Я б не назвав таку погоду ідеальною для тренування, але в командира снайперів інша думка.
— Ми повинні виконувати завдання за будь-яких погодних умов — різних температур, напрямків і сили вітру, у дощ і сніг, враховувати безліч чинників: від температури пороху в боєприпасах до ефекту Коріоліса, — пояснює він. — Кожен з них впливає на влучність, на саме той постріл, який повинен здійснити снайпер у конкретний момент під час виконання конкретного бойового завдання. Щоб це зробити — потрібно дуже багато практики, дуже багато тренувань. Сенс наших занять якраз і полягає в тому, щоб підготувати себе до тих умов, у яких ми будемо виконувати завдання.
Гучний шум поблизького фронту нівелює звуковий ефект від роботи снайперів — на тлі гарматно-ракетної канонади постріли снайперських гвинтівок непомітні. А втім, зайве доводити, що на війні снайпери — надзвичайно ефективний інструмент для знищення ворога, можливості якого в ліквідації живої сили нерідко здатні переломити перебіг бою на нашу користь.
Задощило, снайпери відкладають гвинтівки й беруться за гаджети — метеостанції, балістичні калькулятори тощо, вносячи необхідні поправки на зміну погодних умов.
— Зараз хлопці почнуть зменшувати дистанцію і будуть виходити на той рівень, який дозволяє саме ось це обладнання і гвинтівки застосовувати під час виконання бойових завдань, — коментує дії своєї команди Володимир.
Снайперська «трійка» повертається на рубіж ведення вогню. Довший час хлопці лежать на землі майже не рухаючись.
— Вони спостерігають за вітром, — повертається до пояснень командир. — Уміти працювати з вітром — найважливіша навичка в нашій професії. Я б сказав, що вітер головний ворог снайпера. Уміти його перемогти, а за тим використати собі на користь — важливе вміння, якого складно навчитися «за книжкою», на це потрібно багато практики.
Вочевидь, у його бійців-побратимів її достатньо. Підглядаючи в монокуляр, прилаштований для спостереження за мішенями, можна пересвідчитися, що кожна куля влучає в них, роблячи рвані чорні отвори на білому полі.
Zbroyar, Savage і Accuracy International
Чергова пауза в занятті через різку зміну погоди — стрімкий вітер відігнав хмари за лаштунки та виштовхав на сцену різке яскраве сонце. Маленький парадокс — під його променями мало б стати ніби тепліше, але вітер чомусь подужчав на відкритому степовому просторі, тож змусив нас сховати руки в кишені і щільніше натягнути зимові шапки. Снайперська група знову перелаштовує свої гаджети відповідно до погоди. Користаємося моментом і розпитуємо хлопців про їхні професійні секрети і вподобання.
— Я, наразі, працюю напівавтоматичною гвинтівкою, тому що вона універсальна, — розповідає снайпер Петро. — Ми ж десантно-штурмові війська, а це передбачає контакт із противником, відповідно, у таких умовах снайперу ефективніше працювати на середніх дистанціях, щоб подавити противника прицільним вогнем. А ось у мого напарника вже болтова «338-ка», для ураження цілей на більш далеких дистанціях. Тобто ми взаємодоповнюємо одне одного у складі «двійок»-«трійок».
За його словами, стандартна снайперська група має на озброєнні «інструменти» для роботи на різних дистанціях. «Приблизно, як зараз — «дві 338-мі» гвинтівки плюс напівавтомат. Обов’язково використовуємо монокуляр та метеостанцію. В руках снайпера це теж зброя», — уточнює Петро.
Далі мій співрозмовник робить коротку оглядову екскурсію на вогневому рубежі, розповідає про наявну на позиції зброю, гвинтівки виробництва Zbroyar, Savage, Accuracy International.
Насамперед він зауважує, що гвинтівки й амуніція до них, включно із дороговартісними засобами спостереження, — штатні, хоч і, переважно, закордонного виробництва. (Тут його досі мовчазний колега, Володимир, уточнює, що власним коштом придбали лише телескопічний трипод: «Звичайний, універсальний, беремо його на завдання для зручності — щоб зафіксувати, приміром, метеостанцію, зброю чи монокуляр»).
— Тут ви можете бачити UAR-10 у 308-му калібрі українського виробника Zbroyar, ось тут Savage під патрон lapuamagnum.338, а це — Accuracy International, теж у 338-му калібрі, стандартна гвинтівка британської армії, — з професорськими інтонаціями розповідає Петро. — Як для гвинтівки-напівавтомата у 308-му калібрі UAR-10 досить добре працює на дистанції 800 метрів, а ці обидві в калібрі 338 ефективніше застосовувати на дистанціях від 800 до 1200 метрів. Якщо навики, досвід дозволяють — можна ефективно вражати цілі на 1300 і більше метрів.
— А є навики і досвід для цього? — ставлю дещо зухвале запитання.
Досвід з 2022 року
Петро обмірковує відповідь, дивлячись у бік мішеней й ніби вираховуючи «в голові» шанси на влучний постріл на 1,3 км. Відповідає здалеку і розлого.
— Я на війні з 25 лютого (2022 року. — Авт.), за рік довелося багато де побувати і багато чого побачити, досвіду снайперської роботи на різні дистанції вдалося накопичити чимало. Розпочав свій шлях на війні з Миколаївщини, з Вознесенська, вже вдруге — під Бахмутом. Бували такі моменти, особливо на початках, коли дистанції не дозволяли працювати в режимі снайпера. Як-от, наприклад, на Півдні, де поміж лісосмугами траплялися поля по 2-3 кілометри завдовжки. Ворог теж ховався в лісосмугах, не виявляв себе, тому нам доводилося відкладати в бік гвинтівки і братися до другої складової роботи снайпера — «режиму» розвідника і спостерігача. Тоді я зрозумів, що не завжди можливо і потрібно вразити ціль, важливо також бути «очима» командування — надавати йому інформацію про кожен рух противника, а коли потрібно — коригувати вогонь артилерії. Це ми теж пречудово можемо робити.
Його напарник Володимир каже, що минулий рік змусив переосмислити розуміння місця снайпера на полі бою, дав багато нових навичок, потрібних, щоб не тільки вижити, а й перемогти у цій війні.
— Снайпер — насправді дуже важка праця, яка потребує багато «напрацьованих» годин, дуже багато «настрілів» і силу-силенну терпіння, щоб виконати завдання за один, максимум за два постріли… — говорить він, але не доводить думку до завершення.
Командир підрозділу підкликає до себе «двійку», витягує планшет і щось пояснює їм, раз у раз поводячи по екрану пальцем, а потім повертається обличчям до мішеней і дає чергові ввідні, але вже з «прив’язкою до місцевості». Володимир встановлює свою гвинтівку на трипод, підкручує коліщатка прицілу, кидає оком на метеостанцію. Він і Петро ціляться та стріляють почергово, але, вочевидь, без якогось певного порядку — кожен працює за власним планом і по своїх цілях. З-за їхніх спин періодично лунає діловите: «Поправка…Плюс…Поправка».
Козаки-десантники
Тренування завершене, хлопці-снайпери ретельно спаковують свою зброю і бойове спорядження. Це займає якийсь час, а поміж тим, метрах у тридцяти праворуч від них, група новоприбулих десантників пристрілює автомати. Справи в них ідуть швидко — роблять 5–10 пострілів по мішені з одного «ствола» й беруться за інший. У момент, коли ми вже збираємося від’їжджати, двоє бійців хапають в руки по автомату і починають короткими чергами лупити по мішені — стоячи, з коліна, в русі. Вони рухаються зграбно, легко і… якось хижо, немов пара левів на полюванні.
Такого «кіно» в житті ще не бачив! Виставлені десь за 100–120 метрів мішені аж до землі пригинаються і лунко тріскотять від зливи куль.
Що називається: кожен постріл — у ціль! Неймовірна майстерність!
Снайпери уважно спостерігають за автоматниками.
— Молодці, гарно стріляють! — щиросердо відзначає Петро.
— Наші козаки, — додає Володимир. — Десантники…
Фото автора
