Саме такою можливістю скористалася військовослужбовиця 152-ї окремої єгерської бригади з позивним «Ніка». Про свій військовий шлях та повернення до війська вона розповіла кореспонденту АрміяInform. Бажання…
Полковник Сергій Баранов — тимчасовий виконувач обов’язків начальника Головного управління бойових ударних систем Генерального штабу ЗСУ. Цей офіцер пройшов усі щаблі кар’єри артилериста. 2015 року офіцер очолив окрему 44-ту артилерійську бригаду імені гетьмана Данила Апостола, коли її підрозділи воювали з окупантами на сході країни. Під його командуванням бригада уславилася успішним виконанням багатьох бойових завдань.
В ексклюзивному інтерв’ю АрміяInform Сергій Баранов розповів про роль ракетних військ та артилерії під час російсько-української війни.
— Сергію Миколайовичу, самі рашисти вже давно не «кепкують», а страшенно бояться точних ударів арти ЗСУ. Мабуть, тепер вони вже знають, чиї артилеристи є справжніми богами війни?
— Не даремно однією з назв нашої визвольної війни після широкомасштабного вторгнення росіян є «війна артилерії». Переоцінити роль наших ракетних військ та артилерії у знищенні ворога важко. Важливо, що ми змінили підходи до принципів та способів ведення бойових дій. Ми освоїли все новітнє в нашій царині зі світового досвіду та додали до нього своє, винайдене протягом попередніх восьми років бойових дій з агресором. І що дуже важливо, в нас вже є ефективна система, коли з нашими гармашами й ракетниками комплексно взаємодіють всі інші засоби ураження — до авіації включно.
За статистикою, до 80 відсотків втрат ворога в бойовій техніці й живій силі — саме на нашому рахунку. Західні партнери України навіть стверджують, що ми створили так званий кілнет, або «Сітку смерті ЗСУ». Йдеться про те, що ми навчилися комплексним вогнем усіх засобів ракетно-артилерійського ураження забезпечувати максимально успішний наступ піхоти. Фактично вона зараз деокупує території, де противник або вже повністю розгромлений, або подавлений, втратив управління та взаємодію й деморалізований. У ворога не залишається ресурсів не те що для активної оборони, а й навіть і для організованого відступу.
Завдяки західним системам РСЗВ та ствольної артилерії ми створили далекобійний «вогневий кулак»
— Виходячи із величезної кількості точних вогневих уражень логістичних центрів, пунктів управління та скупчень живої сили й бойової техніки противника, чи можна стверджувати, що це робиться переважно штатними для ЗСУ ракетно-артилерійськими засобами ще радянських зразків? Адже подібних, але більш потужних систем, наданих нам захцідними партнерами, не так вже й багато.
— Левову частку уражень здійснювало наявне, до появи західних систем, РСЗВ та ствольної артилерії у ЗСУ озброєння. Але надані нашими країнами-партнерами високоточні ракетно-артилерійські системи почали відігравати одну з ключових ролей. Завдяки їм ми скомбінували і створили далекобійний «вогневий кулак».
До прикладу, під час відбиття атак окупантів на Харківському напрямку та проведення контрнаступу артилеристи частини, якою командував свого часу Герой України полковник Сергій Мусієнко, знищили величезну кількість озброєння, військової техніки та особового складу ворога. Наші ж артилеристи зазнали при цьому мінімальних втрат.
Ворожа артилерія б’є лише по українських передових позиціях, нашу «далекобійку» ворог не дістає
— В уяві пересічного українця контрбатарейна боротьба — це такі собі «дуелі-перестрілки» між артилерійськими підрозділами воюючих сторін. Але ж насправді це величезний комплекс заходів, де не останнє місце посідає технічна, повітряна та навіть космічна розвідка. Чи не могли б ви розповісти про це докладніше?
— Все сказано правильно. Схемою радянської школи: противник відкриває по тобі вогонь, ти його якнайшвидше виявляєш, приймаєш рішення на застосування відповідних до ситуації засобів, наводишся та відкриваєш вогонь у відповідь. Нині ця робота вже не зводиться до того, хто швидше вразить один одного. Підхід наразі інший: ми не чекаємо відкриття вогню артилерії противника, а завчасно виявляємо його системи в районах зосередження, на окремих вогневих позиціях. Знищуємо їх ще до того, як вони будуть готові завдати удару. Робиться це ювелірно, щоб не постраждали ані наші війська, ані мирне населення та об’єкти інфраструктури.
Ба більше, завдяки «вогневому кулаку» наших і наданих країнами-партнерами далекобійних ракетно-артилерійських систем противник контрбатарейну боротьбу як таку зараз вести взагалі не в змозі. Тому я прибічник створеної нами системи дальнього вогневого ураження.
До речі, ворог вже менше застосовує в роботі своєї артилерії тактику вогневих валів, коли просто б’є по площинах десятками тисяч снарядів. Військові експерти, які кажуть про певний «снарядний голод» у рашистів, недалекі від істини.
На підготовку розрахунку артсистеми середньої технологічної складності за стандартами НАТО відводиться мінімум пів року. Ми ж готуємо наших спеців за чотири тижні!
— Скажіть, будь ласка, наскільки швидко наші військові опановують західні ракетно-артилерійські системи? Приміром, скільки часу йде на підготовку одного екіпажу чи розрахунку РСЗВ, чи окремої гармати?
— Строки підготовки фахівців напряму залежать від технологічної складності ракетно-артилерійської системи чи гармати, що логічно. Але ось порівняйте: на заході на підготовку екіпажу чи розрахунку системи середньої технологічної складності за стандартами НАТО відводиться мінімум пів року. Ми ж готуємо наших спеців за чотири тижні! Й після цього вони вже спроможні професійно працювати з озброєнням. Надалі постійно вдосконалюють свої навички та вміння вже під час бойових дій.
Значно швидше наші хлопці опановують, до прикладу, гармати 105-го калібру. Ці гармати дещо поступаються нашим стволам 122-го калібру, але зайняли своє гідне місце в ДШВ, морській піхоті, теробороні. Вони дуже ефективні, коли йдеться про вогневу підтримку дій піхоти.
— Чи не страждає якість підготовки наших артилеристів за таких стислих термінів навчання?
— Можу ствердно сказати, що непідготовлених артилеристів ми не відправимо в район бойових дій. Є чинники, які під час навчання наших воїнів на західному озброєнні працюють на прискорення підготовки. Що я маю на увазі? У більшості наших воїнів чималий бойовий досвід. Плюс — у нас висококласні інструктори. А ще висока мотивація наших солдатів та офіцерів, їхнє прагнення якнайшвидше вигнати агресора з рідної землі. Це надзвичайно важливо. Бо там, де ми поступаємося ворогу кількістю сил та засобів, ми повинні компенсувати міццю та професійністю наших воїнів.
Окремо в контексті цього питання я додам, що наші воїни чимало часу витрачають і на самовдосконалення. Бо знають, якщо офіцер «відкладає в сторону підручники та настанови», не цікавиться новинками в професії, не шукає власні ноу-хау, то він швидко втрачає кваліфікацію, як наслідок, професійну перевагу над ворогом…
Похибка під час стрільби з артсистем натівського зразка не перевищує 10 метрів
— Сучасна війна — це не тільки співвідношення кількості стволів, пускових установок, живої сили та боєкомплекту. Без чіткої взаємодії артилерії з піхотними й десантними, іншими частинами, спецпідрозділами, вона значно менш ефективна. Воювати добре, як говориться, «наполовину», неможливо…
— Це так. Тому наші артилерійські бригади для максимальної взаємодії з піхотою й для максимальної підтримки її дій передають частину своїх тактичних підрозділів у їхнє пряме розпорядження. Це максимально скорочує час між прийняттям командиром піхотної чи десантної бригади, батальйону рішення на вогневе ураження виявлених скупчень сил і засобів противника та безпосередньо вогневим ударам по таких цілях.
Крім того, у нас впроваджена дієва практика, коли командувачі оперативно-тактичних та оперативних угруповань військ застосовують потужну артилерію загальної підтримки, яка їм підпорядкована, для виконання особливо важливих вогневих завдань, у комплексі з переданими іншим бойовим частинам та їхніми штатними артилерійськими системами. Першими у таких випадках вогонь відкривають якраз артсистеми натівського зразка, похибка яких під час стрільби не перевищує 10 метрів.
Попри те, що росіяни переважають нас у кількості ракетно-артилерійського озброєння, вони вже значно поступаються нам у точності та результативності виконання вогневих завдань.
Сподіваюся, що незабаром наша оборонна промисловість та війська повністю перейдуть на натівські калібри
— Сергію Миколайовичу, а якими Ви бачите артилерію ЗСУ, так би мовити, завтрашнього дня?
— Наразі ми серйозно вдосконалюємо фактично всю систему комплексної ракетно-артилерійської підтримки дій наземних військ. Триває й розроблення певних доктринальних документів. Ведуться державні конструкторські й виробничі роботи з удосконалення артилерійських та реактивних систем для їхнього переходу на натівські калібри та боєприпаси. Сподіваюся, що незабаром наша оборонна промисловість та війська повністю перейдуть на натівські калібри.
Має величезне значення актуалізована на практиці максимальна автоматизація всіх процесів бойового застосування ракетно-артилерійських засобів. Це допоможе командирам у прийнятті рішень, значно зменшить час на відкриття вогню, підвищить точність враження цілей. Останній чинник дуже важливий, бо ми повинні ювелірно вражати лише військові об’єкти, сили й засоби противника, не зачіпаючи мирне населення й вітчизняну інфраструктуру.
— Але ж це величезний обсяг робіт…
— Дійсно, не називаючи цифр, ми маємо перевести на натівські калібри доволі великий парк ракетно-артилерійських засобів. Але ми маємо це зробити. Бо маємо конкретні концепції переозброєння під різні калібри наших ракетно-артилерійських систем. ЗСУ наразі дуже динамічно розвиваються в концепції об’єднаної вогневої підтримки мотопіхотних, механізованих і танкових підрозділів.
Фото автора і з відкритих джерел
