Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
«Артилерія — це колективна зброя. А служба і життя — це командна гра»
Полковник Сергій Баранов очолив новостворену окрему 44-ту артилерійську бригаду в березні 2015-го, коли її підрозділи вже билися із окупантами на Донбасі. Під його командуванням ця частина, на озброєнні якої перебувають переважно далекобійні гармати великих калібрів, уславилася неординарним бойовим шляхом.
44-та нищила агресора поблизу населених пунктів Червоний Партизан, Озерянівка, Нелипівка, Артемове, Новгородське, Дзержинськ, Зайцеве, Вуглегірськ, Логвинове, а також під час Дебальцевської операції.
Нині учорашній комбриг здобуває вже четверту (!) за ліком вищу освіту. Цього разу — стратегічного рівня, як слухач Національного університету оборони імені Івана Черняховського.
АрміяInform — перше видання, якому Сергій Миколайович дав розгорнуте інтерв’ю за весь час війни.
«Кити» сучасної артилерії: максимальна автоматизація, новітні цифрові розробки для артрозвідки і автоматизованих систем управління вогнем і засобів контрбатарейної боротьби
— Пане полковнику, давайте поговоримо про ваш вибір професії. Чому Ви стали саме артилеристом?
— Насамперед завдяки хисту до математики й узагалі точних наук. До того ж артилерія присутня у всіх родах та видах війська: ти можеш служити у десанті, і в морській піхоті, будь-де. Про цей вибір не жалкував жодного разу, особливо в наші дні. Бо наразі держава, її оборонне відомство активно розвивають ракетно-артилерійську складову ЗСУ, і ми маємо всі можливості в осяжному майбутньому перетворитися на дуже потужний стримуючий фактор для агресора. Це надихає.
— Нині українські артилерійські підрозділи оснащені хорошими комплексами контрбатарейної боротьби й автоматизованого управління вогнем. А чи вміють сучасні гармаші робити розрахунки для пострілу по-дідівськи, «у голові».
— На моє переконання, це обов’язкове вміння кожного артилериста —від командира гармати до комбрига. Утім, я стою за максимальну автоматизацію в артилерії, впровадження новітніх цифрових розробок для артрозвідки і автоматизованих систем управління вогнем, усіх засобів контрбатарейної боротьби.
Командири рівня від дивізіону і вище повинні мати змогу керувати вогнем максимально ефективно. Тому забезпечення буквально всіх артилерійських частин сучасними зразками зазначеного обладнання вважаю надважливим! Адже навіть за наявного озброєння наші бойові спроможності одразу зростуть на 30–40 відсотків.
Ворог, бодай по крихтах, відслідковує будь-яку інформацію про артилерійську бригаду з усіх можливих джерел
— Сергію Миколайовичу, мої численні знайомі з 44-ї бригади одностайно стверджують, що Ви жорстко забороняли підлеглим бути активними в соцмережах та обережними зі ЗМІ, та й самі відзначалися в інформаційному просторі лише за необхідності…
— Це логічно і конче потрібно. Артилерійська бригада, як правило, є основою артилерійської групи та головною вогневою міццю оперативно-тактичного угруповання військ. Відповідно, ворог бодай по крихтах, відстежує будь-яку інформацію про неї з усіх можливих джерел.
Уявіть, що через необережні дописи чи розміщені в мережах світлини йому вдалося вирахувати місцерозташування командного пункту. Його знищення призвело б до тимчасової втрати управління підрозділами бригади, залишило б на деякий термін без артилерійської підтримки піхоту. Наслідки були б непередбачувані.
— До заборони у бригаді поставилися з розумінням?
— Більш ніж, бо до того мав місце цікавий в сенсі інформаційної війни прецедент. Один з наших дивізіонів почав активно співпрацювати з українським національним телеканалом. Його командир дозволив журналістам знімати сцени реальної бойової роботи батарей, брати у хлопців інтерв’ю. Ми жодного разу не вели вогонь по населених пунктах, але ж сучасні цифрові технології дозволяють легко зробити біле чорним. Росіяни використали матеріали сюжетів про дивізіон для створення брудних фейків. Внаслідок слідчий комітет Росії відкрив на командира дивізіону кримінальне провадження за статтями про військові злочини. А їхні силовики цинічно переслідували чималу російську рідню нашого майора.
«Ми здатні витрачати на визначення координат противника і відкриття вогню у відповідь максимум одну-дві хвилини»
— Якою Ви свою бригаду прийняли і якою зробили впродовж війни?
— Оцінити по-справжньому це можуть мої старші командири або побратими. Безумовно, це вже інша за спроможностями частина. Але я задоволений як цілком боєздатною бригадою зразка березня 2015-го, так і нинішньою.
На мій погляд, вона крокує в ногу із часом, насамперед за рахунок набутої професійності та бойового досвіду більшості особового складу й стовідсоткової укомплектованості засобами розвідки, контрбатарейної боротьби й управління вогнем. Ми здатні витрачати на визначення координат противника та відкриття вогню у відповідь максимум одну-дві хвилини. Добре навчилися командній роботі. Як то кажуть, артилерія — це колективна зброя, а служба і життя — це саме командна гра.
— Запитання, яке більше спрямоване на цивільних читачів: хто у артилерійському розрахунку головний?
— Один із радянських полководців Другої світової сказав так: «Цю війну виграли я та мої сержанти». Звичайно, головним є командир гармати, який безпосередньо готує і навідників, і весь розрахунок. У районі бойових дій ми постійно застосовували практику так званих чергових гармат. Сержант не проводив розрахунки для пострілу, користуючись цілевказівками старших командирів. Одначе, він самостійно відповідав за боєготовність гармати, вчасну реакцію розрахунку на команду відкрити вогонь, точне наведення гармати в ціль. Особливо — під час контрбатарейної боротьби.
За час війни захистив дипломи магістра з економіки і правоохоронної діяльності
— Чи почуваєтеся Ви, учорашній комбриг і полковник з кількома вищими освітами, так би мовити, «школяриком за партою» в Національному університеті оборони?
— Життя влаштоване так, що людина, яка перестає здобувати нові знання, майже одразу перестає існувати у професійному тренді. Дуже люблю вчитися, тому за час війни захистив дипломи магістра з економіки та правоохоронної діяльності. Нині вивчаю військове мистецтво стратегічного рівня. Це надзвичайно цікаво, тим більше, що переважна кількість викладачів і слухачів мають серйозний бойовий досвід.
Тому частина занять має дискусійний характер, коли ми вільно обмінюємося думками на задані теми. До речі, приємно дивуюся викладачам, професурі поважного віку, які у 60–70 років наполегливо продовжують вчитися новому. Наприклад, вони самостійно опанували англійську й вільно спілкуються з представниками НАТО в Україні, беруть участь у розробці доктринальних документів.
Пів години на день — на читання англійських детективів мовою оригіналу
— А у Вас як із англійською?
— Тридцять хвилин на день присвячую англійським детективам, які читаю мовою оригіналу. Це розширює обсяг англійської лексики, поглиблює знання й відчуття мови.
— Знаю, що демобілізовані та діючі вояки 44-ї бригади надзвичайно пишаються тим, що ви їх знаєте особисто, на імена…
— Це приємно. На передовій жив практично в таких же умовах, як і підлеглі, іноді навіть виконував обов’язки номеру розрахунку гармати. Зв’язатися телефоном зі мною мали змогу всі. Я нормально реагував, скажімо, на дзвінок солдата посеред ночі. Інформація завжди була важливою, дрібницями хлопці не турбували.
— Якими були Ваші найгірший та найкращі дні на війні?
— Найгірші ті, у які командири підрозділів доповідали про втрати. Найкращі — коли після повернення в пункт постійної дислокації останній з моїх солдатів здавав зброю, речове майно та їхав у відпустку.
— Сергію Миколайовичу, що порадили б артилерійським офіцерам і сержантам щодо побудови військової кар’єри?
— Бути лідерами і професіоналами та безперервно вчитися. Щодо професійності маю таку формулу: артилерист повинен знати, що треба робити піхоті, краще, ніж вона сама. Бо ми готуємо пропозиції стосовно вогневого ураження противника так, щоб не зачепити своїх і забезпечити нашу спільну перемогу. Іноді жартома бажаю побратимам: «Щоби ви клали снаряд 152-го калібру білці в око за 28 кілометрів».
— Дякую за бесіду!
