Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Навесні 1939 року Сейм Карпатської України проголосив її політичну незалежність.
Так історично склалося, що впродовж століть українці, як писав Волошин, «були розкидані по багатьох імперіях, але прагнули незалежності від цих імперій і бути єдиною українською родиною». Українська громада, яка проживала на теренах Австро-Угорської імперії, не була винятком. Тож після її розпаду закарпатські українці, зважаючи на посилену мадяризацію, брак національних шкіл, почали активно виступати за об’єднання з іншими українськими землями.
За інформацією Українського інституту національної пам’яті, 21 січня 1919 року Народні Збори, учасниками яких стали понад 400 депутатів зі всього Закарпаття, проголосили злуку Карпатської України з Українською Народною Республікою.
— Це був неймовірний вибух національного піднесення, бажання возз’єднатись з братами з того боку Карпат, — вважає Іван Гоменюк — дослідник східноєвропейської історії. — Але не склалося, тому що Західноукраїнська Народна Республіка була занадто слабка і не хотіла входити в конфлікт ні з Угорщиною, ні з Румунією. УНР також було не до того — вона воювала як з червоними, так і білими росіянами, а також і з поляками. Тож у силу цих та інших причин закарпатські українці увійшли до складу Чехословаччини. На правах автономії. Проте він існував лише на папері. У 1920-1930 роках українська громадськість і політичні партії на Закарпатті, яке, як відомо, на той час не входило до складу срср, активно виступали за надання Карпатській Україні автономії, створення Української національної держави і возз’єднання у Соборній незалежній українській державі.
Врешті-решт складне міжнародне становище Чехословаччини і наростаюча боротьба українського населення за політичні права примусили чехословацький уряд погодитися надати Карпатській Україні статус автономної республіки. Проте незабаром значна частина Карпатської України була все ж приєднана до Угорщини. За цих умов столицю Карпатської України було перенесено до Хуста. У цій ситуації українцям не залишалося нічого іншого, як приступити для створення — для захисту державної незалежності й боротьби з угорськими терористичними формуваннями — власного війська.
Історики, які досліджують витоки створення і вкрай недовгого існування Карпатської України, стверджують, що значну допомогу в його створенні надала Організація Українських Націоналістів. Тим часом уряд А. Волошина активно здійснював заходи, спрямовані на розбудову української держави. Налагоджувалася робота промисловості, транспорту, торгівлі, українізувалась система освіти, видавнича справа, державна адміністрація. 12 лютого 1939 року відбулись вибори до Сейму Карпатської України, на яких абсолютну більшість голосів виборців здобули кандидати Українського Національного Об’єднання.
У ніч з 13 на 14 березня 1939 року Угорщина, за підтримкою гітлерівської Німеччини, розпочала відкриту агресію проти Карпатської України. А 15 березня 1939 року Сейм проголосив повну державну самостійність Карпатської України.
З перших же годин угорського вторгнення українське військо почало вести кровопролитні бої з переважаючими силами противника. Проте 16 березня 1939 року, зазнавши значних втрат, ворог зумів захопити Хуст, а вже 18 березня більша частина Карпатської України була окупована угорськими військами. Реальні бої з угорцями тривали до 22 березня, хоча в гірських районах загони «Карпатської Січі» продовжували боротьбу з угорськими регулярними частинами до кінця травня 1939 року. Отже, незалежна Карпатська Україна проіснувала всього 7 днів. Але й цей недовгий період став однією з найяскравіших сторінок багатовікової боротьби карпатських українців за встановлення української державності.
