Однак, сучасний воїн повинен не тільки знати способи точно «доставити» боєприпаси для ураження техніки чи живої сили противника, а й вміти захиститися від ворожих…
З Героєм України Дмитром Фінашиним на псевдо «Фін» ми зустрічаємося у столиці — тут він був проїздом: їхав до Кракова на протезування кінцівки, яку втратив минулого літа в боях з окупантами.
Дмитро приїхав на місце зустрічі на автівці — відсутність руки не стала на заваді чоловікові в бажанні вести активне життя. А його відкрита усмішка, прямий погляд та вміння жартувати над незручними ситуаціями відразу розташовує до себе. Про свої пригоди «Фін» розповідає з таким гумором та приповідками, наче переказує сюжет блокбастера…
Початок військової служби
2015 року Дмитро пішов добровольцем до Національної гвардії України. Деякий час чоловік охороняв громадський порядок у Києві, але згодом перевівся до батальйону оперативного призначення імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького на посаду оператора взводу аеророзвідки. Саме в той час він захопився балістикою та стрілецькою справою — незабаром обійняв посаду снайпера та отримав омріяну гвинтівку як штатну зброю…
Широкомасштабне вторгнення
23 лютого минулого року Дмитро Фінашин з побратимами прибув на ротацію до Попасної, що на Луганщині. Наступного дня вони мали їхати до Станиці Луганської. Утім, вранці плани кардинально змінилися — розпочалася широкомасштабна війна росії проти України. Група Дмитра опинилася на Харківщині — обороняли дамбу поблизу селища Оскол.
— Чекали там на ворожі танки. Поперек дамби поклали дві велетенські бетонні плити, щоб ускладнити їхнє можливе пересування, встановили протитанкові міни. А вже незабаром чуємо вибухи — росіяни таки завітали — підірвалися танк та БМП. Попри сильний снігопад, підняв безпілотник, веду його вздовж дороги, а там ворожа колона. Один з танків вже навівся на дамбу. Ми не стали зволікати, передали координати арті. Хлопці відпрацювали по ворогові з мінометів. Росіяни кілька разів поцілили в наш бік та відійшли. А наступного дня по нас почали працювати з РСЗВ, потім були авіанальоти. Але і це пережили, — посміхається Герой.
За три місяці з початку відкритої агресії росії, 23 травня 2022 року, підрозділ Дмитра отримав бойове завдання — зачистити лісосмугу поблизу села Яківлівка Донецької області. Там на українських бійців чекала ворожа засідка… Відходити довелось до сусіднього ліска під щільним вогнем окупантів, минаючи відстань близько 120 метрів полем. Один побратим Дмитра загинув, другий, «Азовчик», був поранений. Під час евакуації побратима «Фін» зазнав першого поранення:
— Ми із «Сократом» тягнули «Азовчика». Я тримав автомат, прикриваючи відхід. В якийсь момент ворожа куля пройшла крізь ствольну коробку автомата та розтрощила вказівний палець правої руки. Його тримала лише рукавиця. Наклали турнікет та продовжили евакуацію, — пригадує Дмитро.
Лунає черговий постріл — куля прилітає в ліву руку, розтрощивши чоловіку кістку передпліччя, зайшовши через корпус під ключицею та вилетівши назовні…
— На руку турнікет наклали, а ось рана в корпусі була під одягом. Її просто не було помітно, а вона сильно кровила — незабаром через крововтрату та біль я знепритомнів. Час від часу приходив до тями: хлопці вже тягнули мене, намагалися допомогти — було дуже спекотно, в нас почалося зневоднення. Вони давали мені жувати якусь траву, аби дати організму хоч трохи вологи. На обличчя також клали прохолодну траву…
В якийсь момент «Сократ» пішов вперед та наткнувся на орків. Вони його вбили, потім взяли радіостанцію та повідомили в ефір, що він мертвий, а всіх «трьохсотих» вони розстріляли. Тому рятувальну операцію побратими Дмитра припинили, викликали вогонь артилерії на поле бою, після чого росіяни відійшли. Згодом «Азовчик» поповз шукати іншу дорогу і загубився. У подальшому він вибрався живим з пекла того дня…
Пив воду з калюж та намагався відрізати пораненого пальця
А «Фін» залишився на полі бою сам.
— Повзти з двома пошкодженими руками було нереально. Півтора дня, коли ще залишалися якийсь сили, — намагався йти. Робив два-три кроки, непритомнів, приходив до тями і знову йшов… Вночі сильно замерзав — температура падала до 4 градусів тепла, а я був лише в мокрому від крові кітелі. Крім того, докучали комарі. Від них рятувала москітна сітка, яка була зі мною. Витративши купу сил, натягнув її на себе. На другий день поранена ліва рука набрякла так, що мені через нестабільну свідомість здавалося, що це ПКМ. А ще заважав пошкоджений палець — він тримався на шкірі, до рани набився якийсь бруд і трава. Я намагався його відрізати, але ніж постійно випадав із затиснутих колін — сил не вистачало. А ще хотілося пити — на щастя, в якийсь момент натрапив на калюжу в траві. Вода була застояна, протухла, віддавала сірководнем, але якою ж вона була смачною! Я підкладав як опору під себе поранену руку і пив, пив…
В якийсь момент у Дмитра почалося марення — перед ним з’являлися його хлопці, пропонували йому чай, колу, обіцяли врятувати, відвезти до шпиталю та зникали.
Так минуло два дні. Надія на порятунок танула — «Фін» розумів, що наступної ночі він не переживе… Але врятував чоловіка той факт, що мозок тримав його на одному місці — у районі, де відбувся бій; а просіка, де він перебував, була досить прохідною.
— Зранку 25 травня в один момент підіймаю голову і бачу групу з шістьох осіб, яка рухається в мій бік. Перша думка — орки, які однозначно мене вб’ють, а в траві навіть моє тіло потім ніхто не знайде. Намагався сховатися — здавалося, нібито вийшло… І тут чую: «Ти хто?», дивлюся — однострій український. Зрозумів, що ось — мій порятунок прийшов!
Дмитра врятували хлопці з окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. Вони доставили пораненого військового до стабілізаційного пункту, де йому надали першу допомогу. Там же він зміг повідомити дружину, батьків та побратимів, які вже два дні як «поховали» його, про те, що живий…
У польовому шпиталі «Фіну» ампутували руку та палець — врятувати їх було неможливо. Але про це Дмитро здогадувався і до цього — два дні з накладеним на кінцівку турнікетом не давали шансів…
Лікарі назвали дивом той факт, що Фінашин залишився живим
Наступним етапом евакуації стала лікарня Мечникова в Дніпрі. Лікарі назвали не інакше як дивом той факт, що Фінашин залишився живим — він мав зневоднення, погано працювали нирки, організм був вражений сепсисом, на ампутованій кінцівці розвилася гангрена. Аби ліквідувати гангрену, Дмитра оперували ще кілька разів. Але чоловік мав таку жагу до життя, що, попри побоювання медиків, ввечері після чергового операційного втручання, перебуваючи ще в реанімації, вже їв. А менше ніж за місяць він був виписаний на реабілітацію додому.
— Я був такий щасливий, що залишився на цьому світі, що мене майже не турбували фантомні болі, що буває дуже нечасто. Мені вистачило буквально кількох візитів до психолога, аби перебороти їх.
Дмитру дали відпустку на оздоровлення — прийшлося пройти реабілітацію, аби в повній мірі навчитися володіти координацією тілом без кінцівки. Тепер «Фін» займається протезуванням та не полишає думок повернутися на службу.
— Зараз я вважаюся непридатним до військової служби. Але коли мені встановлять протез, я буду обмежено непридатним у воєнний час. Я люблю свою роботу та хочу повернутися в стрій, аби і далі допомагати побратимам нищити «північних братів» — сам на поле бою я в вже навряд чи потраплю. Але навіть з однією рукою я можу бути і інструктором, можна повернутися й до батальйону на якусь адміністративну посаду — менеджерська робота нам теж потрібна.
Торік 6 жовтня Указом Президента Дмитру Фінашину було присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
«Фін» ділиться, що спочатку почував себе ніяково через той факт, що був удостоєний державної відзнаки.
— Це вища державна нагорода! А що зробив для цього я? Лише вижив там, де це було майже неможливо! Але коли довідався, що побратими надали подання на нагороду зі статусом «посмертно», а потім дізналися, що я вижив, і поміняли його зміст — заспокоївся.
Фото з архіву Дмитра Фінашина
