Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
— Не ображає позивний «Єврей»?
— Ні, це ж правда.
Так розпочалась наша розмова в далекому 2019-му. Вже тоді громадянин Ізраїлю Григорій Пивоваров мав чималий досвід боротьби за незалежність України.
Свій бойовий шлях Григорій почав весною 2014-го у складі батальйону «Айдар». Каже, що потрапив на війну завдяки своєму першому командирові «Італійцю», який загинув на 32-му блокпосту. Потім служив у «Правому секторі» і тільки у 2016-му йому вдалось офіційно підписати контракт з українським військом.
— Українська земля дійсно варта того, щоб за неї боротися, тут я побачив стільки небайдужих людей, — казав Григорій ще тоді…
Позитивного та ерудованого воїна не збило з обраного шляху навіть поранення, що дістав у 2018-му. Тоді чоловіка «підловив» ворожий снайпер. Та підлікувавшись, відразу повернувся на передову.
— Куля потрапила в ногу. «Хук», мій командир, вивів мене з позиції і повернувся керувати боєм. Пізніше його контузило, теж довелось евакуювати. Та головне, що зрештою ворог отримав по заслузі, — розповів Григорій.
Нині Григорій — сержант, командир штурмового взводу 24-го окремого штурмового батальйону ЗСУ «Айдар». За рік широкомасштабного вторгнення отримав вже два ордени «За мужність» — ІІІ і ІІ ступенів. За цей час його підрозділ пройшов бої під Волновахою, Маріуполем, Вугледаром. Тепер героїчно воюють у Бахмуті.
Чоловік зізнається, багато пережитого за цей рік залишиться в його пам’яті назавжди. Це те, як зовсім молоді хлопці боролись, як справжні леви, як командири ухвалювали нетипові хитрі рішення, маневрували, грали з противником… А ще ніколи не забуде побратимів, яких уже немає з нами, але завдяки яким Україна продовжує свою боротьбу за незалежність.
— Чим довше перебуваю у країні, тим більше розумію, заради чого. Мрію після перемоги показати численним туристам красу та велич уже моєї України.
