Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
105 років тому вперше в історії українці відзначали Шевченківське свято у власній незалежній державі. Так само, як і нині, урочистості відбулися за умов відсічі російської агресії — щойно в перші дні березня 1918 року українські війська звільнили від більшовицьких окупантів Київ. Це надало святкуванню особливого значення, однак не вберегло його від цікавого недогляду, внаслідок якого Великого Кобзаря вшанували на день пізніше, ніж мали б.
6 березня 1918 року уряд Української Народної Республіки — Рада Народних Міністрів — надав традиційним Шевченківським роковинам статус національного свята, яке слід офіційно відзначати на державному рівні. В урядовій ухвалі зазначалося, які заходи та як саме мають відбутись, а також наголошувалось, що до святкування мають долучитися всі міністерства.
День 26 лютого (Шевченківське свято) святкується як національне свято. В цей день всі урядові установи повинні бути закриті. У всіх школах повинні бути улаштовані лекції, бесіди і концерти на тему про Шевченка (в) національному громадському і соціальному значенні. Всі урядові установи і будинки на Україні повинні бути украшені прапорами. В оперному театрі повинен бути влаштований урочистий спектакль. Всі міністерства повинні вжити всіх заходів до виконання цього. (З протоколу засідання Ради Народних Міністрів від 6 березня 1918 року).
Документ є цікавим свідченням тяглості традиції та певної календарної плутанини, яка виникла внаслідок усталеної серед українців звички святкувати Шевченківські дні наприкінці лютого. Оскільки за юліанським календарем день народження Тараса Шевченка припадає на 25 лютого, а роковини смерті поета — на 26 лютого, то і відзначали їх традиційно саме в ці дати. Визначивши день нового національного свята, звиклі до усталених дат урядовці не звернули належної уваги на нещодавно здійснену Центральною Радою календарну реформу, за якою відбувся перехід на новий стиль літочислення, і традиційно вказали її за юліанським календарем.
Додаткові роз’яснення, які визначили дату святкування Шевченківського дня вже за новим стилем — григоріанським календарем — було зроблено 7 березня 1918 року, коли Народний міністр Внутрішніх справ Павло Христюк видав розпорядження губерніальним та повітовим комісарам. Днем святкування у ньому було визначено 11 березня за новим стилем.
Як бачимо, перерахунок дати зі старого на новий стиль літочислення було зроблено з урахуванням розбіжності між юліанським та григоріанським календарями, яка існувала станом на початок ХХ століття. Натомість для ХІХ століття, коли жив Тарас Шевченко, перерахунок слід було робити інакше, додаючи до дати за старим стилем менше число днів. Тоді день народження поета — 25 лютого 1814 року за юліанським календарем — відповідало 9 березня за календарем григоріанським, а день його смерті 26 лютого 1861 року за старим стилем припадав на 10 березня за стилем новим.
Так внаслідок календарної плутанини вперше в незалежній Україні Шевченківське свято відзначили із запізненням на один день — 11 березня 1918 року.
