Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
16 лютого 1918 року (за так званим старим стилем — юліанським календарем) частини Армії Української Народної Республіки вступили до визволеного від військ радянської росії Києва. Того ж дня, на виконання закону Центральної Ради від 12 лютого, відбувся перехід на нову систему відліку часу — числення календарних днів почали здійснювати за новим стилем (григоріанським календарем), а годинники перевели на середньоєвропейський час. 16 лютого стало 1 березня.
Мала Рада ухвалила наступний текст закону: «1. Завести в Українській Народній Республіці нове (григоріанське) числення часу з 16 лютого 1918 р. 16 число лютого рахувати першим числом місяця березоля (марта). 2. Одночасно з цим в Українській Народній Республіці вводиться середньоєвропейський час: 12 год. для Петроградського меридіану з 1 березоля нового стилю рахувати за 10 год. 52 хв. ранку і згідно з цим в усій Українській Народній Республіці перевести стрілки годинників». (з Протоколу засідання Малої Ради, 12 (25) лютого 1918 р., м. Коростень).
Зсунувши календар на 13 днів уперед і годинникову стрілку на 1 годину та 8 хвилин Центральна Рада майже на два тижні прискорила прихід весни до України. Також реалізована календарна реформа сприяла зближенню України з Європою, яка давно вже вела відлік часу за західноєвропейським календарем і середньоєвропейським часом, що було «дуже важно при тісних стосунках з європейськими державами».
Переважна більшість українців дізнались про календарні зміни з опублікованих наступного дня — 2 березня 1918 року — нових чисел найбільш популярних тогочасних українських газет «Народня воля» і «Нова Рада», які інформували читачів про календарну реформу і пояснювали її потребу та значення.
Того таки 1 березня 1918 року, коли частини Армії УНР вступали до Києва, Центральна Рада, яка перебувала в той час у Житомирі, ухвалила закон про запровадження в Україні нової грошової одиниці — гривні.
За основну грошову одиницю прийняти гривню, що має містити 8,712 долі щирого золота; гривня ділиться на 100 шагів; 2 гривні відповідають 1 карбованцеві емісії 1917 р. (із Закону про грошову одиницю, биття монети та друк кредитових державних білетів від 1 березня 1918 року).
Перші повідомлення про грошову реформу з’явились у періодиці за кілька днів після ухвалення закону — 3 березня 1918 року. У них роз’яснювалось, що метою запровадження гривні є наближення української валютної системи до західноєвропейської шляхом зменшення номінальної вартості основної грошової одиниці. Це мало сприяти налагодженню економічних відносин між Україною та іншими країнами Європи.
Так модерний календар і нова національна валюта прийшли до українців одночасно із визволенням Києва — у перший день весни 1918 року. Обидві реформи покликані були сприяти інтеграції України до спільноти європейських держав і мали далекосяжні наслідки — сьогодні у вільній Україні ми лічимо дні за григоріанським календарем і розраховуємось гривнею як офіційною державною валютою.
