У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Військовослужбовиця окремої механізованої бригади «Холодний Яр» Юлія одягнула український однострій шість років тому. До цього жінка десять років працювала за фахом «бухгалтерський облік», а потім поставила рідних перед фактом про те, що приєдналася до лав ЗСУ.
— Я все життя прожила у військовому містечку, батько був військовим, мати дотична до армії — вона обіймає посаду головного бухгалтера Будинку офіцерів, тому все вийшло саме собою. Звичайна річ звичайної української жінки, яка все життя мала, хоч і непряме, але відношення до ЗСУ. Крім того, я для себе давно вирішила, що маю захистити доньку від російських нелюдів — якщо я не буду боронити Україну на передовій, ворог опиниться тут, у середині країни, не залишивши нікого в живих. У принципі, Буча, Бородянка, Ізюм, Маріуполь тощо довели мою правоту…
На початку військової кар’єри дівчина обіймала посаду зв’язківця в окремому мотопіхотному батальйоні бригади, але вже за пів року стала командиром відділення зв’язку, потім — очолила піхотний підрозділ. Позаминулого року Юлія закінчила курси оператора БПЛА та до поранення, будучи командиром зв’язківців мінометної батареї, залучалася до аеророзвідки та корегування вогню по ворожих цілях з повітря.
На запитання — наскільки їй складно обіймати командирську посаду, дівчина відповідає:
— Коли ти одягаєш однострій, поняття статі відразу зникає — виконуєш обов’язки на рівні зі всіма.
Підлеглі з великою повагою ставляться до Юлії — коли це потрібно, вона проявляє командирські якості — може «всипати по саме не хочу», але в той же час завжди знайде добре слово для побратимів, аби підтримати їх у скрутну хвилину, підмінити на чергуванні, коли хтось захворів або з якихось причин не може заступити на пост. Іноді вона балує підлеглих смаколиками, приготовленими власноруч, і навіть опанувала перукарське мистецтво, роблячи товаришам на передовій, прямо в окопах, стильні зачіски. А хлопці відповідають їй взаємністю, налагоджуючи елементарний побут на нових позиціях — тут завжди є чиста вода, вогонь, аби її нагріти, щоб помитися, або вологі серветки, якщо умови більшого не дозволяють.
Широкомасштабне вторгнення Юлія у складі бригади зустріла на Сумщині.
— Наш батальйон отримав завдання закріпитися на кордоні з росією в районі Великої Писарівки. Але ми не встигли доїхати — зустріли ворога в Охтирці. Побратими займали оборону, а я з товаришем їздила по околицях, намагаючись визначити рух ворожих колон. Ми тоді виявили росіян у Тростянці, яких потім наші підрозділи і знищили.
У подальшому Юлія залучалася до виконання різноманітних завдань — від забезпечення зв’язку через посилену радіостанцію між підрозділами і командуванням, аеророзвідки — за інформацією її команди було знищено не одну одиницю ворожої техніки, до координації з місцевою владою.
Наприкінці весни «холодноярівців» було перекинуто на Харківщину. Підрозділ Юлії закріпився на позиціях поблизу Барвінкового. Військовослужбовиця разом із побратимом виконувала роль такої собі посередницької ланки — вона розташовувалася в містечку та автівкою доставляла БК на позиції, евакуйовувала поранених, вирішувала безліч службових питань.
2 червня минулого року, під час виконання чергової задачі, машина Юлії підірвалася на протитанковій міні, а сама дівчина дістала тяжке поранення нижніх кінцівок.
— Ми рухалися звичайним маршрутом — тією дорогою за день проїжджає близько пів сотні автівок. Але нам не пощастило — ми наїхали на ПТМ-1. Мінування даним видом боєприпасів відбувається за допомогою реактивних систем залпового вогню або вертолітною системою дистанційного мінування. Найімовірніше, ворог закидав місцевість «огірками» напередодні.
Дівчина згадує момент підриву — вибух, горіть автівка, а лобове скло сиплеться дрібними осколками в обличчя… Наступне, що зрозуміла Юлія —вона не відчуває ніг.
— Водій, який, на щастя, не постраждав, розблокував двері, що були покручені через вибух, витягнув мене з кабіни та переніс до найближчої лісосмуги. Вже там наклав на пошкоджені кінцівки турнікети та побіг на допомогу — наші телефони згоріли, а рації, як на зло, не було.
Дівчину було евакуйовано до найближчого стабілізаційного пункту, де їй надали першу медичну допомогу. Переправлення до шпиталю Юлія майже не пам’ятає — подіяло знеболювальне, якими накачали її організм, та крововтрата.
А потім була веретениця лікарень — Юлії зробили вже одинадцять операцій: розірвана на шмаття вибуховою хвилею шкіра потребувала пересадки, серйозних пошкоджень дістали обидві ноги, але особливо постраждала ліва — п’яткова кістка була роздроблена вщент, мова йшла про ампутацію. Врятувати ногу погодився хірург-травматолог у Київському Інституті травматології та ортопедії — від самого коліна до стопи він вкрутив титановий штифт, навколо якого із залишків розтрощеної кістки сформував п’ятку.
Наразі Юлія реабілітується після поранення — шлях до одужання ще довгий. Але, не дивлячись на весь біль, який вона пережила впродовж останніх 9 місяців, дівчина не шкодує про обраний шлях української військової та не падає духом.
— Ситуація вже сталася. Можна впасти духом, а можна жити щасливим життям, навіть маючи статус людини з обмеженими можливостями — потрібно лише знайти в собі сили пристосуватися до обставин. А взагалі-то я впевнена, що незабаром повернуся на службу. Без армії не уявляю свого життя! — ділиться військовослужбовиця.
Фото з архіву героїні
Відео надано пресслужбою Окремої механізованої бригади «Холодний Яр»
