Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Військовослужбовиця окремої механізованої бригади «Холодний Яр» Юлія одягнула український однострій шість років тому. До цього жінка десять років працювала за фахом «бухгалтерський облік», а потім поставила рідних перед фактом про те, що приєдналася до лав ЗСУ.
— Я все життя прожила у військовому містечку, батько був військовим, мати дотична до армії — вона обіймає посаду головного бухгалтера Будинку офіцерів, тому все вийшло саме собою. Звичайна річ звичайної української жінки, яка все життя мала, хоч і непряме, але відношення до ЗСУ. Крім того, я для себе давно вирішила, що маю захистити доньку від російських нелюдів — якщо я не буду боронити Україну на передовій, ворог опиниться тут, у середині країни, не залишивши нікого в живих. У принципі, Буча, Бородянка, Ізюм, Маріуполь тощо довели мою правоту…
На початку військової кар’єри дівчина обіймала посаду зв’язківця в окремому мотопіхотному батальйоні бригади, але вже за пів року стала командиром відділення зв’язку, потім — очолила піхотний підрозділ. Позаминулого року Юлія закінчила курси оператора БПЛА та до поранення, будучи командиром зв’язківців мінометної батареї, залучалася до аеророзвідки та корегування вогню по ворожих цілях з повітря.
На запитання — наскільки їй складно обіймати командирську посаду, дівчина відповідає:
— Коли ти одягаєш однострій, поняття статі відразу зникає — виконуєш обов’язки на рівні зі всіма.
Підлеглі з великою повагою ставляться до Юлії — коли це потрібно, вона проявляє командирські якості — може «всипати по саме не хочу», але в той же час завжди знайде добре слово для побратимів, аби підтримати їх у скрутну хвилину, підмінити на чергуванні, коли хтось захворів або з якихось причин не може заступити на пост. Іноді вона балує підлеглих смаколиками, приготовленими власноруч, і навіть опанувала перукарське мистецтво, роблячи товаришам на передовій, прямо в окопах, стильні зачіски. А хлопці відповідають їй взаємністю, налагоджуючи елементарний побут на нових позиціях — тут завжди є чиста вода, вогонь, аби її нагріти, щоб помитися, або вологі серветки, якщо умови більшого не дозволяють.
Широкомасштабне вторгнення Юлія у складі бригади зустріла на Сумщині.
— Наш батальйон отримав завдання закріпитися на кордоні з росією в районі Великої Писарівки. Але ми не встигли доїхати — зустріли ворога в Охтирці. Побратими займали оборону, а я з товаришем їздила по околицях, намагаючись визначити рух ворожих колон. Ми тоді виявили росіян у Тростянці, яких потім наші підрозділи і знищили.
У подальшому Юлія залучалася до виконання різноманітних завдань — від забезпечення зв’язку через посилену радіостанцію між підрозділами і командуванням, аеророзвідки — за інформацією її команди було знищено не одну одиницю ворожої техніки, до координації з місцевою владою.
Наприкінці весни «холодноярівців» було перекинуто на Харківщину. Підрозділ Юлії закріпився на позиціях поблизу Барвінкового. Військовослужбовиця разом із побратимом виконувала роль такої собі посередницької ланки — вона розташовувалася в містечку та автівкою доставляла БК на позиції, евакуйовувала поранених, вирішувала безліч службових питань.
2 червня минулого року, під час виконання чергової задачі, машина Юлії підірвалася на протитанковій міні, а сама дівчина дістала тяжке поранення нижніх кінцівок.
— Ми рухалися звичайним маршрутом — тією дорогою за день проїжджає близько пів сотні автівок. Але нам не пощастило — ми наїхали на ПТМ-1. Мінування даним видом боєприпасів відбувається за допомогою реактивних систем залпового вогню або вертолітною системою дистанційного мінування. Найімовірніше, ворог закидав місцевість «огірками» напередодні.
Дівчина згадує момент підриву — вибух, горіть автівка, а лобове скло сиплеться дрібними осколками в обличчя… Наступне, що зрозуміла Юлія —вона не відчуває ніг.
— Водій, який, на щастя, не постраждав, розблокував двері, що були покручені через вибух, витягнув мене з кабіни та переніс до найближчої лісосмуги. Вже там наклав на пошкоджені кінцівки турнікети та побіг на допомогу — наші телефони згоріли, а рації, як на зло, не було.
Дівчину було евакуйовано до найближчого стабілізаційного пункту, де їй надали першу медичну допомогу. Переправлення до шпиталю Юлія майже не пам’ятає — подіяло знеболювальне, якими накачали її організм, та крововтрата.
А потім була веретениця лікарень — Юлії зробили вже одинадцять операцій: розірвана на шмаття вибуховою хвилею шкіра потребувала пересадки, серйозних пошкоджень дістали обидві ноги, але особливо постраждала ліва — п’яткова кістка була роздроблена вщент, мова йшла про ампутацію. Врятувати ногу погодився хірург-травматолог у Київському Інституті травматології та ортопедії — від самого коліна до стопи він вкрутив титановий штифт, навколо якого із залишків розтрощеної кістки сформував п’ятку.
Наразі Юлія реабілітується після поранення — шлях до одужання ще довгий. Але, не дивлячись на весь біль, який вона пережила впродовж останніх 9 місяців, дівчина не шкодує про обраний шлях української військової та не падає духом.
— Ситуація вже сталася. Можна впасти духом, а можна жити щасливим життям, навіть маючи статус людини з обмеженими можливостями — потрібно лише знайти в собі сили пристосуватися до обставин. А взагалі-то я впевнена, що незабаром повернуся на службу. Без армії не уявляю свого життя! — ділиться військовослужбовиця.
Фото з архіву героїні
Відео надано пресслужбою Окремої механізованої бригади «Холодний Яр»
