Упродовж цього періоду новобранець проходить не лише фізичне тренування, а й внутрішнє становлення — вчиться діяти в колективі, працювати під тиском, приймати відповідальність і мислити як воїн….
Як відомо, нині наші танкісти навчаються у країнах НАТО — опановують танки Leopard. Серед українців — старший сержант Євген Мартинюк з окремої танкової бригади імені Костянтина Пестушка. Євген — досвідчений воїн, на фронті з літа 2014 року. Він був в екіпажі Героя України Євгена Сидоренка, разом з ним проривався крізь оточення росіян. За ті бої був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Своїми враженнями від навчань він поділився з кореспондентом АрміяInform.
— Євгене, які маєш перші враження від Leopard-2 порівняно, наприклад, з Т-64 або Т-72?
— Leopard-2 — не такий, як ми звикли. По-перше, дуже мало часу від запуску до можливості рушати. Стартує швидше, ніж Т-80, фактично, як машина — ключ повернув і поїхав. Для комфорту водія та екіпажу є пічка-«Вебаста», щоб танкісти не мерзли. По-друге, двигун потужніший, ніж у нас — 1500 «коней». І хоч танк важчий, ніж Т-64, динаміка його руху вражає. Можу сказати, що танк дуже швидко рушає з місця, що вперед, що назад і також дуже швидко набирає швидкість.
Несподіванкою виявилося і те, що на ньому стоїть коробка-автомат — вона дуже чутлива і миттєво реагує на перемикання. Танк рухається однаково легко як уперед, так і назад. Leopard-2 може переміщатися 70 км/год по шосе, 50 км/год бездоріжжям, задній хід — 31 км/год. В умовах, коли треба швидко відійти з позиції, це неабиякий плюс. Т-64 або Т-72 заднім ходом рухаються зі швидкістю, добре, якщо 5 км/год. Керування танком Leopard-2 відбувається не важелями, а штурвалом. Я сидів за штурвалом і навіть здивувався, коли почав розворот — вмикається муфта і танкові гусениці починають рухатися назустріч одна одній, тому танк розвертається буквально на місці. До того ж, щоб двигун замінити і поїхати знову в бій (якщо двигун вийшов з ладу), потрібно всього 40 хв.
— А що скажеш про озброєння танка та умови роботи екіпажу в бою?
— Про 120-мм гармату скажу коротко — як снайперська гвинтівка. Вогонь можна вести вдень на дистанціях до 5 км, вночі — до 4 км. Тепловізор працює так, що ми можемо ідентифікувати ціль до 4 км. Місця всередині танка значно більше, ніж у нас, заряджаючий може навіть лягти поспати. У механіка більше місця, і командир, і навідник нормально почуваються. Сидіння в механіка більше, ніж у нас, у командира, у навідника теж зручні робочі місця. Що цікаво — баштові люки не відкидні, а зсувні: 2 — у башті, 1 — у механіка-водія. Усередині з погляду ергономіки все теж набагато зручніше, ніж ми звикли. Усе керування на джойстиках, командир джойстиком може повертати башту. Повний оберт башти займає лише 9 секунд. Боєукладки в танка дві. Одна розташована в задній ніші за баштою, відокремлена броньованою перегородкою, і додаткова — біля механіка зліва внизу.
Боєкомплект гармати становить 42 унітарні постріли, з них 15 розташовані в кормовій ніші за перегородкою, і 27 — ліворуч від мехвода.
—Як відбуваються заняття?
— Ми навчаємось 13 годин. Вільного часу немає. Затемна пішли, уночі прийшли. Щодо умов проживання — у кожного своя кімната. Телевізор, холодильник, стіл, шафа, умивальник, душ, туалет.
До обіду ми вчимо характеристики машини, після обіду — на тренажері розбираємо і збираємо агрегати. Вивчаємо електрообладнання, двигуни, захист — словом, різні системи. На тренажерах є можливість вводити несправності. Ми вчимося шукати пошкодження електропроводки, де що згоріло чи замкнуло. Самі інструктори кажуть, що їм все подобається, як ми робимо. Коли ми замінили двигун швидше, ніж за планом — були шоковані. Інструктори працюють через перекладачів — переважно це казахські німці, які багато років тому виїхали до Німеччини.
Годують нас три рази на день. Форму видали, по 2 комплекти: літня, зимова та по 2 ремонтні комбінезони, 2 спортивні костюми, шорти, футболка, штани. Є кросівки, берці також видали.
Фото Євгена Мартинюка та з мережі Інтернет
