Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 30 вересня 2025 року Президент України присвоїв 42 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України почесне…
Сьогодні на захисті України стоять не лише її громадяни, але й чимало небайдужих іноземців, які не змогли лишитись осторонь боротьби незалежної держави в центрі Європи проти агресивної і кровожерної росії. Одним із таких є Дзмітрій із позивним «Зубр», який народився і виріс у Мінську, а нині служить в одній з військових частин Сил підтримки Збройних Сил України. Він не один рік воює за Україну та лише нещодавно дізнався, що його дідусь народився у Бахмуті.
Його історія в Україні розпочалось ще з часів Майдану. Коли чоловік побачив відео, як студентів б’ють беркутівці, відразу поїхав до України.
— Я розумів, що люди хочуть справедливості, що тут Євромайдан. Для мене, як білоруса, і в цілому для Білорусі, було вигідно, щоб Україна пройшла шлях євроінтеграції, адже у нас тоді з’явиться ще один сильний сусід, який є членом ЄС, — розповідає «Зубр».
Початок російсько-української війни
До війни в Україні армія бійця не цікавила взагалі. Він говорить, що навіть не служив строкову службу в Білорусі. Проте з початком російсько-української війни погляди «Зубра» змінилися.
— У 2014 році я працював у москві, і коли росія розпочала війну в Україні, ми з товаришами в центрі країни-окупанта активно виступали проти прихильників «руского міра», нас поліція неодноразово затримувала. Але через наше білоруське громадянство майже відразу відпускали, — каже військовослужбовець.
Коли розпочалась російсько-українська війна, його дружина народила донечку. Тому на війну чоловік пішов у 2015 році.
— Мені здавалось у 2014 році, що влітку все закінчиться. Проте неодноразово я чув від своїх друзів, що війна триватиме мінімум 5 років. Для мене це було дико. Але коли зрозумів, що війна затягнеться надовго, я без вагань зібрав речі і поїхав в Україну, — згадує захисник.
Протягом року «Зубр» навчався в «Азові», і коли чоловік вже був готовий до бойових дій, підрозділи вивели з Широкиного. Боєць не зміг сидіти в тилу, бажання воювати та нищити російських окупантів перемогло.
— Я почав шукати інший підрозділ. У 2016 році я долучився до «Правого сектору» у взвод «Да Вінчі» (Дмитро Коцюбайло. — Авт.). Там нас, білорусів, було тоді троє: я, «Ганс» (Дмитро Рубашевський. — Авт.) і «Тур» (Олексій Скобля. — Авт.), який загинув у боях за Мощун у березні 2022 року, — розповідає захисник.
У складі «Правого сектору» захисник брав участь у бойових діях у Мар’їнці та Авдіївці.
— У 2018 році підписав контакт з окремою механізованою бригадою імені князя Романа Великого. За час служби я весь час був у розвідувальних підрозділах. Одного разу командування мене направило в Центр розмінування для підвищення рівня в саперній справі. До того з вибухонебезпечними предметами справу мав дуже рідко, хоча ця тема завжди була для мене дуже цікавою. Після навчання повернувся у свою бригаду, і мене призначили у взвод інженерної розвідки, — згадує «Зубр».
…24 лютого я зустрів у Бельгії…
У 2021 році, коли закінчився контракт, «Зубр» вирішив закінчити кар’єру військового, чи принаймні зробити перерву у службі. Після лікування у Старокостянтинівському військовому шпиталі, де йому діагностували посттравматичний синдром, чоловік вирішив переїхати до Європи. Але початок широкомасштабного вторгнення росії в Україну знову повернув Дзмітрія у стрій.
— 24 лютого я зустрів у Бельгії. Як тільки дізнався про те, що росія розпочала широкомасштабне вторгнення, я не вагаючись зібрав речі і 25 лютого вже був в Україні, — розповідає військовослужбовець.
У бойових діях «Зубр» почав брати участь з початку березня.
— Завдяки старим зв’язкам я вийшов на побратимів із «Правого сектору», і ми з групою снайперів почали працювати на Київщині — це Мощун, Ірпінь. За тиждень до того, як росіяни відступили з Київщини, у нас був бій, ми спільно з підрозділом НГУ «Омега» тримали будівлю в Ірпені, прикривали фланг. По нас постійно працював ворожий танк, і під час одного з обстрілів загорілася будівля, наша позиція була на сьомому поверсі. Один із нас трьох побіг вниз розвідати можливі шляхи евакуації. З іншим ми вилізли через вікно і лежали на парапеті, я думав, і вже був готовий до того, що доведеться стрибати вниз. Та вчасно повернувся наш третій і сказав, що є можливість прорватися через палаючий вогнем п’ятий поверх. Пощастило, що я перед цим знайшов пляшку «Фанти». Ми облили ганчірки тією водою, прикрили обличчя і вибігли. Довелось облаштовувати швидко нові позиції, адже російська піхота наступала, — згадує воїн.
…Ми були одними з перших, хто побачив наслідки «руского міра» у Бучі…
Коли захисник зрозумів, що під Києвом бої вже вщухають, вирішив пристати до своїх братів-білорусів, які на той момент формували окремий підрозділ. «Зубр» включився у формування на той момент батальйону імені Кастуся Калиновського, де обійняв посаду начальника розвідки.
— Під Києвом ми брали участь у зачистці Бучі разом з іншими підрозділами Сил оборони України. Коли заходили, люди сказали, що росіяни за дві години до цього масово повтікали. Ми були одними з перших, хто побачив наслідки «руского міра» у Бучі. Навколо — десятки тіл загиблих цивільних людей, які лежали вже не один тиждень. Це, звісно, жахлива картина, — розповідає боєць.
Після звільнення Київщини «Зубр» ще брав участь у боях на Півдні.
— Згодом мій давній хороший друг запропонував перевестися до одного із підрозділів Сил підтримки. Мовляв, їм дуже потрібні інженери зі знанням саперної справи. Я погодився і не шкодую. Мій підрозділ виконував досить складні завдання у Чорнобильській зоні. Там ми займались інженерною розвідкою, відшуковували і наносили на карту ворожі мінні поля, а їх там чимало, повірте. Кожен новий підрозділ окупантів, який туди заходив, першим ділом мінував місцевість, — розповідає захисник.
Минулого року «Зубр» отримав паспорт громадянина України. Восени закінчив навчання на лідерських курсах сержанта. Нині боєць рветься у бій де найгарячіше, на Бахмутський напрямок.
— Воюючи за Україну вже стільки років, я лише нещодавно дізнався від свого батька, що мій дід народився у Бахмуті. Тому для мене особливо важливо обороняти Бахмут і нищити орків там. Я люблю свою Білорусь, тому захищаю сьогодні Україну. Вірю і знаю, що перемога за українським народом, а я лише докладатиму всіх зусиль, щоб її наблизити, — каже захисник.
Фото з архіву Дзмітрія.
