Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
105 років тому, 2 березня 1918 року, Центральна Рада ухвалила «Закон про громадянство Української Народної Республіки». Згідно з цим документом колишні підданці російської імперії ставали громадянами УНР, набуваючи громадянських прав і свобод та приймаючи громадянські обов’язки.
читайте також:
Після затвердження державного герба Української Народної Республіки та запровадження гривні як національної валюти Центральна Рада звернулась до питання про українське громадянство.
За своїм значенням він гідний того, щоби згадувати його поряд із Четвертим Універсалом, що ним було проголошено незалежність Української Народної Республіки. Правник, дипломат і публіцист Кость Лоський наголошував:
Закон про українське громадянство настільки важний для життя держави, що його можна поставити врівень з так званими основними законами. (Зі статті «Закон про громадянство» у газеті «Нова рада» (Субота, 23 (10) березня 1918 року. № 40. С. 2)).
Стати громадянином Української Народної Республіки могла будь-яка людина, яка народилася та постійно мешкала на території України й отримала свідоцтво про приналежність до громадян УНР. Для одержання цього документа слід було скласти обов’язкову присягу громадянина:
Для відібрання свідоцтва про приналежність до громадян Української Народної Республіки… зложити урочисте приречення (торжественне обіщання) на вірність Українській Народній Республіці… (§ 4 Закону про громадянство Української Народної Республіки)
Порядок набуття громадянства з обов’язковим принесенням урочистої присяги окремо визначав ухвалений Центральної Радою 4 березня 1918 року «Закон про реєстрацію громадянства Української Народної Республіки».
Стаючи громадянином Української Народної Республіки, особа здобувала всю повноту політичних прав і свобод. Зокрема, громадяни УНР могли обіймати посади на державній службі, брати участь у виборах і бути обраними до українських законодавчих установ та органів місцевого самоврядування.
Тільки громадяни Республіки користають з усієї повноти громадянських і політичних прав, беруть участь в орудуванні державним і місцевим життям через пасивну і активну участь в виборах до законодатних установ і органів місцевого самоврядування і мають права служби у державних і державно-громадських установах. (§ 3 Закону про громадянство Української Народної Республіки)
Рівночасно, крім прав, громадяни Української Народної Республіки мали також чітко окреслені обов’язки — дотримуватись державних законів, підтримувати в суспільстві правопорядок і справедливість, захищати державу від ворогів.
Громадяни Республіки зобов’язані підтримувати державу всіма силами і засобами, коритись її законам, боронити від ворогів і піддержувати добрий лад, порядок, свободу, рівність і справедливість. (§ 2 Закону про громадянство Української Народної Республіки)
Не всі положення Закону виявились достатньо продуманими й однозначно викладеними, окремі з них не надавались до практичної реалізації. Це призвело до дискусії серед публіцистів та правників та розробки проєкту нової редакції Закону про громадянство УНР. Однак саме 2 березня 1918 року було покладено початок інституту громадянства модерної української держави.
Нині, попри війну з російською федерацією, сила паспорта України зростає. Він упізнаваний і шанований в усьому світі, громадяни України можуть відвідувати без потреби отримання візи 144 країни світу, а за умови отримання візи — ще 83. Станом на 2023 рік Україна посідає доволі високе 34 місце в щорічному рейтингу «Індекс паспортів». Це вкотре доводить, що бути громадянином України не лише почесно і відповідально, але й вигідно.
