У росії продовжують брехати про те, що Кримський півострів вдалося загарбати в України й окупувати «без жодного пострілу», тому що ніхто не чинив активного спротиву. Насправді опір…
Заскочити-вискочити з Бахмута й донині цілком реальна справа. Щоправда, не варто порівнювати з обстановкою кількатижневої давності — обстрілів побільшало, насамперед артилерійських. Навіть у Часів Яр, що в 10 кілометрах по прямій, снаряди і ракети росіян прилітають щонайменше раз на кілька хвилин. За чверть години перебування у цьому прифронтовому містечку нараховуємо із десяток «прильотів». Незважаючи на вибухи строкатий гурт в одностроях — збройники, поліцейські, гвардійці — спокійно п’ють каву, розмовляють, сміються. Вони кажуть що дорога до «фортеці Бахмут» сьогодні проїзна, окупанти пострілюють, але «то таке» — в межах норми.
«Рятування» Бахмута по-російськи
На «точці» пресу підхоплює екіпаж гвардійців — Олександр і Валентин, вони «ведуть» нас до позицій бригади оперативного призначення імені полковника Петра Болбочана НГУ. За минулі пару тижнів дорога до Бахмута не сильно змінилася — додалося кілька вирв при дорозі, трошки зменшився транспортний потік. Натомість усі автівки цей коротенький маршрут ніби пролітають — навіть стародавні ЗІЛи і КАМАЗи жмуть на повну. Спостерігаючи за одним таким відчайдушним стріт-рейсером, на гадку спадає бородатий анекдот: «крокодили теж літають, але низенько-низенько».
У самому Бахмуті зміни більш очевидні. Вулиці геть знелюднілі, додалося будинків, понищених російською артилерією. Ринок, який функціонував в одному з мікрорайонів на початку лютого, нині пустий. Скраєчку чорніє свіжа пляма спаленого магазину, у ньому два тижні тому ми купували колу. У центральній частині міста з’явилися нові завали від зруйнованих будівель, ті ж, що встояли — всуціль світять розбитими вікнами. Останні паростки мирного життя невмолимо викошують російські найманці і «регуляри».
І — «прильоти». Якщо на початку місяця ще можна було виокремити хоч якісь інтервали між ними, то нині в цьому просто немає сенсу — вибухи від «важкого» зливаються в суцільне одноманітне тло.
Так виглядає «рятування» Донбасу по-російськи: тотальне знищення мирного міста, терор і вбивства мирного населення.
«Нацполіція шукає вбивцю росіян»
«Бункер», у якому розмістився один із підрозділів бригади, за тутешніми мірками — мало не п’ятизірковий готель. Тепло, сухо, є генератор, інтернет, похідна кухня. У глибині приміщення облаштовано місця відпочинку особового складу. Тут же розміщуються медики та декілька умовно тилових спеціалістів.
Розпитуємо про перебіг поточних бойових дій, про забезпечення підрозділу. Гвардієць Станіслав, каже що їсти-пити в них вдосталь, красномовно вказуючи на величенькі штабелі коробок із консервами, водою, крупами, солодощами та іншого похідного харчу.
— Обстрілювати стали частіше, що правда то правда, — розповідає він. — Кажуть, минулої ночі хлопці нарахували під сотню «приходів» по нашій позиції.
Несподівано Станіслав просить розповісти свіжий анекдот.
Хтось випалює: «Прочитав оголошення в інтернеті: Нацполіція шукає вбивцю росіян. Сиджу, думаю — може, це вакансія?».
Усі дружно сміються. Алюзія на МВС і НГУ очевидна, так само, як на і строкатий склад Сил оборони Бахмута, до яких входять бойові частини практично усіх українських силових відомств.
— Може, хтось знає щось мирне, щось одеське, — не вгамовується Станіслав.
Саме лиш прохання знову примушує всіх заусміхатися.
Гарнізон Бахмута — одна команда
Добрий гумор на війні важливий не менш, ніж підтримка своєї «арти», зауважує бойовий медик Олег. До лав захисників Вітчизни він приєднався одразу ж після широкомасштабного вторгнення зс рф. 24 лютого 2022 року прийшов у центр комплектування Нацгвардії, а вже 26-го був зарахований до списків частини. На запитання, чому саме обрав службу в НГУ, відповідає просто:
— Йшов вулицею, побачив оголошення, пішов і записався у Нацгвардію.
За рік війни хірург-стоматолог побував у бувальцях, нині легко дискутує на будь-яку специфічну військову тему. Порівнюючи інтенсивність, напругу боїв за Бахмут із обороною, а за тим і звільненням рідної Харківщини, він однозначно схильний вважати теперішній період війни складнішим.
— Роботи більше, поранених більше, важких більше, — пояснює він. — Але ми вже звикли до війни, колектив у нас злагоджений, працюємо чітко, кожен знає свою задачу.
Він детально пояснює алгоритм дій свого підрозділу: від надання першої медичної допомоги до вивезення пораненого на стабілізаційний пункт. Щоправда, бувають накладки, трапляється, що усі медбригади одномоментно задіяні в евакуації.
—Тоді нам допомагають сусіди, а як треба, то ми допомагаємо їм, — розповідає Олег і без тіні пафосу додає: — Ми ж одна команда, ми один одному допомагаємо. І не тільки ми, медики, а всі оборонці міста.
За його особистими відчуттями — ми упевнено тримаємо Бахмут. Так, у минулі тижні обстановка в місті та його околицях помітно загострилась — противник частіше штурмує наші позиції, частіше дошкуляє обстрілами з великокаліберної артилерії.
На запитання, чи вдається в таких умовах відпочити, Олег каже, що йому цілком достатньо 3-4 години сну, щоб відновити сили: «Для здорового організму цього досить, більше відпочиватимемо, як війна скінчиться…От хлопцям на самому передньому краю набагато важче. А нам — норм».
«Регуляри» не рвуться в бій
Йдемо на виїзд до позиції одного зі спецпідрозділів НГУ, які тримають одну зі «стін» фортеці Бахмут. На виході з «бункера» повновидий гвардієць притримує за руку, радить:
— Надягніть шолом, у місті з вікон будинків сиплеться скло, може поранити.
Звичайний «корч» не має шансів добратися до позицій спецназу непошкодженим, тому їдемо штатним броньовиком гвардійців. З виду непоказна бойова машина містом пересувається стрімко, завиграшки долаючи перешкоди. Швидкість, помножена на міць броні, дозволяють на якийсь час відпружитися, піддатись спокусі відчути себе в цілковитій безпеці. Та це оманливе відчуття розвіюють поблизькі розриви чогось «важкого», машину від них похитує.
Позиція одного із загонів спецпризначення НГУ вже не дивує — планшети і леп-топи як бойові інструменти вже звичайна справа для російсько-української війни, війни третього тисячоліття. Спецпризначенці-гвардійці завбачливо прикривають робочі мапи, згортають у леп-топах сторінки із візуалізацією поточних подій на полі бою.
Хлопці дуже стисло, чітко і вичерпно розповідають про обстановку в їхньому секторі оборони. Вони спокійні, у кожному слові відчувається сила і впевненість у собі та своїх побратимах.
— Наш підрозділ виконує бойові задачі уже не перший рік, усі бійці добре навчені, вмотивовані, підготовлені до дій у найскладніших умовах, — зазначає командир підрозділу. — Ми виконуємо завдання різного характеру, як цього потребує обстановка Це може бути розвідка, штурмові дії, коригування вогню, захоплення або утримання позицій ворога тощо.
Він констатує, що тактика росіян не надто вигадлива, діє противник «без фантазії»:
— Штурми наших позицій йдуть безкінечно, але шаблонно, як вдень, так і вночі. Усі намагання ворога просунутися в бік населеного пункту стримуються та відбиваються, — помовчавши, він додає. — Часом робимо обліт поля бою «дрончиком» після ночі — і виявляємо до 40 тіл противника лише на нашій ділянці відповідальності.
Наші співрозмовники відзначають деякі «улюблені» тактичні прийоми ворога, зокрема, відомі «м’ясні хвилі», які чередує з діями малих штурмових груп. «Зараз відчувається, що підтягнули більше „арти“, з’явилися „регуляри“, — вони більше бережуться, не рвуться в бій», — відзначає командир. «Графіки» обстрілів теж «плавають»: часом переважають нічні, часом — денні. В останні тижні почастішали ракетні удари, але від них більше страждає цивільна інфраструктура та мирні мешканці, аніж військові.
— Нелюди… — лаконічно коментує цю інформацію один із присутніх у приміщенні спецназівців.
Два «бонуси» від спецпризначенців
Познімати фото-відео спецпризначенці категорично не погоджуються: «можете ненароком „спалити“ наші позиції». Натомість дарують ексклюзивний фото- і відеоматеріал кількатижневої давності (пізніше ділимося по-братськи — фото для AрміяІnform, відео — для Військового телебачення). «Усе що в цьому секторі піднімалося над землею хоч на метр, росіяни уже стерли з лиця землі, так що шкоди жодної не буде», — скачуючи файли, зауважує командир.
«На цьому запису і світлинах видно, як ми успішно ліквідували штурмову групу противника в контактному бою. Ворогів було в кілька разів більше за наших воїнів, але це штатна для нас ситуація. Тут ви можете побачити сутичку на одній із вулиць на околиці Бахмута, її нині у природі уже не існує», —усно пояснюють суть подій у подарунку спецпризначенці-гвардійці.
Хлопці розговорилися, маємо ще два «бонуси» — історію та «живе» аудіоперехоплення переговорів противника.
Отже, історія.
«Кілька тижнів тому йшла штурмова група „вагнерівців“, такою собі „ковбаскою“. Ми першого поклали, а наступний за ним навіть не нахиляється щоб перевірити живий той чи ні, просто переступає через нього і йде далі. Другого поклали, та сама історія. Третій — те саме. Так поклали вісім орків ще 4 затрьохсотили. Відео теж є», — оповідає один із бійців підрозділу.
«Розпаковуємо» другий «бонус». Запис вмикається на гучний режим, усі слухають свіжі перемовини двох росіян:
«Перший.Все двигаются…Записывай, передай командиру….чтобы он расстрелял Устинова, брал его группу и шел вперед. Как понял меня?…
Другий….Передать…чтобы расстрелял Устинова и шел вперед штуровать… Повтори, я плохо понимаю, перерываюсь…
Перший…берет его групу, радейку с Устинова тоже естественно снимаєт, отдает тем, кому она нужна, и с групой Устинова самостоятельно передвигается вперед, идет зачищать дома…
Другий.Да, я принял…
Перший.Тем более я один зачистил, можно перепрыгивать и дальше двигаться… Если он…не застрелит его там, и Устинов каким-то образом дойдет до сюда, он будет умирать…долго. Так и передай».
— Завдяки таким перехватам можна додати кілька мазків достовірності до обстановки, яка виникла на полі бою, зрозуміти, який противник стоїть перед нами, — пояснює один із спецназівців. — Хоч у даному діалозі для нас немає чогось принципово нового: навіть «вагнери» відмовляються йти вперед, і їх таким чином «мотивують» не втікати в тил. Про випадки розстрілів на полі бою ми теж уже чули і не тільки у «вагнерів». Це робиться для того, щоб окупанти більше боялися своїх, аніж нас. Тільки це не працює — рік війни показав, що раби не здатні перемогти вільних воїнів.
Слова командира не викликають жодної реакції у його бійців, вони їх сприймають за належне, як уже не раз чуте і підтверджене ділом.
— Ми вистоїмо. Будемо обороняти Бахмут стільки, скільки треба, — твердо говорить командир спецпризначенців.
фото автора та військовослужбовців Національної гвардії України
