Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Днями рішенням сесії Пулинської селищної ради, що на Житомирщині, було перейменовано низку вулиць у населених пунктах громади. Як і по всій Україні, це було зроблено в рамках вже не стільки декомунізації, а — деколонізації, аби у подальшому нас із країною-агресором не пов’язувало більше ніщо. І ось, якщо у деяких селах вулиці, що носили імена російських діячів, отримали імена видатних українців чи нейтральні назви типу «Лісова», «Затишна» чи «Миру», то в одному із сіл громади мешканці вирішили увічнити імена загиблих під час російсько-української війни земляків. Так, вулиці Мічуріна та Пушкіна у селі Кошелівка відтепер носять імена Олега Сорочинського та Олександра Ковнацького відповідно.
Кошелівка — невелике село в Житомирському районі, населення якого становить лише 590 осіб. Вже з демографічної історії населеного пункту відразу впадає в очі, як постраждало село від російської окупації, адже сто років тому кількість населення Кошелівки сягала чи не 800 селян. А справа в тому, що у 1936 році сталінська влада депортувала майже все населення села до далекого Казахстану. Так зване переселення здійснювалося виключно за національною ознакою: до Карагандинської області було вивезено 112 родин, із яких 110 — польських і 2 — німецькі. Загальна чисельність депортованих становила майже нинішнє населення Кошелівки — 548 селян, і історія, на жаль, не донесла відомості про те, як вони пережили й чи пережили взагалі кількатижневий шлях у холодних «столипінських» вагонах та життя на чужині.
Тож кошелівцям не притаманна прихильність до всього російського, тим більше — тепер, у розпал війни, що розв’язала підступна недоімперія проти українського народу. Тож вони без вагань назвали іменами загиблих героїв-земляків дві вулиці, прізвища в назвах яких аж ніяк не пов’язані ані з історією села, ані з Україною взагалі.
Вулицю Мічуріна перейменовано на честь загиблого 12 листопада 2022 року під час виконання бойового завдання в місті Бахмут Донецької області 22-річного Олега Сорочинського. Олег був старшим солдатом, воював на посаді старшого оператора відділення протитанкових керованих ракет в одній із військових частин Збройних Сил України. обороняв Лисичанськ і, згодом, місто-фортецю Бахмут.
— Нам усім потрібно об’єднатися і відмовитися від усього російського: мови, віри і будь-яких зв’язків! — сказав похмурого осіннього дня на його могилі настоятель Пулинського храму Святого Миколая Сергій Янчук, який відспівав православного воїна та закликав молитися за упокій душі загиблого й зробити все можливе, щоб його смерть не була даремною.
А замість пушкінської відтепер кошелівські діти прямуватимуть до школи вулицею Олександра Ковнацького. Олександр Людвігович Ковнацький також народився і виріс у цьому селі, закінчив місцеву школу, а вже після закінчення навчального закладу в обласному центрі оселився в Житомирі. Тут він і знайшов останній прихисток на Корбутівському кладовищі…
44-річний Олександр Ковнацький пішов боронити Україну добровольцем ще 24 лютого 2022 року. Воював у складі танкового батальйону 25-ї окремої десантно-штурмової бригади. Влітку був поранений, і після лікування в Житомирському військовому госпіталі та одужання повернувся до строю. У важких боях на Ізюмському напрямку танк, у якому перебував Олександр Ковнацький, підірвався на міні, сам же він зазнав важкого поранення. 10 днів відважний захисник пробув без тями в реанімації та 3 жовтня 2022 року помер. Указом Президента України № 21/2023 від 13 січня 2023 року Олександр Ковнацький нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Фото з відкритих джерел
