Про свій бойовий шлях в інтерв’ю кореспонденту АрміяInform розповів оператор полку Сил спеціальних операцій, який наразі продовжує службу на інструкторській посаді навчально-тренувального…
На початку російсько-української війни у 2014 році командиру танкової роти старшому лейтенанту Костянтину виповнилося лише 15 років. Але бажання стати професійним військовим і встати на захист Батьківщини остаточно визначило його подальшу долю і покликання. Після закінчення у 2020 році факультету бойового застосування військ Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного був призначений командиром танкового взводу 30-ї окремої механізованої бригади. Дві ротації у район проведення ООС, постійні навчання і вдосконалення командирських навичок зробили з молодого офіцера досвідченого фахівця і вмілого наставника. Вже майже рік після широкомасштабного вторгнення російських загарбників в Україну він разом зі своїми побратимами нищить окупантів на найгарячіших ділянках фронту. Про бойові будні свого підрозділу Костянтин розповів кореспонденту АрміяInform.
— Танки залишаються потужною вогневою силою на полі бою. Як вам вдається максимально реалізовувати їхній бойовий потенціал?
— Дійсно, танки це серйозна загроза при бойовому застосуванні. Але ефективність їхніх дій залежить від багатьох чинників. Головний з них: рівень підготовленості екіпажу. Якщо всі його члени добре навчанні, знають, як і що робити, зокрема й у нештатних ситуаціях, вміють чітко взаємодіяти з іншими екіпажами — результат буде відмінний. Наприклад, в нашому підрозділі існує повна взаємозамінність серед особового складу. Навідника може підстрахувати стрілець-радист, за важелі управління замість механіка-водія сісти командир танка. Це дуже важливо під час бою.
Якщо хтось з екіпажу, з будь-якої причини — поранення, контузія, травма, стрес, не зможе виконувати свої обов’язки, треба негайно його замінити, щоб продовжувати виконувати завдання і зберігати боєздатність танка. Будь-яка затримка під час бою може дорого коштувати всім.
Не менш важливим фактором є підтримка належного технічного стану танка і його озброєння. Навіть в умовах передової треба обслуговувати машину, підтримувати її в належному робочому стані. Що стосується безпосередньо ефективності вогневого впливу, то, крім майстерності екіпажу, багато залежить від підтримки аеророзвідки й оперативного надання координат цілі, особливо при ведені вогню із закритих позицій. Саме так було під час ведення бойових дій у районі Сіверського Донця на початку травня 2022 року, коли нам вдалося завдати ворогу значних втрат і зупинити їхній наступ через цю водну перешкоду. Ми діяли дуже ефективно постійно взаємодіючи з аеророзвідкою. Їхні цілевказівки завжди були своєчасними і точними.
— Який бойовий епізод найбільше вам запам’ятався під час боїв на східному напрямку?
— Тоді моєму взводу було визначено завдання тримати оборону вздовж річки Сіверський Донець. У ніч з 4 на 5 травня ворог почав потужний артилерійський обстріл наших позицій. Ми зрозуміли, що це не випадково, загарбники готуються до форсування річки. Під прикриттям вогню і користуючись темрявою окупанти почали готувати мостові й понтоні переправи. Наша аеророзвідка підняла в повітря «пташку», яка зафіксувала рух ворожої техніки й піхоти в напрямку переправи. Наш взвод висунувся в район очікування біля селища Дронівка.
Звідти ми спостерігали, як ординці зводили переправи. Вони їх робили за всіма правилами інженерного мистецтва: з встановленням спеціальних металевих тросів, застосуванням катерів для закріплення і стабілізації понтонних секцій. Потім до берега почали підходити броньовані групи танків і БМП з десантом. Саме в цей час, коли окупанти максимально скупчилися на березі, ми відкрили по них щільний вогонь прямою наводкою.
Першими пострілами зруйнували вже наведенні переправи і втопили катери. А потім перенесли вогонь безпосередньо по ворожій техніці. Піхота почала розбігатися і ховатися у лісі. Для них наш вогонь став неочікуваним. Коли вони оговталися, по нас почала працювати їхня артилерія. Але ми вибрали дуже зручну позицію на пагорбі. Цей пагорб був на висотці, звідки ми добре бачили ворога, а коли він починав вести по нас вогонь, відкатувалися на його протилежний бік, який захищав наші танки від снарядів їхньої арти. Так, постійно маневруючи і ведучи вогонь, ми контролювали цю ділянку ворожого наступу. Протягом дня вони зробили ще 4-5 спроб переправиться через річку, але постійно натикалися на нашу потужну відповідь і відходили.
— Судячи з цього епізоду, вам вдалося спростувати відоме твердження про низьку живучість танків на полі бою?
— Так, ми протрималися досить довго, попри те, що за мірками сучасної війни вели контактний танковий бій на відстані не більше ніж 400 метрів. Але, на жаль, в нас теж не обійшлося без втрат. Під час бою був підбитий танк головного сержанта мого взводу Миколи. Екіпаж сховався в укритті, а ми тим часом поповнили боєкомплект і повернулися, щоб евакуювати їх у безпечне місце і відтягнути пошкоджену машину. Швидко повернулися, я викликав по рації екіпаж з укриття. Спільними зусиллями накинули на машину трос і почали витягувати танк. Але в останню мить поруч розірвався ворожій снаряд і головний сержант дістав смертельне поранення. Швидше за все окупанти завдяки безпілотнику побачили наші намагання врятувати екіпаж і почали корегувати по нас вогонь своєї артилерії. Снаряди падали зовсім поруч, наша машина застрягла серед металевих кабелів високовольтної мережі, які валялися на шляху нашого просування. Металеві троси намотало на катки і танк зупинився. Довелося покинути машину і пішим ходом діставатися до своїх. Трошки пізніше, коли вогонь послабшав, ми все ж повернули нашу техніку і тіло загиблого побратима Миколи.
— Яку тактику застосовує ворог проти наших танкових підрозділів, як взагалі поводиться при спробах вести активні бойові дії?
— Під час боїв на Бахмутському напрямку загарбники зазвичай застосовують безпілотники для виявлення наших позицій і ведуть корегування артилерійського вогню. Іноді, коли ми працюємо не із закритих вогневих позицій, а пересуваємося поблизу переднього краю, намагаються влаштовувати нам засідки. Ховаються в лісосмугах невеличкими групами 8-10 осіб на БМП. В основному так діють «вагнерівці», які мають відповідні навички. Коли поблизу проїжджає наша броня, відкривають зненацька вогонь з протитанкових засобів, гранатометів. Але ми швидко вивчили їхню тактику і стали працювати на випередження. Завдяки аеророзвідці, з’ясовуємо де вони знаходяться і відкриваємо вогонь фугасними снарядами. У такий спосіб рашисти з мисливців швидко перетворюються на здобич. Також окупанти намагаються вдаватися до танкових дуелей як дальньої, так і ближньої дистанції. Але тут в нас теж є перевага. Ми починаємо застосовувати вже перевірену часом «карусель». Працюємо двійками і трійками. Виїжджаємо по черзі на рубіж вогню, відстрілюємося і відходимо назад. Поки один екіпаж веде вогонь, інший його прикриває, корегує вогонь і спостерігає, звідки веде обстріл ворожий танк. Такі постійні пересування і маневрування не дають ординцям змогу вести влучну стрільбу, а ми своєю чергою вираховуємо їхнє місцезнаходження і надаємо щільну відповідь.
— Як налаштовуєте і мотивуєте людей, що допомагає справлятися з такими складними завданнями?
— Війна — справжня перевірка на людські якості. За час бойових дій ми стали вже однією родиною. І мені приємно відзначити, що всі мої побратими виявилися справжніми воїнами. Вони пройшли перевірку на мужність і витривалість. Я вдячний їм за те, що вони гідно тримаються в надважких умовах і завжди готові виконати будь-яке завдання. А мотивація в нас усіх одна — здолати клятого ворога і живими повернутися до своїх родин.
Фото з особистого архіву Костянтина
