Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Від лютого 2022 року ЗСУ робили ставку на маневрову оборону, де головним було не збереження якоїсь території за будь-яку ціну (хоча території є для нас дуже важливими), а збереження особового складу Сил оборони України і посилення їхніх бойових спроможностей. Адже втрата певної території — то не є катастрофа, на відміну від втрати армії. Тож поки є ЗСУ — Україна непереможена і непереможна.
Завдяки цій тактиці вдалося вигнати агресора з Київщини, Чернігівщини і Сумщини, перемогти під Харковом і звільнити Херсон. Стратегічно вирішальним у бойових діях є не виграти окремий бій, а переможно закінчити всю цю війну.
Тому даремно в деяких наших соцмережах часом здіймається крик, мовляв, «все пропало!», через якісь часткові невдачі нашої армії, що не мають принципового значення.
Російські агресори дуже б хотіли, щоб ЗСУ грали з ними в російську гру «стінка на стінку», де не працюють закони воєнного мистецтва, а треба лише зібрати великі піхотні маси, танки, артилерію і тупо проламувати позиції оборонців. Так інколи воювали в Першу світову війну. Згадаймо знамениту битву під французьким містом Верден, в котрій загинули сотні тисяч солдатів з німецької і французької сторони. Враховуючи демографічну ситуацію України, нам такі «Вердени» не потрібні. Інколи справді можна триматися «зубами» за якесь місто чи місцевість, коли є можливість знекровити ворога, зупинити його наступ. Коли таких перспектив немає, краще відійти і підготувати новий удар по противнику.
За цілий рік війни російські генерали не зробили потужного внеску у світову скарбницю воєнного мистецтва. Тільки численна перевага і нічого більше. Вони навіть не продемонстрували знань і вмінь використовувати досвід полководців минулого.
А, між іншим, є багато прикладів творчого ставлення до бойових дій. Ось, приміром, досягнення давньогрецького полководця Епамінонда в битві, що відбулася понад дві тисячі років тому.
Зустрілися на полі бою дві фаланги (бойовий порядок важкоозброєних піхотинців-гоплітів). В одній стояли воїни демократичної держави Беотії на чолі з Епамінондом, а в другій — спартанці на чолі з царем Клеомбротом. Перших було 10 тисяч, а других — 20. Більша фаланга мала знищити меншу. Але Епамінонд воював творчо. На своєму фланзі він, залишивши по фронту жалюгідний ланцюжок воїнів, збудував потужну штурмову колону і став на цій ділянці в кілька разів сильнішим за противника. Коли спартанці почали наступ, під їхнім тиском фронт беотійців став відступати. Але їхній фланг, де була забезпечена велика перевага, в цей момент завдав удару страшної сили у фланг і тил спартанців. І розпочався їх цілковитий розгром.
Потім цар Клеомброт скаржився, що беотійці воювали не «за правилами». Природно, бо «за правилами» Епамінонд не мав би жодних шансів на успіх. Цей «Косий удар Епамінонда» вивчається в багатьох військових академіях світу в курсі «Історії воєнного мистецтва».
Давньогрецький полководець зробив велике відкриття. Виявилося, що для того, щоб перемагати, треба бути сильнішим не завжди і скрізь. А треба бути сильнішим тільки в потрібному місці і в потрібний час. Сучасні військові називають це «концентрація сил і засобів на напрямку вирішального удару».
Між іншим, попри казки радянської пропаганди, в Другій світовій війні червона армія практично завжди мала чисельну перевагу над вермахтом. Однак, якщо почитати мемуари радянських маршалів і генералів, то там скрізь нарікання на величезну перевагу німців у живій силі, танках, артилерії тощо. У чому тут загадка? А в тому, що цю перевагу німецькі генерали створювали штучно, концентруючи свої сили там, де цього вимагала обстановка.
А тепер висновки для нас. рф переважає Україну за територією і за населенням. А це означає, що ми повинні воювати творчо, не кількістю, а вмінням. До речі, ЗСУ так і провоювали цілий рік. Далі наші вміння треба вдосконалювати.
P.S. А приклад Епамінонда показує, як евристичне мислення здатне врятувати в практично безнадійній ситуації…
