Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
З моменту повномасштабної навали орків більша частина Харківської області, зокрема й Харківський район, опинилися під окупацією. Його жителі понад пів року жили в повній ізоляції, відчуваючи сповна всі «принади» «русского міра», аж допоки Сили безпеки та оборони їх не звільнили. Напередодні річниці відкритої російської агресії авторка матеріалу зустрілася з першим заступником начальника Харківської районної військової адміністрації Володимиром Усовим, який виконує обов’язки очільника району. Говорили про наслідки бойових дій на деокупованих територіях, проблеми, з якими зіткнулися як влада, так і мирні мешканці.
— Пане Володимире, як особисто для вас розпочалося повномасштабне вторгнення?
— Як і всі українці, дізнався про відкриту війну росії проти України через канонади, які лунали поряд із селищем, де я мешкаю. О 5:20 виїхав на робоче місце. Вже близько сьомої години ранку до населеного пункту зайшов російський дозор, який, однак, незабаром був вибитий звідти нашими підрозділами. А ось сусідні селища опинилися під окупацією.
— А що родина?
— Сім’я виїхати не встигла. Хоч наш населений пункт і не був окупований, покидати його було небезпечно. Тому два тижні мої рідні перебували там, під постійними ворожими обстрілами. Згодом дружина з дочками виїхали, а ось зять із моєю матір’ю та матір’ю дружини відмовилися покидати домівку. Проте зять водночас допомагав корегувати вогонь української артилерії по ворожих позиціях з даху нашого будинку. Тепер, до речі, він призвався до одного з підрозділів ЗСУ.
Окупації зазнала більше як половина територій району
— Можете озвучити відсоток населених пунктів у зоні вашої відповідальності, які зазнали окупації?
— До Харківського району входить 202 населені пункти, 40 відсотків з яких опинилося під окупацією. На початку вересня всі вони були звільнені від російських військ Силами безпеки та оборони.
— Скажіть, будь ласка, які населені пункти найбільше постраждали під час окупації? Та яка частка житлового й нежитлового фонду зазнала значних руйнацій?
— Гадаю, не варто порівнювати постраждалі від рашистів громади, руйнації й страждання були різного характеру. Приміром, Дергачівська, Вільхівська громади, які хоч не були повністю окуповані, але до осені постійно перебували під щільним ворожим вогнем. Тож відсоток руйнувань там дуже високий. А ось Циркунівська громада, яка була звільнена від окупантів ще влітку, а також деокупована у вересні прикордонна Липецька, зокрема такі селища, як Стрілеча, Лук’янці, Нескучне, Борисівка тощо, зазнали серйозних руйнувань уже після відступу звідти росіян.
Ворожі підрозділи, які там перебували, як усім відомо, прикривалися українським місцевим населенням. ЗСУ по своїх співвітчизниках вогонь не вели — людське життя найбільша для України цінність. Але щойно під час нашої контрнаступальної операції ворог ганебно звідти втік, почав щоденно обстрілювати ці населені пункти, знищуючи інфраструктуру та житловий фонд. І якщо ситуація стосовно обстрілів у Циркунах стабілізувалася, то по Липецькій громаді агресор і досі веде вогонь уже з території росії.
У цілому можу сказати, що в нашому районі зруйновано близько 40 відсотків житлового й нежитлового фонду, 85 відсотків постраждало. Але знову ж і тут ситуація відрізняється. Наприклад, Прудянка знищена відсотків на 70, зокрема повністю зруйнований дитячий садок, який розміщувався в будівлі пам’ятки архітектури, але некритично постраждали всі житлові без винятку будинки, шкільний навчальний заклад, інфраструктура… Така ж картина і в Руських Тишках. У тому районі якраз проходила лінія фронту. В цих двох селищах найбільш складна ситуація.
— Там зараз хтось мешкає?
— Так, 29 осіб з понад 1800 до великої навали…
— Як повертається життя в громади після їхнього звільнення?
— Щойно було відновлено електро- і газопостачання, жителі почали повертатися. Якщо, наприклад, в Слатиному під час гарячої фази боїв проживало до 400 осіб, то наразі ця цифра становить близько семисот. Це при тому, що газ та електроенергію наразі має лише половина селища.
Така ж ситуація і в Циркунах. Повернулося близько 1,5 тисячі осіб. Ще стільки ж навідуються, аби відновити житло…
Життя налагоджується попри величезні труднощі
— Наскільки активно відбувається відновлення знищеної інфраструктури — чи працюють в ОТГ крамниці, аптеки?
— Знову ж таки залежить від громади… По Дергачівській громаді працює все, в Слатиному — магазини. А ось в Прудянці, Цупівці, Дубівці функціонують виїзні лавки та надходить продуктова гуманітарна допомога.
— А що стосовно медичного забезпечення? Адже попри війну люди продовжують хворіти…
— У Дергачівській громаді, Циркунах, Липцях, Козачій Лопані відновлено роботу сімейних лікарів в амбулаторіях. У решті населених пунктів функціонують виїзні бригади лікарів міжнародних благодійних організацій. Вони навідуються туди раз на два тижні — 20-25 вузькопрофільних спеціалістів, тобто будь-який житель окремої громади може отримати будь-яку кваліфіковану медичну допомогу на місці.
У Липцях спільно з Харківською обласною військовою адміністрацією та однією з аптечних мереж створили проєкт з «телемедицини»: виділено окреме місце з доступом до інтернету, постійним електропостачанням, куди може прийти пацієнт та отримати онлайн-консультацію медичного фахівця. Крім того, в населених пунктах, де немає аптек, було створено так звану локальну аптечку. Тобто у відповідальної особи зберігаються ліки на всі випадки життя, починаючи від отруєння, закінчуючи серцевими препаратами. В будь-який час до неї може звернутися людина зі скаргами на здоров’я, відповідальна особа телефонує до лікаря, який уже призначає лікування. Крім того, ми за потребою надаємо адресну допомогу ліків — вже не на один мільйон гривень.
— Що окупантами знищено з нежитлового фонду?
— Це дуже довгий список… Якщо коротко: навчальні заклади, амбулаторії, селищні ради, комунальні підприємства. Значно постраждала залізниця.
— Сполучення із селами налагоджено добре?
— Ми відновили залізничне сполучення, триває відновлення колій. Уже запустили електровагон на 90 посадкових місць із Дергачів до Нової Козачої, в Слатиному відбудовують залізничну станцію, яка була знищена окупантами буквально в перші дні вторгнення. До Дергачів, Липців, Циркунів, Вільхівки курсує маршрутне таксі.
— Яка допомога надається жителям постраждалих районів, які повернулися до рідних домівок? Як відновлюється їхнє житло?
— Усі, хто проживає на місцях, а також ті, хто вже зробив акти обстеження пошкоджень житла, отримують будівельні матеріали від держави та іноземних партнерів.
Рахунок жертв російської агресії серед цивільних уже йде на сотні
— Яка нині ситуація з безпековою складовою на деокупованих територіях? Чи відбуваються роботи з розмінування?
— Перед нами першочергово стоїть завдання щодо розмінування об’єктів газо-, електро- та водопостачання. Триває й гуманітарне розмінування. Нам дуже допомагають міжнародні партнери в питанні надання спеціалізованої техніки для знешкодження боєприпасів. Крім того, наразі триває співпраця із сусідніми областями стосовно збільшення на деокупованих територіях представників Національної поліції та Державної служби надзвичайних ситуацій.
Треба розуміти, що в цьому аспекті, на жаль, нам вистачить роботи на роки… Наприклад, у Липецькій громаді всі поля заміновано дистанційним мінуванням. А в одній із дамб було знайдено закладку в 1,5 тонни тротилу, дріт від вибухівки йшов прямо на територію росії. Знову ж таки виявити її фахівці змогли завдяки інформації від місцевих жителів. Закладка дуже добре була прихована і знайти її вдалося лише тому, що місцеві підказали, що в тому місці окупанти здійснювали якісь активні дії. Якби не спостережливість людей, диверсія з підривом дамби, хоч би кола вона відбулася, могла би призвести до затоплення низки селищ і страшних наслідків.
— Уже відома остаточна кількість жертв російської агресії серед цивільних жителів Харківського району?
— Зараз, мабуть, про це некоректно говорити, оскільки виявлення місць поховань загиблих від обстрілів та бомбардувань і досі триває, триває ексгумація… Але точно можу сказати, що рахунок уже йде на сотні…
— Пане Володимире, ви одним із перших після представників Сил оборони та безпеки прибували на звільнені території. Які були ваші почуття? Як вас зустрічали місцеві?
— Один з перших населених пунктів, звільнених з-під російської окупації, який я відвідав, стала Кутузівка. І це була дійсно радість зі сльозами на очах, оскільки я розумію, якою ціною нам далася операція контрнаступу. А жителі нас щиро зустрічали з українськими прапорами, обіймали, плакали…
— Якщо можна, кілька слів стосовно зрадників України. Чи відкриті проти них кримінальні справи?
— Звісно, відкриті! Ніхто з них не уникне українського правосуддя, оскільки стаття 111 Кримінального кодексу України не має строку давності.
— Серед представників місцевої влади були ті, хто перейшов на бік окупантів?
— На жаль, так… Прізвища зрадників я не маю права вам назвати, але це кілька місцевих депутатів Липецької громади. Наразі триває збір свідчень свідків. Вручено підозру старості Кутузівки. Поки вони перебувають під вартою.
Ворог не полишає спроб прорвати нашу оборону
— До Харківського району входять населені пункти, які розташовані вздовж державного кордону з країною-агресором. Наскільки там зараз зберігається ймовірність нашестя ДРГ?
— Ворог не полишає спроб прорвати нашу оборону. Сили безпеки та оборони постійно відбивають російські ДРГ. Крім того, терористи атакують з повітря за допомогою БПЛА, скидаючи на позиції українських захисників боєприпаси. Але в цілому ситуація контрольована.
— Пане Володимире, через АрміяInform ви маєте можливість звернутися до «північних сусідів», які нас також почитують, а дехто зі спецслужб та пропагандистів активно аналізує всі наші публікації…
— Я бажаю їм… схаменутися! Досить жити тими лозунгами, якими їх годують з російського телебачення. Час стати розумнішими, росіяни! Не треба нас звільняти! Не треба йти на наші землі, тут на вас чекають лише ганьба та смерть!
— Дякую за бесіду, пане Володимире!
Фото автора
